К.е.н. Дідур К.М.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Особливості управлінської праці в сільському господарстві

Персонал – найважливіший ресурс, без якого не можливе функціонування та розвиток будь-якого підприємства. Економічна ситуація в сільському господарстві, призвела до того, що більшість підприємств галузі не лише значно зменшили обсяги виробництва та його ефективність, але й посилили процеси вивільнення кадрів, що обумовило потребу в сумісництві посад окремих спеціалістів та фахівців і загострило проблему ефективного використання наявного персоналу.

Залежно від здійснюваних функцій, виділяють дві основні категорії персоналу, які беруть участь у виробничому процесі: управлінський та виробничий (Рис.1.1.). Управлінський персонал – це працівники, котрі виконують в підприємстві специфічні управлінські функцій. До цієї категорії відносяться: керівники, спеціалісти та технічні виконавці.

Рис. 1.1. Структура персоналу сільськогосподарського виробництва

Джерело: [1].

Керівники – це працівники, що займають керівні посади на підприємстві та в його структурних відділах: директор, головний інженер, головний агроном, головний бухгалтер, головний економіст, начальники цехів, завідувачі, виконроби та ін. За рівнем впливу в системі управління підприємством керівників поділяють на три специфічні групи: керівники нижчої ланки; керівники середньої ланки; керівники вищої ланки.

Найчисельнішою категорією персоналу на будь-якому підприємстві є спеціалісти різного профілю. До спеціалістів відносять персонал, котрий розробляє варіанти господарських рішень, готує і та займається реалізацією конкретних ідей. Вони створюють і запроваджують у виробництво нові ідеї, знання в формі теоретичних і прикладних розробок, а також здійснюють розробку різноманітних варіантів вирішення конкретних управлінських і виробничих проблем, розв’язання яких належить до компетенції керівників. Це бухгалтери, економісти, інженери, їх помічники тощо. В залежності від рівня підготовки розрізняють спеціалістів вищої і середньої кваліфікації.

Окрім спеціалістів та керівників, виділяють технічних виконавців. Це персонал підприємства, котрий відповідає за своєчасну обробку інформації: впорядкування, облік, зберігання, тиражування, пересилку. До цієї категорії відносять операторів, секретарів, експедиторів, касирів та ін.

Управлінська праця є більш складною, ніж праця виробничого персоналу, а отже потребує більш високої кваліфікації та обізнаності справами підприємства. Від рішень керівників та спеціалістів залежить ефективність функціонування підприємства, а тому їх помилки несуть в собі більшу загрозу, ніж прорахунки агрономів чи зоотехніків. Ефективність роботи управлінського персоналу віддзеркалює ефективність роботи всього підприємства.

Управлінська праця в сільському господарстві має свої особливості, які пов’язані зі специфікою галузі та викликані сучасним станом розвитку аграрного виробництва. Такими особливостями є: управлінська праця в аграрному виробництві пов’язана з трансформацією інформації як специфічного предмета праці, тоді як діяльність виробничого персоналу направлена на численні предмети праці та пов’язана з трансформацією предметів праці у продукти споживання; особливістю управлінської праці сільськогосподарського виробництва є її творчий характер, пов’язаний з повсякчасним пошуком і розв’язанням питань, на котрі не можливо відповісти, керуючись лише досвідом; нинішній стан системи управління в сільському господарстві можна охарактеризувати як співіснування старих і нових форм і методів організації управління. Оскільки всупереч суті економічної реформи, що відбулась на селі – створити клас власників землі і майна, прищепити їм почуття хазяїна в їх ефективному використанні – державою дотримується лінія на відсторонення власників від управління справами підприємства; в сучасних умовах існує положення, за яким формування доходів структурних підрозділів підприємства знаходиться в залежності від кінцевого результату їх діяльності, проте визначення витрат на управління, чисельність персоналу управління орієнтується, як і раніше, на тенденції, які складаються в певний період; однією з особливостей сучасного етапу вдосконалення системи управління є відсутність необхідної єдності нових форм організації виробництва і управління і їх змісту; велика кількість керівників підприємств і спеціалістів кадрових служб, якщо вони взагалі є, мають недостатні професійні знання та досвід роботи з питань управління персоналом, внаслідок чого трудовий потенціал як складова стратегічних ресурсів використовується нераціонально, а інколи зовсім неефективно; відсутність суттєвих та значимих змін в структурі управління аграрними підприємствами. Значна питома вага управлінського персоналу свідчить про збереження практично незмінної структури системи управління на підприємствах, і, як наслідок, великої кількості закріплених за ними зон контролю багатьох параметрів виробництва, внаслідок чого жодна сфера діяльності аграрного підприємства не може бути під суворим контролем.

Література:

1. Крушельницька О.В. Управління персоналом: навчальний посібник / О.В. Крушельницька, Д.П. Мельничук,. – 2-е вид., перероб. й доп.– К.: Кондор, 2005. – 304 с.