Янушоніс А.В.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Особливості прояву дидактогеній у дітей молодшого шкільного віку із ЗПР у різних типах навчальних закладів

У наш час дуже стрімко збільшується кількість учнів з психофізичними порушеннями, які навчаються в загальноосвітніх школах, про що нам говорять дані вітчизняної та зарубіжної літератури. Це означає, що збільшується й кількість інклюзивних класів. Усе це призводить до необхідності створення у школах, та в системі загальної освіти такого середовища, яке дозволить даній категорії дітей отримувати знання й буде успішно сприяти цьому. Виникає необхідність у становленні й нормалізації системи взаємовідносин й взаємодії всіх учасників навчального середовища задля успішної інтеграції дітей з порушеннями розвитку в освітнє середовище. Порушення взаємодії між учасниками освітньої системи, а саме: педагогами та учнями, особливо з учнями із порушеннями у розвитку, є досить розповсюдженим явищем. Негативний психічний стан учня, викликаний порушенням педагогічного такту з боку вчителя носить назву дидактогенії. В даній статті розглядається категорія дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР) молодшого шкільного віку. Включаючи дітей з психофізичними вадами до інклюзивних й інтегрованих класів виникає необхідність в організації міжособистісного спілкування даної категорії дітей з однолітками й вчителем. Таким чином, виникла необхідність у дослідженні дидактогеній у дітей із ЗПР, які навчаються в різних типах навчальних закладів: в інклюзивних, інтегрованих класах, та спеціалізованих навчальних закладах.

Вивченню проблеми дидактогеній були присвячені роботи таких вітчизняних дослідників: К. Платонов, В. Давидов, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі, М. Галагузова, В. Гурин, Н. Гуткіна, Е. Дегтярьов, А. Дубровський, П. Підкасістий. Ними були описані причини виникнення, різноманітні форми прояву дидактогеній. Безпосередньо термін «дидактогенія» був введений психогігієністом К. Платоновим, який вивчав психологічний вплив учителів та учнів один на одного у 60-ті роки 20 століття. В працях Д. Ісаєва, Н. Жутикової класифіковані різноманітні психогенні ситуації у школі. Виникнення дидактогеній унаслідок конфліктів були досліджені В. Журавльовим, М. Рибаковою, В. Митюк. Дидактогенії пов’язують з порушенням педагогічного такту, відсутністю емпатії, несформованістю комунікативних навичок, що утруднюють процес педагогічного спілкування такі дослідники: І. Страхов, Н. Кузьміна, А. Маркова, К. Роджерс, Є. Рогов та інші. У спеціальній психології вивченням окремих складових компонентів дидактогеній займалися такі дослідникі: В. Мухіна, І. Кулагіна, А. Медвєдєва, О. Мартиненко, С. Архіпова.

Дослідження було спрямоване на виявлення особливостей прояву дидактогеній у дітей із затримкою психічного розвитку молодшого шкільного віку, та на вивчення вибору педагогами певних стилів спілкування з учнями.

Для діагностики особливостей прояву дидактогеній або шкільної дезадаптації було виділено три серії експериментального дослідження, які були спрямовані на: дослідження вибору вчителями приорітетного стилю взаємодії з учнями початкових класів; вивчення проявів або передумов виникнення дидактогеній на основі складових її компонентів; відношення дитини до вчителя й до навчальної діяльності загалом; пріоритети, прагнення та мотиви навчальної діяльності учнів. Діагностичні методики відповідали віковим та інтелектуальним особливостям учнів.

Таким чином, було виявлено, що дітям із ЗПР комфортніше за все буде навчатися в інтегрованих класах та спеціалізованих закладах, де вчителі організують найбільш сприятливу атмосферу для навчання. Адже основний контингент педагогів даних навчальних закладів складають молоді, впевнені у собі вчителі зі спеціальною освітою. Для більшості вчителів інклюзивних класів та загальноосвітніх закладів притаманна низька самооцінка, залежність від думки колег, порушення психоемоційного стану (нестабільність), та низький рівень суб’єктивного контролю. Також переважна більшість вчителів загальноосвітніх та інклюзивних класів використовувють у своїй педагогічній діяльності авторитарний з елементами ліберально - поступливого стилю спілкування з дітьми, що є небажаним, адже за усіма показниками, дані стилі є найменш ефективними у навчанні й вихованні дітей із ЗПР, й являються однією з причин, що викликають дидактогенії у дітей молодшого шкільного віку із порушеннями розвитку.

Також, у ході аналізу результатів дослідження було виявлено, що у дітей із ЗПР, які навчаються в інклюзивних класах є більше передумов до виникнення дидактогеній. Це можна побачити в ряді специфічних проявів: стосунки з вчителем у них є більш напруженими, ніж в учнів інтегративних класів; спостерігаються прояви агресивної поведінки, конфліктності й труднощі у встановленні контактів з оточуючими. Що стосується інтересу та мотивованості до навчальної діяльності, то вони менш вираженими є в учнів із ЗПР, які навчаються в інтегрованих класах, та спеціальних освітніх закладах. Це може бути пов’язано з відсутністю учнів з типовим розвитком у класах, які своєю успішною навчальною діяльністю мотивували б цих дітей до навчання.

За результатами дослідження діти із ЗПР, що навчаються в інклюзивних класах мають пріоритетним ігрову діяльність замість навчальної, через свою неуспішність у навчальній діяльності, вони мають занижену самооцінку. Але, знаходячись у колективі дітей з типовим розвитком, вони мають зовнішні мотиви до навчання, хочуть бути такими, як їх успішні однолітки, й через те вони змагаються за успішність й вірять у те, що стануть такими, як їх однокласники. Дана категорія дітей не виокремлює особистісні якості під час надання характеристики особистості; дуже часто діти вказують на те, що якщо б у них була певна якість, або матеріальний предмет, то вони змогли б навчатися набагато краще ніж зараз; такі діти недостатньо усвідомлюють правила поведінки; порушують дисципліну на уроці, за рахунок чого намагаються привернути до себе увагу, але у той же час вони прикладають зусилля, хоча й мінімальні, задля кращого навчання.

Діти, які навчаються в інтегрованих класах й спеціальних навчальних закладах також, як і учні інклюзивних класів мають пріоритетним ігрову діяльність замість навчальної. Однак у даної категорії дітей є свої особливості: у них немає тих зовнішніх мотивів до навчання, що є у дітей, які навчаються в інклюзивних класах, й менша кількість з них намагається налагодити своє навчання, більшість учнів цікавить ігрова діяльність. Інтерес та мотивованість до навчальної діяльності, є менш вираженими у цих учнів. Діти не бажають прикладати зусилля для свого навчання, їм нема на кого орієнтуватися у цій діяльності, незважаючи на це, такі діти мають менше проблем з самооцінкою й спілкуванням з однолітками, ніж діти із ЗПР з інклюзивних класів, адже у класі немає дітей з типовим розвитком, які могли б пригнічувати їх, та насміхатися з них.

Діти із типовим розвитком, навчаючись у школі, бачать пріоритетним саме навчальну діяльність, тобто у них є сформованою внутрішня позиція школяра, згідно з віковими нормативами психічного розвитку дітей за Л. Виготським, Д. Ельконіним. Діти з типовим розвитком, які є успішними у навчальній діяльності глибше, ніж діти із ЗПР розуміють певну проблему, при оцінюванні інших учнів оперують особистісними якостями людей, і мають пріоритетним налагодження дисципліни.

Таким чином, діти із ЗПР, які навчаються в інклюзивних класах більш ніж інші категорії дітей схильні до прояву дидактогеній та дезадаптації, адже, знаходячись у класі з дітьми з типовим розвитком, вони є менш успішними у своїй навчальній діяльності, хоча, незважаючи на це, вони прагнуть стати кращими; у більшості вчителів інклюзивних класів пріоритетним стилем спілкування з дітьми є авторитарний з елементами ліберально-поступливого, який є менш ефективним, а іноді й неприпустимим у вихованні дітей взагалі, а особливо – з дітьми із затримкою психічного розвитку, що й відіграє важливу роль при виявленні проявів дидактогеній.

Література

1. Карпенко Л.А. Краткий психологический словарь / ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - М.: Политиздат, 1985. - 431 с. 2. Мартиненко О.А. Корекція дезадаптивної поведінки молодших школярів. – Х.: Вид-во «Ранок», 2011. –с.76 3. Выготский Л.С. Проблема культурного развития ребенка (1928).// Вестн. Моск. ун-та. Сер. 14, Психология. 1991. - № 4. - с. 5-18 4. Дмитренко Я.В. Профилактика дидактогений у младших школьников/ Я.В.Дмитренко, С.А.Архипова. – Краснодар, 2009. – [4] с. – (Информ. листок/ Ленинградский социально-педагогический колледж) 5. Кулагина И.Ю. Личность школьника от задержки психологического развития до одаренности. Учебное пособие для студентов и преподавателей — М.: ТЦ «Сфера», 1999. — с.192 6. Мухина В. С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студ. вузов. - 4-е изд., стереотип. - М.: Издательский центр «Академия», 1999. - 456 с.