Соціологія

К. соціол. н., доцент Маркозова О.О.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Україна

ЗОНА КОМФОРТУ ЯК СТРИМУЮЧИЙ ФАКТОР ДОСЯГНЕННЯ ЖИТТЄВОГО УСПІХУ ЛЮДИНИ

Зважаючи на те, що досягнення життєвого успіху кожною людиною набуває все більшого як особистого, так і соціального значення, актуальним постає аналіз різних аспектів даного процесу. Одним із досить важливих питань є розгляд причин, що стримують людину в зони особистого комфорту та перешкоджають діяльності, спрямованій на досягнення успіху.

Вперше на існування зони комфорту людини звернув увагу американський антрополог і психолог Едвард Т. Хол. Він доводив, що зона комфорту – це «« захисний шар» особистого простору, розміри якого залежать від походження людини, її соціального статусу, особистих переваг, культури, а також ступеня знайомства з тим, хто до неї наближається» [1, р. 102]. З цього часу різні аспекти зони комфорту в основному аналізуються психологам. Наприклад, А. Безмолитвенний приділяє увагу детермінації зони комфорту культурними і соціальними чинниками. Він стверджує, що «в культурах, де прийнято контролювати емоції, дистанція між людьми збільшується, а там, де панують теплі, вільні стосунки – зменшується» [2].

З часом поняття «зона комфорту» стало використовуватися і в інших науках. З точки зору економічної теорії, Гербер Майкл так пояснює її сутність: «У міру того, як бізнес зростає, він незмінно виходить за ті межі, в яких власник може його повністю контролювати, особисто стежити за його розвитком. А коли бізнес переростає зону комфорту свого господаря, залишається лише два шляхи, за якими він може піти: відмовитися від бізнесу чи боротися за виживання» [3, с. 214]. Іншими словами, з точки зору економічних відносин, зона комфорту – це бізнес-простір, який здатна контролювати та чи інша людина.

В останні роки поняття «зона комфорту» досить широко використовують в літературі з «особистої ефективності» [4], в тому числі і з точки зору досягнення успіху [5]. Але в даній літературі, яка носить скоріше публіцистичний і комерційний характер, «зона комфорту» не аналізується як наукова категорія, а просто згадується в тому чи іншому контексті.

У соціології до аналізу зони комфорту людини найчастіше звертаються в соціології повсякденності. Наприклад, П. Бергер і Т. Лукман пояснюють її так: «У межах повсякденності, зоною комфорту є звичні факти, що повторюються кожен день, і які сприймаються як даність» [6, с. 537]. А. Шюц визначає зону комфорту як «певну частину життєвого простору, в якій людина відчуває себе психологічно комфортно завдяки тому, що всі явища для неї звичні, зрозумілі й передбачувані» [7, с. 132]. Таким чином, у найбільш широкому розумінні, зона комфорту – це такий спосіб життєдіяльності людини, в якому практично не відбуваються непередбачувані процеси і в яких вона може діяти механічно. Іноді у цьому знаходять навіть і позитивні моменти, так як доводячи стандартні дії до автоматизму, людина заощаджує час і підвищує ефективність своєї діяльності. Наприклад, приходячи на роботу і виконуючи щодня однакові обов’язки, працівник діє швидко і ефективно.

Однак у цьому і полягає небезпека зони комфорту, яка може перетворитися у своєрідну «пастку», у зону застою і кризи, з якої вибратися складніше, ніж може здатися на перший погляд. Якщо людина тривалий час перебуває в одних і тих же умовах життєдіяльності, то навіть незначний крок за межі зони комфорту може стати причиною тривоги, соціальної та психологічної дезорієнтації. Змінюючи щось у своєму житті, особистість завжди рухається в бік невідомого, де у неї відсутні соціальні та психологічні опори і тому з часом вийти із зони комфорту і наважитися зробити щось нове та незвичне стає дедалі складніше.

Проте, в процесі життя будь-якої людини зона комфорту змінюється. Спочатку такою зоною для дитини є батьківський дім, який вона покидає, коли йде в дитячий садок, потім в школу, в університет або на роботу. Ці щаблі, незважаючи на складність (а іноді й на сльози) проходять всі люди, оскільки отримання освіти та адаптація в суспільстві фактично є первинними потребами. Коли ж первинні фізіологічні та соціальні потреби задоволені, часто закінчується і рух вперед.

Зона комфорту, в якій людину все влаштовує і мало що хочеться змінювати, може бути будь-якою. Нею можуть стати навіть мінімально необхідні соціальні, економічні та побутові умови для підтримки життя: скромна квартира, їжа і мінімальні розваги. Але з часом такий спосіб життя призведе до повної деградації, так як одноманітний і розмірений уклад не може стати мотивуючим фактором для саморозвитку та досягнення життєвого успіху. У людини поступово формуються вузькі кордони умов існування, далі яких вона не бачить сенсу рухатися. На жаль, так відбувається з багатьма людьми, і тоді їх потреби зменшуються, а зона комфорту звужується. Тому зона комфорту одночасно дуже зручна, але й дуже небезпечна для людини. Засиджуватися в ній неможна. Якщо постійно не розвиватися, не ставити та досягати все нові і нові цілі, то знання та вміння особистості так чи інакше будуть застарівати. Однак життя взагалі, а тим більше сучасне життя, дуже динамічне і якщо соціальні обставини зміняться, то ймовірно, що людина не тільки не зможе адаптуватися до них, але і втратить навіть те, що має.

В цілому ж серед основних причин, що стримують активність людини, залишаючи її у зоні комфорту, можна назвати наступні.

1. Перебування особистості в неусвідомлюваній зоні комфорту. Цей стан характеризується тим, що людина формально заявляє про бажання змінити своє життя, але насправді їй зручно жити так, як є, і тому в реальності змінювати щось вона не збирається.

2. Приховане психологічне задоволення від позиції: «я – жертва обставин», яке супроводжується перекладанням відповідальності за результати своєї діяльності, а точніше – бездіяльності на зовнішнє оточення: винні всі: суспільство, криза, друзі, сім’я – тільки не сама людина.

3. Відсутність у особистості чітких життєвих цілей. Це також досить розповсюджена ситуація, коли умови життєдіяльності не влаштовують людину, але що змінювати і в якому напрямку рухатися – вона не розуміє.

4. Низька самооцінка, наявність невиправданих особистих обмежень, які проявляються в таких формулюваннях, як: «у мене ніколи не вийде», «я занадто: молодий, старий, хворий, бідний і т.д., для того, щоб вирішувати ці проблеми».

5. Низький рівень амбіцій та притязань людини, якій, по суті, нічого не треба, і достатньо бути «як усі». Таке відношення до життя формує низьку мотивацію на досягнення життєвого успіху, що, у свою чергу, стримує людину від виходу із зони комфорту.

6. Відсутність об’єктивних умов, ресурсного потенціалу соціального середовища для проявів активності людини, спрямованої на досягнення успіху. Однак і у даному разі, з нашої точки зору, у зоні комфорту людину стримують більшою мірою не об’єктивні обставини, а недостатня рішучість та невідповідність особистісних якостей вимогам ситуації, що склалася.

Таким чином, проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що зона комфорту представляє собою область особистого та соціального життя людини, які в цілому відповідають її прагненням. Тобто якщо різні ситуації життєдіяльності, пов’язані з особистим життям, роботою і соціальним статусом влаштовують людину, то це означає, що вона знаходиться в зоні особистого і соціального комфорту.

Перебування у зоні комфорту є досить зручним і тому багато людей, задовольнивши первинні фізіологічні та соціальні потреби, у подальшому не роблять спроб щось змінити у своєму житті. Однак у цьому і полягає одна з проблем, що перешкоджає саморозвитку особистості в процесі досягнення життєвого успіху. Слід розуміти, що бездіяльність – це вже деградація. Тому необхідно постійно виходити із зони комфорту, яка повинна асоціюватися з безперервним розвитком і самовдосконаленням, з реалізацією все нових ідей та планів.

Література:

1. Hall, E. The Silent Language [Text] / E. Hall. – New York: Doubleday, 1959. – 144 р.

2. Безмолитвенный, А. Что такое зона комфорта [Электронный ресурс] / А. Безмолитвенный. – Режим доступа http:// www.syntone.ru/library/article_syntone/content/3952.html.

3. Gerber, M. Power Point [Text] / M. Gerber. – Harper Business, 2009.– 352р.

4. Пинтосевич, И. Десять заповедей личной эффективности [Текст] / И. Пинтосевич. – Фолио, 2008. – 192 с.

5. Рен, А. Фанки идеи. Создание инноваций вне зоны комфорта [Текст] / А. Рен; пер. В. Хозинский. – Изд-во: Манн, Иванов и Фербер, 2012. – 232 с.

6. Бергер, П. Повседневная жизнь и религиозный опыт // Религия и общество: Хрестоматия по социологии религии [Текст] / П. Бергер, Т. Лукман / Сост. В.И. Гараджа, Е.Т. Руткевич. – М.: Наука, 1996. – С. 535–538.

7. Шюц, А. Структура повседневного мышления [Текст] / А. Шюц // Социологические исследования. – 1993. – № 2. – С. 129–137.