Право/ 8. Конституційне право

Намясенко О.К.

Кафедра правового регулювання економіки Юридичного факультету Київського національного економічного університету

імені Вадима Гетьмана

Поняття правового статусу судді Конституційного Суду України: аналіз теоретичних питань

Аналіз поняття правового статусу судді Конституційного Суду України вимагає чіткого визначення змісту та структурних елементів даної категорії.

В юридичній літературі існує декілька підходів щодо визначення поняття правового статусу, в структуру якого включається різний набір елементів. Крім того, досить часто відбувається змішення понять „правовий статус”, „правове положення” та навіть „правосуб’єктність”, особливо щодо особистості.

В самому стислому вигляді правовий статус визначається в науці як юридично закріплене положення особистості в суспільстві. Осередок, основу правового статусу особистості складають її права, свободи та обов’язки, що закріплюються в Конституції та інших найважливіших законодавчих актах [1]. Це головним чином і визначає правове положення особистості в суспільстві, її роль, можливості, участь в державних справах.

Деякі вчені розширюють поняття правового статусу, включаючи до його структури поряд з правами та обов’язками такі елементи як громадянство, загальну правоздатність, правосуб’єктність, гарантії, законні інтереси, юридичну відповідальність та інше.

На думку О. Ф. Скакун, наприклад, структура правового статусу може бути подана у вигляді наступних елементів: правосуб’єктність, права, свободи, обов’язки, відповідальність [2].

М. І. Матузов зазначає, що правовий статус представляє собою сукупність прав, свобод, обов’язків та законних інтересів особистості, що визнаються та гарантуються державою [3].

М. В. Вітрук також включає до необхідних елементів правового статусу законні інтереси, під якими він розуміє інтереси особи, які безпосередньо не охоплюються змістом встановлених законом прав та свобод, але підлягають захисту з боку держави та охороняються законом [4].

Розглядаючи поняття та сутність правового статусу Н. Ю. Хаманєва зазначає, що закріплення прав та обов’язків в законодавстві – необхідна, але далеко не достатня умова для встановлення реального статусу особи. Досвід доводить, що без надійно діючих гарантій проголошення прав та свобод навіть в конституції країни може виявитися юридичною фікцією [5].

Розкриваючи правовий статус судді Конституційного Суду України стикаємось з тим самим питанням відсутності єдиного підходу щодо визначення його змісту та структури.

Так, В. О. Кряжков до змісту правового статусу судді включає вимоги, що висуваються до суддів, їх права й обов’язки [6]. Інші вчені виділяють більш широке коло елементів, що становлять зміст правового статусу посадової особи судової влади. Наприклад, О. М. Костюков включає до їх числа правосуб’єктність, завдання, які вирішуються згідно з посадою, основні функції, права й обов’язки, гарантії, правові форми діяльності, порядок взаємовідносин за посадою, відповідальність [7].

Розглянувши існуючі підходи щодо визначення категорії „правовий статус”, виникає питання, які саме складові становлять її зміст. Підтримуючи думки певних вчених, можна погодитись з тим, що наявність такої різноманітності підходів щодо визначення змісту правового статусу судді пояснюється відсутністю єдиного критерію, відповідно до якого можно було б визначити структуру статусу судді, що призводить до необгрунтованого розширення меж тлумачення даного правового поняття.

На нашу думку, представляється доцільним обмежити поняття правового статусу категоріями прав та обов’язків, які дозволяють чітко визначити його структуру. При цьому, ми вважаємо, що слід приділити особливу увагу подвійності зв’язку прав та обовязків, який в самому простому вигляді можна виразити наступною формулою: мої права стосовно іншої людини обертаються його обов’язками стосовно мене, і навпаки. Права й обов’язки – це завжди дві сторони одного і того ж соціального зв’язку.

Відповідно, розглядаючи правовий статус судді Конституційного Суду, можна відзначити декілька важливих ознак, що його характеризують. По-перше, категорія „правового статусу” є цілісною правовою, соціальною категорією, яка має самостійну структуру та зміст. Всі структурні елементи правого статусу судді мають бути логічно взаємопов’язані та чітко конкретизовані. По-друге, сукупність усіх статусів у будь-якому суспільстві знаходяться в співпідпорядкованості один одному, а отже, співвідношення їх, як правило, виражається в поняттях „вище” – „нижче”. По-третє, поняття статусу завжди відносне. Для того щоб це поняття набуло змісту, вимагаються, щонайменше, два суб’єкти, статус одного з яких неминуче буде відрізнятися від статусу іншого.

Отже, підсумовуючи визначене зазначимо, що поняття правового статусу судді Конституційного Суду становлять не просто права та обов’язки, як юридичні елементи, що закріплюються в відповідних нормативно-правових актах, а динамічний розвиток цих прав та обов’язків, тобто їх взаємозв’язок із статусами інших суб’єктів права. Правовий статус судді Конституційного Суду не обмежується лише констатацією його прав та обов’язків, а розкривається під час взаємодії членів Конституційного Суду з учасниками конституційного процесу, до яких відносяться суб’єкти права на конституційне подання з питань прийняття рішень та дачі висновків Конституційним Судом України, суб’єкти права на конституційне звернення з питань дачі висновків, їхні представники, залучені Конституційним Судом України до участі у розгляді справи органи та посадові особи, свідки, експерти, перекладачі та інші.

Правосуб’єктність нерозривно пов’язана з правовим статусом. Як вже зазначалось, нерідко дані терміни використовуються як синоніми, але частіше правосуб’єктність розглядається як найважливіша частина правового статусу. Даного підходу дотримується, наприклад Л. М. Москвич, яка розглядає її не лише як передумову, а й як складовий елемент правового статусу судді [8].

Існують й інші підходи. Включення поняття правосуб’єктності в якості елементу правового статусу на думку О. Якімова не є логічним, оскільки „об’єднуються можливість володіння правами та обов’язками (тобто правовим статусом) та сам правовий статус” [9].

При цьому М. В. Вітрук справедливо зазначає, що вести мову про обсяг правосуб’єктності можливо лише умовно, так як цей обсяг визначається правовим статусом. В іншому випадку як раз і відбувається ототожнення змісту правосуб’єктності та правового статусу [10].

Підсумовуючи викладене зазначимо, що безперечно правосуб’єктність є не лише можливістю або здатністю реальної особи бути носієм вказаних прав та обов’язків. Більш точною є думка про те, що правосуб’єктність свідчить про наявність вказаної правової здатності. ЇЇ сутність полягає в тому, що вона визначає ті юридично значущі характеристики, володіння якими робить реальну особу носієм того чи іншого правового статусу.

Незаперечним є також положення про те, що правосуб’єктність та правовий статус тісно взаємопов’язані, однак є поняттями не тотожніми. Кожне з цих понять має самостійне значення.

Виступаючи передумовою набуття особою статусу судді КСУ, правосуб’єктність відіграє самостійну роль. З набуттям особою статусу судді, правосуб’єктність фактично включається до нього та характеризує наявність здатності особи зберігати за собою отриманий статус судді Конституційного Суду України. На нашу думку, така характеристика правосуб’єктності судді має своє власне значення, яке полягає в тому, що з її втратою припиняється і правовий статус судді КСУ.

Література:

1. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2003. – с.264.

2. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. Х., 2000. – с.409.

3. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2003. – с.263.

4. Витрук Н. В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1985. – с.11.

5. Антонова В. П. Административно-правовой статус человека и гражданина (Седьмые «Лазаревские чтения») // Государство и право. – 2003. - № 11. – С.8.

6. Кряжков В.А. Конституционное правосудие в субъектах Российской Федерации (правовые основы и практика). – М.: Формула права, 1999. – с. 54.

7. Костюков А.Н. Должностное лицо: административно-правовой статус // Правоведение. – 1987. - № 2. – С. 21.

8. Москвич Л.М. Статус судді: Питання теорії та практики / Л.М.Москвич, С.В.Подкопаєв, С.В.Прилуцький. – Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2004.- с.25.

9. Якимов О.Ю. Статус субъекта права (теоретические вопросы) // Государство и право. - 2003. - № 4. - С. 9.

10. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. М., 1979. – с. 115.