Физическая культура и спорт: проблемы, ис­сле­дования, предложения. 

Чустрак А.П., Гойман В.В.

Південноукраїнський  національний педагогічний університет імен і К.Д.Ушинського,  Одеса, Україна

Комплексна реабілітація дітей з руховими порушеннями

 

     Актуальність. За даними медичної статистики, у більшості країн світу  поширеність  дітей з руховими порушеннями становить 20-25 випадків на 10 тисяч дитячого населення з великою кількістю інвалідів[4].    Більшість авторів підкреслюють  ефективність комплексного підходу до ранньої корекції порушень розвитку дитини з руховою патологією [1-5]

Мета дослідження: оцінка ефективності впливу комплексної програми реабілітації на  рухові функції дітей з діагнозом: «дитячий церебральний параліч» (ДЦП).

Об’єкт дослідження:  методи фізичної реабілітації при ДЦП.

Предмет дослідження:  ефективність методів комплексної фізичної реабілітації для розвитку  окремих рухових функції дітей віком 7 - 8 років з діагнозом ДЦП.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу спеціальної літератури з методів  комплексної реабілітації розробити  реабілітаційну програму занять для дітей з ДЦП.

2. В педагогічному експерименті проаналізувати ефективність запропонованої методики фізичної реабілітації для  розвитку окремих психомоторних функції дітей віком 7 - 8 років з діагнозом ДЦП.

Методи дослідження: оцінювання сили м’язів різних відділів тулуба; гнучкості кінцівок; тонусу м’язів; постави; положення стопи; стереотипу рухів; статичної та  динамічної рівноваги; методи статистичної обробки  результатів.

Дослідження проведено в Одеському обласному центрі соціальної реабілітації  дітей – інвалідів. Досліджували 14 дітей віком 7 - 8 років з діагнозом ДЦП. В основу цієї реабілітації покладені методи гідрокінезотерапії, корекційних  занять з метою вироблення довільних рухів та регуляції реципрокної м’язової  активності, лікувальний масаж, теплолікування. На першому етапі було проведено первинне  обстеження стану рухових функцій дітей. Потім, протягом трьох місяців, проводилась корекційно-реабілітаційна робота за спеціальною методикою, після чого було проведено контрольне обстеження стану рухових функцій цих дітей. Лікувальну гімнастику проводили 5 разів на тиждень, курсами по 20 днів з перервами у 10 днів.  Під час дослідження діти були обстежені за руховими функціями (вставання, сидіння,  перевертання, ходьба, біг, стрибки, лазіння по гімнастичний стінці, повзання на  колінах).  Показники, які не мали числового виразу ми умовно виразили у балах [4]:  постава : сколіотична постава  – 1, норма  – 2, кіфотична постава  – 3;   рухові якості: присутні (+)  – 2, відсутні ( - )  – 1, за допомогою  – 1,5;  стереотип рухів; рівновага: порушена  – 1, норма  – 2;  положення стопи: еквінус –1, вальгус – 2, варус  – 3, норма – 4. Результати дослідження представлені  на графіку 1. При обстеженні дітей до проведення реабілітаційних заходів сила м`язів  правої і лівої кистей складала в  середньому 5,6 балів та 6,7 бала відповідно, після  проведення фізичної реабілітації сила м`язів правої кисті достовірно збільшилася до 8,3  бала (Р ≤0,05) ( Графік 1). Сила м`язів рук до проведення реабілітаційних заходів при триманні їх  вгору складала в середньому 12,0±1,8 балів, при триманні рук в сторони  – 16,0±2,4  бали, при триманні рук вперед  – 17,6±2,7 бала, після проведення вправ ці показники достовірно  збільшилися, відповідно: 19,0±2,5, 23,3±2,2;  20,6±2,9 (р≤0,05). Сила м`язів  живота  до початку корегуючих занять в  середньому складала 9,3±1,2 бала , після проведення занять цей показник декілька  збільшився – 10,5±2 бала. Сила м`язів стегна до проведення реабілітації в середньому складала 13,6 ± 2,5  балів, після  – 13,3±2,3 балів, що  свідчить про  статистично недостовірне збільшення.

 

Графік 1

 

 

 

 

 

 

Гнучкість правої та лівої руки до експерименту в середньому складала

35,2±1,0  бала та 35,5±0,6 бала відповідно, після проведення занять цей показник  достовірно зменшився для  лівої  - 33,3±1,1 бали відповідно (р≤0,05).  Сила м`язів рук  до проведення реабілітаційних заходів: при триманні рук  вгору складала в середньому 12,0±1,5 балів, при триманні рук в сторони  – 15,0±2,4 бали, при триманні рук вперед  – 16,5±2,3 бала, після проведення вправ сила м`язів верхніх кінцівок достовірно збільшилася і дорівнювала відповідно 17,0±2,1, 22,3±2;  19,5±2,5 (Р≤0,05).

Сила м`язів  живота  до початку корегуючих занять в  середньому складала 9,3 ±1,3 бала, після  занять відбулись незначні зміни – 9,8±1,5 бала. Сила м`язів стегна до  проведення реабілітації в середньому складала 13,6 ± 2,5  балів, після – 14,5±2,5 балів (Р>0,05), що свідчить про  статистично недостовірне збільшення.

Гнучкість правої та лівої руки до експерименту в середньому складала

37,2±1,0  балів та 37,7±0,6 бали відповідно, після проведення занять цей показник  достовірно зменшився для обох рук - 34,3±1,1 бали (р≤0,05).   Зменшення показників у порівнянні з попереднім обстеженням є позитивним результатом. Гнучкість нижніх кінцівок до реабілітації в середньому складала 26,1±3,1 бали, після  проведення  – цей показник зменшився та складав 23,6±2,9 балів.   Реципрокну взаємодію верхніх кінцівок ми визначали шляхом кидків та ловлі м`яча.  До проведення реабілітаційних заходів ці показники в середньому складали: кидки  – 9,3±0,4 бала, ловля  – 7,4 ±0,7 бала, метання, в ціль –1,6±0,3 бала. Після занять ці показники достовірно збільшилися і стали складати: кидки  9,9±0,1 бали (р≤0,05),  ловля  – 8,1±0,7 бала, попадання в ціль –2,6±0,3 (р≤0,05) бала.

Тонус м`язів до початку проведення реабілітації складав в середньому 1,9±0,2 бала, після проведення вправ цей показник дещо зменшився та став складати 1,6±0,2 бала.

Обстеження постави, статичної та динамічної рівноваги, рухових функцій (вставання,  сидіння, перевертання, ходьба, біг, стрибки, лазіння по гімнастичній стінці, повзання на колінах),  стереотипів рухів та положення стопи до проведення реабілітаційних заходів та після  них достовірної зміни не виявило. Показники, які за період дослідження достовірно покращились, належать до більш  лабільної частини опорно-рухового апарату – м’язової системи. Зокрема  до них відносяться сила м’язів окремих відділів, гнучкість кінцівок, тонус м’язів. До того ж,  наприклад, особливості постави дітей з ДЦП тісно пов’язані із основною  симптоматикою, тому важко виправити вторинну симптоматику  без виправлення  первинної.

Особливостями рухових порушень при  ДЦП  є не тільки неможливість виконання рухів,  а й слабкість відчуття цих рухів. У дітей із ДЦП спостерігаються істотні труднощі  просторового аналізу й синтезу, порушення уявлення схеми тіла, труднощі словесного відбиття просторових відносин. Через порушення фіксації погляду, розладу рухів очей, обмеження полів зору може спостерігатися порушення уваги та труднощі при зосередженні на виконанні завдання. Без організованого спеціального навчання діти із ДЦП  не можуть засвоїти окремі ознаки форми й розміри предметів та  розташування їх у  просторі.  

Висновки

1. Серед засобів фізичної реабілітації значна увага приділяється складанню комплексів ЛФК та  чотирьом періодам лікувальної гімнастики відповідно терміну одужання, та отриманої травми ОРА.

 2. Застосування ЛФК при лікуванні травм хребта підвищує ефективність комплексної терапії хворих, прискорює терміни одужання і попереджає подальше прогресування даного захворювання.  

 3. Основними умовами при проведенні всіх занять є сувора послідовність у збільшенні навантаження і її індивідуалізація. Враховується стан, реакція дітей, супутні захворювання і фізична підготовленість хворих.  Хворий сам бере активну участь у лікувально-оздоровчому процесі, а це благотворно впливає на його психоемоційний стан.  

4. Заняття ЛФК переходять в заняття фізкультурою, стають потребою людини і після одужання, що позитивно впливатиме на стан організму.

5. Виявлено, що комплексна програма  фізичної реабілітації за досліджуваний період позитивно вплинула на силу м’язів переважно верхніх кінцівок, гнучкість кінцівок і тонус м’язів.

6. За досліджуваний період  програма фізичної реабілітації майже не вплинула на поставу,  статичну та динамічну рівновагу, рухові функції (вставання, сидіння, перевертання,  ходьба, біг, стрибки, лазіння по гімнастичній стінці, повзання на колінах, стереотипи рухів та  положення стопи). Подібні результати можуть бути зумовлені тим,  що пластичність ОРА дітей 7-8 років значно менша ніж, наприклад, у 1-2-річних дітей.

 7. У  7 років опорно-руховий апарат є практично сформований, тому будь-які зміни вимагають значно більшого часу, ніж термін нашого дослідження. Показники, які достовірно  покращились, належать до більш лабільної частини опорно-рухового апарату м’язової системи.

Література

1.     Байбуза І.В. Методи фізичної реабілітації дітей з обмеженими можливостями / І.В. - Байбуза Херсон: Літера . – 2006. – 34с.

2.       Беловой А.Н. Руководство по реабилитации больных с двигательными нарушениями / А.Н. Беловой, О.Н.,. Шепетовой.– М.: Антидор, 1998. – 224 с.

3.       Детский церебральный паралич: хрестоматия / [сост. – Л.М. Шипицина, И.И. Мамайчук].– М.; СПб.: Дидактика Плюс, 2003.– 503 с.

4.     Козявкин В.И. Детские церебральне параличи. Основы клинической  реабилитационной диагностики / Козявкин В.И., Ткаченко С. К., Качмар О.А.,  Бабаглы М.А.  – Л.: Медицина, 1999.  – 158 с.

5.       Фзические факторы в лечении детских церебральных параличей / Под ред.  Н.А. Усаковой и Р.Г. Красильниковой.  – М.: Советский спорт, 2006.  – 192с.