Психологія і соціологія / 8 педагогічна психологія

Дронь М. Г.

Буковинський державний медичний університет

ДІАЛОГІЧНО-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОЇ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ

В сучасних умовах глобалізації і трансформації суспільства нагальною виступає проблема гуманітарного досвіду людини. В.С. Сєріков [4] зауважує, що через прагнення зробити освіту максимально „раціональною”, ігноруючи її гуманітарний аспект, втрачаємо процес навчання як певну цілісність, оскільки цей процес за своєю сутністю гуманітарний, психологічний, особистісний. Основою гуманітарної освіти, цілісного сприйняття та розуміння особистості виступає діалог.

Г.А. Ковальов [2] зазначає, що відповідно до історико-теоретичного аналізу можна умовно виокремити три основні парадигми, за допомогою яких можна прояснити природу і закономірності психологічних реальностей, а також співвіднести їх зі стратегіями міжособистісного впливу. Першою і найбільш традиційною є так звана об’єктна парадигма, згідно з якою психіка та людина розглядались як пасивний об’єкт впливу зовнішніх умов та їх продукт. Відповідна цій парадигмі стратегія впливу базується на функції контролю поведінки та установок людини, їх підкріплення і спрямування у потрібне річище, а також функції примусу щодо об’єкту впливів. Реалізація даної стратегії відбувається частіше у тих випадках, у яких людина через певні обставини має обмежені можливості для здійснення самостійного вибору вчинків та рішень. У педагогічній практиці, метою якої є розкриття й розвиток психологічного потенціалу особистості, ця стратегія не придатна. Пізніше був висунутий підхід, що стверджує активність людини, її вибірковість у процесі відображення зовнішніх впливів. Незважаючи на визнання активності та індивідуальної вибірковості психічного відображення, при використанні конкретних методів впливу людина, насправді, все ж залишається об’єктом зовнішніх впливів і психологічного маніпулювання. Г.А. Ковальов зазначає, що імперативну та маніпулятивну стратегії психологічного впливу можна віднести до одного й того ж одномірного, об’єктного монологічного погляду на людську природу, де людині відводиться пасивна роль, її унікальна людська сутність знеособлюється. Такому песимістичному, одномірному підходові в історії людинознавства протиставлялась оптимістична традиція, що базується на вірі в конструктивне, активне, творче начало людської природи. Даний напрям автор називає особистісним, або інтерсуб’єктним. Найбільш адекватною для даного підходу є розвивальна стратегія. Психологічною умовою реалізації такої стратегії впливу виступає діалог.

Н.В. Горбунова [1] визначає діалог як спосіб організації та інтеграції ділового спілкування. Будь-яка професійна чи ділова бесіда – це діалог між партнерами з метою розв’язання професійних завдань. Автор виділяє низку функцій діалогу в професійному спілкуванні: 1) взаємодія працівників одного професійного середовища, 2) сумісний пошук, висунення і розробка ідей, 3) контроль і координація розпочатих справ, 4) стимулювання професійної і ділової активності.

Моделі діалогічного спілкування, розроблені М.І. Лісіною і В.Я. Ляудіс [3], підкреслюють спрямованість діалогічного спілкування на розвиток емоційно-ціннісних ставлень студентів. Характерна ознака діалогічного спілкування – встановлення особливого психологічного клімату, що характеризується відвертістю, доброзичливістю, взаємною довірою. Науковці розглядають діалогічне спілкування як партнерську взаємодію, спрямовану на об’єднання зусиль з метою досягнення загального результату. Під результатом вони розуміють власне діалогічний процес, двосторонню взаємодію.

Дослідження М.М. Бахтіна, І.Д. Беха, М.С. Кагана, С.Д. Максименка, Ю.М. Лотмана, Л.Е. Орбан-Лембрик та ін. дали можливість визначити діалог як унікальне середовище становлення духовно зрілої особистості.

Діалог, як організаційний принцип комунікативної діяльності, пронизує всі сфери життєдіяльності. Особливого значення він набуває у професійній діяльності медичної сестри, а діалогічність є однією із професійно значущих якостей даного фахівця.

Діалогічні форми організації навчальної діяльності передбачають синтез методів навчання і різних засобів спілкування, формують учбово-діалогічну активність у студентів. Низка науковців, що розглядають методи навчання (Г.О. Балл, Н.В. Горбунова, Л.Е. Орбан-Лембрик, Т.М. Титаренко, С.А. Шеїн ) вважають, що реалізація різних форм діалогічної взаємодії в межах навчального процесу можлива за наявності певних умов: 1) відповідна спрямованість суб’єктів педагогічного процесу один на одного дозволяє прийняти іншого як рівного, 2) зміна традиційного формально-логічного стилю мислення на діалогічний.

Структура комунікативної взаємодії викладача і студентів, а також студентів між собою є певною мірою моделлю діяльності професійної спільноти. Подібне моделювання у навчальному процесі сприятиме глибшому усвідомленню специфіки професійної діяльності майбутньої медичної сестри. Впровадження діалогічних взаємин у навчально-виховному процесі – необхідна умова професійно-особистісного становлення студента як майбутнього фахівця. Готовність до діалогу виступає одним із показників сформованості особистості як професіонала.

Література:

1. Горбунова Н.В. Технология развития и саморазвития культуры профессионально-делового общения студентов в процессе обучения : Дис. … канд. пед. наук : 13.00.08. – Саратов, 1999.

2. Ковалев Г.А. Три парадигмы в психологии – три стратегии психологического влияния // Вопросы психологии. – 1987. – № 3. – С. 41-49

3. Лисина М. И. Проблемы онтогенеза общения. – М., 1986.

4. Сериков В.В. Образование и личность. Теория и практика проектирования педагогических систем. – М., 1999. – 272 с.