Федчик В.А.

Донецький державний університет управління

Узгодження системного і функціонального підходів

при моделюванні мови в навчальних цілях

Навчальний принцип активної комунікативності стосується всіх боків процесу навчання української мови і оволодіння нею, у тому числі і лінгвістичного опису української мови як іноземної. При моделюванні мови в навчальних цілях виникають ті самі труднощі, що і при створенні сучасних підручників іноземних мов. Головна з цих трудностей – узгодження системного і функціонального підходів. Адже в межах системно-структурної парадигми вивчення мови тривалий час ізолювалося від учасників спілкування та умов її функціонування [5, 4]. Для навчальної ж практики необхідний такий лінгвістичний опис, у якому поєднувалися б структурно-семантичний підхід (системний аспект) і методи лінгвістики тексту (діяльнісний аспект). У розробці основ такого опису значну роль можуть відіграти функціонально-семантичні дослідження мови (зокрема, основоположні праці О.В. Бондарка, І.Р. Вихованця) [9; 10–12].

Оскільки функціонально-семантичний опис орієнтований і на систему мови, і на мовленнєву діяльність, то він особливою мірою повинний відповідати вимогам принципу комунікативності. Метою цієї статті є дослідження питання відповідності функціонально-семантичного опису української мови в навчальних цілях принципу комунікативності.

Семантичні функції, що лежать в основі функціонально-семантичних полів (ФСП), характеризуються значною різноманітністю. Виходячи із широкого розуміння ФСП, виділяють поля, які позначають денотативні ситуації, їх елементи (наприклад, наявність чи відсутність предмета, якість предмета), а також відношення між ними (місцеві, причинні, порівняльні тощо); поля, що позначають мовленнєві інтенції (спонука, питання і т. д.); «службові» поля (наприклад, аспектуальність, нумеральність) (див. [6–7]). Як відомо, опис, побудований на виділенні ФСП, носить комплексний характер і тому приводить до перерозподілу елементів мовної системи. Структурна специфіка ФСП, зокрема розмежування центральних і периферійних засобів, що входять до їх складу, іноді так привертає до себе увагу дослідників, що опис обмежується інвентаризацією мовних одиниць, які формують певне поле. Але інвентарних списків мовних засобів недостатньо для забезпечення комунікативної діяльності, чого в остаточному підсумку автори навчальних посібників і ті, хто вивчає українську мову, вправі чекати від функціонально-семантичного опису мови. Для того щоб більшою мірою бути «керівництвом до дії», лінгвістичний опис, мабуть, повинний пройти декілька ступенів (докладніше див. [1]). Презентація елементів ФСП, наприклад, окремих лексем або морфологічних форм, а також опис їх взаємодії повинні бути здійснені в таких синтаксичних одиницях (речення, словосполучення, синтаксеми), які внаслідок взаємодії різнорідних елементів спеціалізуються на вираження певної семантичній функції. Вищим ступенем опису є синонімічні ряди (у ФСП вираження умови, наприклад, такі варіанти, як Якби він прочитав цю книгу..., Прочитай він цю книгу...) (пор. [3]). Для розмежування таких варіантів необхідне звернення до чинників комунікативного порядку (писемне або усне мовлення, сфера мовленнєвої діяльності, відносини між учасниками комунікації), а звідси випливає необхідність у коментуванні умов вживання цих синтаксичних одиниць. Таким чином, важливо не тільки сказати, з яких елементів складається ФСП, але і як функціонують певні елементи в мовленні – в комунікативному відношенні це не менш важливе.

Функціонально-семантичний опис мови має прямий вихід в практику. Подібно до широко відомих праць Я. Радевича-Винницького та С.К. Богдан з мовного етикету українців [8; 13] посібник, який би містив форми вираження семантичних функцій ФСП, приніс би велику практичну користь учнівській і студентській молоді. Такий посібник повинний був би включити набір виділюваних синтаксичних одиниць (речень, словосполучень, синтаксем) з коментарем умов вживання, приклади їх функціонування в текстах, а також систему вправ на автоматизацію навичок використання цих одиниць, які, таким чином, отримували б статус мовленнєвих зразків. При складанні набору таких мовленнєвих зразків можна було б спиратися не тільки на лінгвістичні дослідження, але і на багатий матеріал створених на функціонально-семантичній основі підручників і посібників. Немає сумніву, що подібне практичне застосування функціонально-семантичного опису української мови особливою мірою відповідало б принципу комунікативності.

Практичні ціленастанови у свою чергу справляють вплив на теорію і методи лінгвістичних досліджень. В цьому разі думка про створення набору мовленнєвих реалізацій семантичних функцій ФСП примушує глибше замислитися, наприклад, над двома питаннями, що мають важливе значення для теоретичного обґрунтування такого посібника:

1. Комунікативна вага функціонально-семантичних засобів. Порівняймо приклади з ФСП локативности: На березі човен – Човен на березі; Поряд з метро знаходиться кінотеатр – Кінотеатр знаходиться поряд з метро. Тільки у другому прикладі кожної пари локативний зворот комунікативно акцентований, актуалізований, є ремою висловлення. На наш погляд, актуалізація комунікативно найважливішої частини висловлення є неодмінною умовою віднесення того або іншого звороту до мовленнєвих зразків. Той функціонально-семантичний зміст, заради якого презентується певний зразок, повинний розкриватися в позиції реми. Було б неправильним, якби розумова енергія учня чи студента, його прагнення запам’ятати певну структуру були б спрямовані на елемент, який не має головної комунікативної ваги. Те, що пропонується за головне для запам’ятовування, повинне бути акцентоване і в комунікативному відношенні. Ще один приклад: у реченні Чому він кричить, наче ведмідь реве? підрядне способу дії (порівняльне) з повним правом включають до ФСП компаративності. Але головна мовленнєва інтенція автора цього висловлення – про це свідчить актуальне членування певного речення – це не порівняння, а запитання. Тому таке речення може виступати лише як мовленнєвий зразок, що належить до ФСП питальності. Для того щоб це речення могло бути мовленнєвим зразком, у якому була б реалізована інтенція порівняння, його необхідно перетворити: Він кричить, наче ведмідь реве.

З прикладів випливає висновок про те, що для виявлення мовленнєвих зразків, відповідних певним інтенціям, слід враховувати актуальне членування речення. Це означає, що необхідно вийти за межі певного ФСП і розглянути взаємодію цього поля із засобами актуального членування. У функціонально-семантичних дослідженнях такий підхід зустрічається поки що рідко.

2. Зв’язок функціонування інтенціональних функціонально-семантичних засобів із засобами предикативних ФСП. При описі засобів інтенціональних ФСП (спонука, запитання, обґрунтування, порівняння тощо), крім актуального членування речення, необхідно врахувати ще один чинник: залежність їх функціонування від засобів предикативних ФСП (модальність, персональність, темпоральність). Чинник цей визначає дію перформативних дієслів (попросити, запитати, обґрунтувати, порівняти і т. д.) (див. [4]). Перформативні дієслова тільки тоді виконують свої функції індикаторів мовленнєвих дій, коли в них, хоча б імпліцитно, виражені в незаперечній формі значення теперішнього часу дійсного способу і напрям «від першої особи до другої» [2, 506–507]; порівняйте: Я тебе питаю, що ти сам-то про це думаєш. Тільки за таких умов перформативні дієслова перетворюються на «перфомативні формули» – найбільш експліцитний засіб вираження мовленнєвих дій. Достатньо зміни хоча б одного з названих чинників, щоб висловлення набуло іншого комунікативного смислу. Речення Я тебе завтра запитаю, що ти про це думаєш за типом мовленнєвої дії вже є не запитанням, а попередженням.

Показово, що цими ж ознаками характеризується вживання форм теперішнього – майбутнього доконаного деяких дієслів мовлення, яке отримало в науковій літературі назву «випадок коїнциденції»: Відмічу тільки, що...; Скажу ще, що...; Додам, що...; Попрошу вас прийти до мене о восьмій годині. Відбувається збіг (коїнциденція) слова і дії: мовлене слово якраз і є самою позначуваною дією. Ці звороти входять до складу перформативних формул, у загальному вигляді позначаючи початок мовлення, часто з відтінком додаткового повідомлення або прохання. Коло дієслів мови, які допускають таке вживання, обмежене, але може бути розширене за допомогою форм дієслова хотіти: Я хотів би подякувати вам. Мені хотілося б вибачитися перед вами. Поза зв’язком із семантичними функціями першої/другої особи і теперішнього часу коїнцидентне значення зникає і зворот втрачає характер перформативної формули; порівняйте: Якщо у нього нічого не доможуся, то попрошу іншого (значення теперішнього замінене значенням майбутнього, і зв’язок з другою особою відсутній). Звідси лише один крок до перформативних формул некоїнцидентного типу: Хочу обґрунтувати свій погляд так, Мені хотілося б провести таке порівняння. Різниця лише в тому, що вимовлення формули і здійснення мовленнєвої дії не збігаються, оскільки вони «розведені» в різні речення. Разом з тим, відіграючи роль мовленнєво-мисленнєвого сигналу, перформативна формула «готує» наступний за нею текст і подає його як продукт мовленнєво-мисленнєвої діяльності самого мовця саме в тому інтенціональному смислі, який позначений перформативною формулою. Вплив модальних, персональних і темпоральних чинників вже отримав переконливе висвітлення щодо комунікативних дій у рамках мовного етикету. Що ж до інших типових мовленнєвих дій, то, мабуть, щоб на матеріалі української мови конкретно показати вплив названих чинників, треба здійснити численні дослідження. Маємо на увазі такі випадки:

(а) За формою тутешню гору часто порівнюють з хижим птахом.

(б) Учений уподібнював материки айсбергам.

(в) Звичайна зала була схожа тепер на театр.

У всіх прикладах виражаються порівняльні відношення. Але в прикладах (а) і (б), на відміну від (в), маємо справу з перформативними дієсловами, причому з таким їх вживанням, при якому розглянуті умови перформативних формул (перша → друга особа, теперішній час) не виконані. Автор висловлення каже про порівняння, але це порівняння не виступає як мовленнєво-мисленнєва дія мовця. Підкреслимо, що необхідно розрізняти випадки, коли йдеться про порівняльні, причинно-наслідкові і т.д. відношення, і випадки, коли мовець сам здійснює відповідну мовленнєву дію. Якщо ж у реченні не використовуються перформативні дієслова, то згадані умови відпадають. Тому в прикладі (в), незважаючи на минулий час, виражене порівняння як мовленнєва дія мовця.

Таким чином, засоби таких ФСП, як порівняння, причина, наслідок, мають різні комунікативні функції: позначення порівняльних, причинних, наслідкових відношень, з одного боку, і вираження мовленнєвих дій порівняння, обґрунтування, умовиводу (висновку), з другого. Друга функція розвивається на основі першої тільки за специфічних умов.

Достатньо різка зміна комунікативної спрямованості залежно від характеру використання засобів предикативних ФСП може стосуватися й інших полів. Так, засоби ФСП фізичного і психічного стану істоти, що групуються навколо синтаксичної структури Йому (було, буде) холодно, страшно, в найбільш чистому вигляді виражають властиву їм семантичну функцію в описових текстах з персональним значенням третьої особи. Якщо в цих структурах замінити третю особу на першу, а минулий або майбутній час – на теперішній, то при збереженні значення фізичного або психічного стану мовленнєва дія опису перетвориться на мовленнєву дію скарги як складової частини мовного етикету: Мені зле, Мене морозить, Я хворий, Я погано себе почуваю (див. [8; 13]).

Отже, аналіз основної трудності при моделюванні мови в навчальних цілях – узгодження системного і функціонального підходів – дає змогу зробити такі висновки.

1. Застосування принципу комунікативності до функціонально-семантичного опису української мови висуває вимогу не зупинятися на механічній інвентаризації засобів ФСП, а, відштовхуючись від неї, розглянути питання про те, як при незмінному функціонально-семантичному змісті (функціонально-семантичний інваріант) можуть мінятися комунікативна вага і комунікативні функції певних засобів.

2. Передумовою для аналізу і розв’язання таких питань є вихід за межі розгляду ФСП. Необхідно детально дослідити взаємодію функціонально-семантичних засобів з тими засобами, використання яких пов’язане з актом комунікації: а) із засобами актуального членування речення, б) із засобами предикативних ФСП. Адже комунікативні функції мовних засобів не можна розглядати у відриві від основних категорій предикування.

3. Розширення комунікативного аспекту функціонально-семантичних досліджень дає можливість лінгвістично точніше обґрунтувати відбір мовленнєвих зразків – практичного «концентрату» аналізу кожного ФСП. А це вельми бажано в інтересах все більш послідовного здійснення в навчальному процесі принципу комунікативності, як бажане і саме написання посібника, який би був створений на основі функціонально-семантичного принципу в його широкому розумінні і містив набір мовленнєвих зразків.

Література:

1. Boeck W. Kommunikativitätsstufen bei der Darstellung der Sprachmittel funktional-semantischer Felder des Russischen. // «Arbeitsberichte und wissenschaftliche Studien» des Forschungskollektivs Kommunikativ – funktionale Sprachbetrachtung und Fremdsprachenunterricht. Nr. 106. — Halle, 1985.

2. Kleine Enzyklopädie Deutsche Sprache. — Leipzig, 1983.

3. Mühlner W., Radtke D. Zur Synonymie einfacher russischer Sätze. — Leipzig, 1984.

4. Wilske L. Performative Verben im Russischen. // Zeitschrift für Slawistik 27 (1982).

5. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики: Монографія. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – 281 с.

6. Бек В. К вопросу о семантической классификации функционально-семантических полей // Potsdamer Forschungen, Reihe A, Heft 50, — Potsdam, 1982.

7. Бек В. Коммуникативно-функциональный подход к языку как средство интенсификации обучения русскому языку. // Русский язык за рубежом. — 1984. — № 6.

8. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. – К.: Рідна мова, 1998. – 475 с.

9. Бондарко А. В. Функциональная грамматика. – Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1984. – 136 с.

10. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наук. думка, 1992. – 222 с.

11. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. – К.: Наук. думка, 1980. – 286 с.

12. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. – К.: Наук. думка, 1987. – 231 с.

13. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – К.: Знання, 2006. –291 с.

14. Тищенко К. Метатеорія мовознавства. – К.: Основи, 2000. – 350 с.