Физическая
культура и спорт: проблемы, исследования, предложения.
Чустрак А.П., Колодій І.В.
Південноукраїнський
національний педагогічний університет імен і К.Д.Ушинського, Одеса,
Україна
Особливості
виховання координаційних здібностей юних боксерів
Нервова система дітей
відрізняється пластичністю та легкістю утворення умовних зв’язків,
тому формування статокінетичної стійкості потрібно проводити саме в дитячому віці з метою профілактики
“укачування” [5] удосконалення різносторонньої фізичної підготовки спортсменів
та школярів, які не займаються спортом.[1,2,3,4].
В нашій роботі изначалось: як
впливають засоби підвищення статокінетичної стійкості на зміни параметрів координаційних
здібностей юних боксерів протягом відносно тривалого періоду (6 місяців). До педагогічного експерименту достовірної
різниці в показниках отолітової реакції боксерів контрольної та дослідної груп
не було виявлено. Середня величина відхилення тулуба у боксерів дослідної групи
була 19,1±1,8°,
а у боксерів контрольної групи -15,6±2,0°.
Після педагогічного експерименту реакція відхилення після вестибулярних
подразнень у боксерів дослідної групи достовірно знизилась до 10,0±1,4
°,
а в контрольній групі за цей же період достовірних змін отолітової реакції не
сталося. Реакція відхилення навіть декілька збільшилась -16,9±2,0°.
У дослідній групі значно збільшилась
кількість боксерів, які показали слабку отолітову реакцію (0 ступінь) та
зменшилась кількість боксерів з 3-м ступенем реакції. В контрольній групі такі
зміни не проявились (Таблиця 1, графік 1).
В обох групах під дією
вестибулярних подразнень відбувалось достовірне зниження точності метання м’яча
вціль (Р<0,05).
Після педагогічного експерименту достовірних змін у показниках точності метання
м’яча
в ціль, як у дослідній, так і в контрольній групі не відбулося (порівняно з
вихідними даними).
Таблиця 1
Отолітова реакція боксерів 12 -
13 років після експерименту (в % до
загальної кількості досліджуваних в групі)
|
|
Експериментальна група |
Контрольна група |
||||||
|
Ступінь реакції |
До експерименту |
Після експерименту |
До експерименту |
Після експерименту |
||||
|
0 |
5,88 |
32,3 |
6,5 |
6,89 |
||||
|
1 |
44,11 |
52,94 |
65,51 |
58,62 |
||||
|
2 |
35,29 |
8,82 |
21,1 |
24,13 |
||||
|
3 |
14,72 |
5,94 |
6,89 |
10,36 |
||||
Після
педагогічного експерименту, як і до нього, в контрольній групі вестибулярне навантаження,
визивало достовірне зниження точності
метання м’яча
в ціль (Р<0,05).
В той час, як у дослідній групі зниження цього показника після експерименту
було недостовірним. При виконанні повороту кругом після вестибулярного
навантаження до педагогічного експерименту відбувалось достовірне погіршення в
точності виконання цього руху: в дослідній групі середня величина помилки трьох
спроб (в кутових градусах) збільшувалась з 4,0±0,4 до 6,2±0,56;
в контрольній групі - з 5,1±0,35 до 5,7±0,46. Після
педагогічного експерименту в дослідній групі достовірного погіршення точності
повороту кругом під дією вестибулярного
навантаження уже не відбувалось: 4,9±0,24 - до проби; 4,8±0,22°
- після неї (Р>0,05).
В контрольній групі, як і до педагогічного експерименту, відбувалось збільшення
помилок повороту кругом: 5,0±0,44 - до і 6,1±0,57 - після
вестибулярної проби - (Р<0,05).
Таблиця 2
Точність повороту кругом (в
градусах) боксерів 12-13 років після
педагогічного експерименту
|
До
експерименту |
Після
експерименту |
||||||
|
Групи |
До проби М±m |
Після проби М±m |
Р |
До проби М±m |
Після проби М±m |
Р |
|
|
Контрольна |
5,1±0,35 |
5,7±0,46 |
<0,05 |
5,0±0,44 |
6,1±0,57 |
<0,05 |
|
|
Дослідна |
4,0±0,4 |
6,2±0,56 |
<0,05 |
4,9±0,24 |
4,8±0,22 |
> 0,05 |
|
Графік
1
Після педагогічного експерименту
в обох групах, після виконання повороту на 230°, спостерігалось
достовірне погіршення точності під дією вестибулярного навантаження, як і до
експерименту. Але відмічається тенденція до зменшення помилок у боксерів
дослідної групи (Таблиця 3).
Таблиця
3
Точність повороту на 230°,
(в градусах) боксерів 13-14 років після
педагогічного експерименту
|
До експерименту |
Після експерименту |
||||||
|
Групи |
До проби М±m |
Після проби М±m |
Р |
До проби М±m |
Після проби М±m |
Р |
|
|
Контрольна |
6,8±0,34 |
9,4±0,31 |
<0,05 |
7,4±0,44 |
9,65±0,57
|
<0,05 |
|
|
Дослідна |
7,1±0,23 |
9,7±0,4 |
<0,05 |
7,5±0,34 |
9,1±0,12 |
<0,05 |
|
Вираженність
вестибуло-соматичних реакцій відхилення залежить в основному від координуючої
ролі кори головного мозку. Основна
особливість вестибулярних соматичних реакцій, а саме їх направленість, всеціло
залежить від первинної реакції кори головного мозку - направленості
головокружіння. Тільки при наявності цієї первинної коркової реакції стає
зрозумілим біологічна сутність об’єктивних захисних реакцій. Кора головного
мозку посилає свої гальмувальні сигнали на спинальні рухові ядра. Чим сильніші ці сигнали, тим менше виражена
соматична реакція відхилення. За нашими даними найбільша вираженість реакції
відхилення спостерігалась у підлітків 13 років. У боксерів більш старшого віку негативний ефект дії
прискорень був виражений у меншому ступені. Зниження з віком величини
соматичних реакцій оцінюється як пристосувальна функціональна перебудова
ростучого організму та пов’язана з більш вираженим гальмувальним впливом
кори на рухові підкоркові нервові центри (И.П.Байченко, О.П.Панфилов, 1967;
В.В.Ващила, 1971).
Наші дослідження
підтверджують високу ефективність використання спеціального тренування
статокінетичної стійкості, як і інші автори [1,2,3,4]. Негативна дія прискорень
у більшому ступені проявлялась на боксерах
більш молодшого віку. Із збільшенням віку негативна дія вестибулярних
подразнень спостерігалась у меншому ступені. Погіршення точності виконання
повороту на 230°
після вестибулярного навантаження відбувається з більш високим рівнем
значимості ніж при виконанні
автоматизованого руху - повороту кругом. Після
педагогічного експерименту показники станової сили та стрибка в довжину з місця
збільшились у всіх боксерів, що можна
пояснити природним приростом результатів. Під дією вестибулярних подразнень
показники станової сили до і після експерименту достовірно не змінились, хоча
спостерігається деяка тенденція їх зниження у дослідній групі.. Наприклад, до
експерименту станова сила зменшувалась після вестибулярного навантаження у
дослідній групі - на 1,44% порівняно з результатами до проби, а в контрольній -
на 2,28%. Після педагогічного експерименту показники знижувались, відповідно -
на 0,47% і на 0,13%. В обох групах відбулося деяке підвищення “стійкості”
показника станової сили до дії вестибулярного навантаження. На
початку експерименту в обох групах спостерігалось достовірне зниження
показників стрибка в довжину під дією вестибулярної проби. Після педагогічного експерименту
достовірне зниження показників стрибка в довжину з місця спостерігалось тільки
в контрольній групі, а в експериментальній зниження результатів було
недостовірним (Таблиця 4). Також, як і в інших дослідженнях [2] було помічено,
що боксери дослідної групи менше хворіли простудними захворюваннями, порівняно
з контрольними (дослідна – 1, контрольна -3 випадки).
Таблиця 4
Результати стрибка у довжину з
місця у боксерів дослідної та контрольної груп під дією вестибулярних подразнень після педагогічного
експерименту
|
Групи |
Середя величина стрибка до проби |
Середня величина стрибка після проби |
Діапазон коливань у % до вихідного рівня |
Р |
|
Дослід. |
196,25см |
194,3см |
98,3 - 102,7 |
> 0,05 |
|
Контр. |
196,5см |
191,1см |
87,8 - 104,7 |
< 0,05 |
Висновки
Засоби
тренування статокінетичної стійкості за період педагогічного
експерименту позитивно вплинули на
здоров’я дітей (діти дослідної групи значно менше хворіли на простудні
захворювання) та на покращення
координаційних здібностей боксерів
12-13 років, на що вказують кращі результати вестибуломоторних реакцій та
рухових навичок у боксерів дослідної групи після вестибулярних подразнень.
Література
1.
Болобан В. Н.
Характеристика динамического равновесия у спортсменов, занимающихся
художественной гимнастикой. - ТиПФК / В. Н. Болобан, Е.В. Бирюк. - М. - 1972. - № 6. - С. 17.
2.
Золотухин В.А. Влияние вращательных нагрузок
на электрокардиограму юних гимнасток
с разной вестибулярной
устойчивостью. В кн.: Механизми адаптации спортсменов к специфич.
мышечной деятельностью. Ч. 2 /. В.А. Золотухин
Н.С. Сергеева, А.А. Золотухин. - Л. -
1976.- С. 90 - 100.
3.
Кобяков Ю.П. Экспериментальная
методика повишения устойчивости вестибулярного анализатора юних гимнастов. -
Автореф. дисс. на соиск.уч. ст. канд. пед. наук / Ю.П. Кобяков. - М. - АПН
СССР. НИИ. физиол. детей и подростков.
- 1969. – 19 с.
4.
Чустрак А.П. Как повысить статокинетическую устойчивость.
- Физическая культура в школе / А.П. Чустрак. – М: Педагогика. - 1990. - № 7. -
С. 27.
5.
Цимерман Г.С. Ухо и мозг / Г.С.
Цимерман. - М.: Медицина -1967. -
С.403.