Соколова М. О., Кондратьєв В.О.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ У СУЧАСНИХ УМОВАХ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Фізична культура і спорт є важливими засобами підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

Сама мета гармонійного (всебічного) розвитку особистості є продуктом історії розвитку людства. Але умови для її реалізації особистість одержує лише на певному етапі історичного розвитку. Всебічний розвиток людині необхідний для того, щоб мати можливість брати участь у всіх напрямках діяльності (професійній, громадській, спортивній, художній та ін.). Для цього потрібно розвинути структуру особистості, зробити її комунікативною, здатною до перетворюючої художньої діяльності, сформувати ціннісні орієнтації. Це можливо за умови різноманітності змісту, форм і способів діяльності людини та їх оптимального поєднання у процесі її кульїурного розвитку.

У процесі культурного розвитку людина послідовно діє у трьох напрямках. Перш за все, вона засвоює культуру, виступаючи об'єктом її впливу. Іншими словами, під впливом культури формується людська особистість, розвиваються її здібності.

Далі, у процесі творчої діяльності особа створює нові культурні цінності, виступаючи в даному випадку як суб'єкт культурної творчості (пошук нових шляхів, засобів, раціональних методів фізичного виховання тощо).

Нарешті, третій аспект культурного розвитку полягає в тому, що культура інтегрується в суті самої особи, яка функціонує в культурному середочищі як конкретний носій культурних цінностей, поєднуючи в собі загальне, властиве культурі в цілому, і особисте, привнесене в культуру на основі індивідуального життєвого досвіду, рівня знань, світогляду тощо.

Специфічною основою змісту фізичної культури і спорту як виду особливої і самостійної галузі культури є раціональна рухова активність людини як фактор її підготовки до життєдіяльності через оптимізацію фізичного стану.

В особистісному аспекті і фізична культура і спорт виступають частиною загальної культури людини, яка виражається ступенем розвитку її фізичних сил і рухових навичок та здоров'я. Вони дозволяють з допомогою своїх специфічних засобів і методів розкривати потенційні фізичні можливості людини.

Для забезпечення впровадження фізичної культури і спорту у життя людини і суспільства передбачені різноманітні прийоми і способи, але найважливішим із них є організаційно-правове регулювання цієї сфери.

Метою цієї статті є визначення на основі аналізу чинного Закону України «Про фізичну культуру і спорт» (далі – Закон), основних напрямів організаційно-правового регулювання у цій сфері.

Державне управління фізичною культурою і спортом здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, за сприяння відповідно інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування [1, ст. 5].

Відповідно до ключових положень Закону (з його змінами та доповненнями), на сучасному етапі існують декілька основних напрямків розвитку організаційно-правового регулювання у сфері фізкультури і спорту. Удосконалений законодавчий акт закріпив такі базові інститути, як колектив фізичної культури, спортивний клуб, дитячо-юнацька спортивна школа, спеціалізований навчальний заклад спортивного профілю, школа вищої спортивної майстерності, центр олімпійської підготовки, центр студентського спорту вищих навчальних закладів, фізкультурно-оздоровчий заклад, центр фізичного здоров’я населення, центр фізичної культури і спорту інвалідів, фізкультурно-спортивне товариство, спортивна федерація, всеукраїнська спортивна спілка школярів, всеукраїнська спортивна спілка студентів тощо [1].

Важливим напрямком удосконалення регулювання фізкультурою і спортом є зміна загального підходу до розуміння системи спортивної діяльності із сприйняттям останньої як процесу активної людської діяльності, що розвиває та вдосконалює фізичну організацію людини. Згідно з чинним законом «Про фізичну культуру і спорт», спортивна діяльність поділяється на спортивну, яка полягає в участі спортсменів у змаганнях і підготовці до них, та організаційну і педагогічну діяльність, яка проявляється як робота тренерів, суддів, наукових працівників, інших фахівців.

Тепер, згідно закону, спортивне змагання сприймається виключно як система заходів, що здійснюються організатором відповідно до правил змагань з виду спорту та затвердженого організатором положення (регламенту) про ці змагання для уніфікованого порівняння досягнень спортсменів та визначення переможців змагань (ст. 1), а спортивний суддя – фізичними особами, які пройшли спеціальну підготовку і отримали відповідну кваліфікаційну категорію та уповноважені забезпечувати дотримання правил спортивних змагань, положень (регламентів) про змагання, а також забезпечувати достовірність зафіксованих результатів (ч. 1 ст. 41) [1].

Для здійснення подальшого адміністративно-правового регулювання у сфері фізкультури і спорту принциповий характер має відповідне тлумачення понять «спорт» і «фізична культура». Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», спорт – діяльність суб'єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на виявлення та уніфіковане порівняння досягнень людей у фізичній, інтелектуальній та іншій підготовленості шляхом проведення спортивних змагань та відповідної підготовки до них; фізична культура – діяльність суб'єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на забезпечення рухової активності людей з метою їх гармонійного, передусім фізичного, розвитку та ведення здорового способу життя [1].

Наступним важливим напрямком адміністративно-правового регулювання у галузі спорту слід визнати закріплення спортивних клубів як окремих суб’єктів відносин у сфері фізичної культури і спорту. Спортивний клуб створюється та функціонує як заклад фізичної культури і спорту, що об’єднує спортсменів для задоволення їх спільних інтересів у сфері фізичної культури і спорту. Спортивний клуб може бути підприємницьким та непідприємницьким товариством. Його діяльність регламентується положенням (статутом), затвердженим та зареєстрованим у порядку, встановленому законодавством.

Не менш актуальним для забезпечення адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері діяльності є визначення на законодавчому рівні в якості одного з важливих напрямків організаційно-правове регулювання спорту інвалідів із визначенням статусу Національного комітету спорту інвалідів України. Так, відповідно до ст. 24 Закону, суб'єктами паралімпійського і дефлімпійського руху в Україні є національні спортивні федерації інвалідів або їх спілки, що є членами Міжнародного паралімпійського комітету, Міжнародного спортивного комітету глухих, які діють відповідно до Конституції Міжнародного паралімпійського комітету, Конституції Міжнародного спортивного комітету глухих.

Метою паралімпійського і дефлімпійського руху в Україні є розвиток фізичної культури і спорту інвалідів, поліпшення фізичного стану та суспільної інтеграції інвалідів, організація і проведення заходів з фізичної культури і спорту інвалідів, участь національних збірних команд України у Паралімпійських і Дефлімпійських іграх, міжнародних спортивних змаганнях інвалідів.

Поряд із визнанням в якості пріоритетних напрямків адміністративно-правове регулювання спорту вищих досягнень (професійного) та спорту інвалідів у чинному Законі законодавець вказує на принциповість розвитку масового і дитячого спорту за місцем проживання та створення системи резервного спорту. Для цього Закон передбачає можливість створення дитячо-юнацьких спортивних шкіл (ст. 10), спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю (ст. 11) та школи вищої спортивної майстерності (ст. 12) [1].

Окремим напрямком у системі регулювання масового спорту є регулювання фізкультурно-оздоровчої діяльності та спортивної роботи серед сільського населення, яке покладається на виконавчі органи сільських, селищних рад спільно з підприємствами, установами та організаціями агропромислового спрямування незалежно від форм власності, що розташовані у сільській місцевості. Так, відповідно до ст. 29 Закону, виконавчі органи сільських, селищних рад, підприємства, установи та організації агропромислової галузі, що розташовані в сільській місцевості, сприяють: створенню умов для залучення мешканців села, селища до активних занять фізичною культурою і спортом, здорового способу життя; утворенню та діяльності у межах відповідних територій колективів фізичної культури та спортивних клубів; доступності мешканцям села, селища спортивних споруд відповідних навчальних закладів для занять фізичною культурою; функціонуванню та створенню дитячо-юнацьких спортивних шкіл у кожному сільському районі, у тому числі відкриттю їх відділень (філій) у селах та селищах; фінансуванню фізичної культури і спорту.

Таким чином, аналіз чинного Закону України «Про фізичну культуру і спорт» свідчить, що держава закріпила базові передумови організаційно-правового регулювання у сфері фізичної культури і спорту, що значно сприяє розвитку цієї галузі діяльності та забезпечить утвердження в суспільстві здорового способу життя, залучення більш широких верств населення до занять фізичною культурою та спортом з метою профілактики захворювань та попередження правопорушень в молодіжному та підлітковому середовищі, що також, без сумніву, буде сприяти соціально-економічній стабільності в державі.

Список використаної літератури:

Закон України «Про фізичну культуру і спорт»: – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3808-12