Физическая культура и профессиональный спорт/3.Спортивная медицина и реабилитация

К. п. н., доцент Бочкова Н.Л.

Національний технічний університет України

«Київский політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Раціональна рухова активність як фактор зміцнення здоров’я та профілактики захворювань

Фізичні вправи в залежності від спрямованості, інтенсивності та тривалості можуть викликати оздоровчий, відновлювальний або лікувальний ефект. Вони можуть бути засобом оздоровчого тренування та за рахунок додаткових навантажень забезпечувати раціональний обсяг рухової активності, або можуть бути засобом активного відпочинку, що знижує стомлення, відновлює та стимулює працездатність [1,5]. Основною формою активного відпочинку в процесі роботи є виробнича гімнастика, характер якої залежить від виду трудової діяльності (професійної групи). Для кожної професії розроблені спеціальні комплекси вправ. На дозвіллі як активний відпочинок використовують риболовлю, полювання, повільні танці, деякі види туризму, пішохідні прогулянки або їзду на велосипеді з невеликою швидкістю. Навантаження, які використовують для активного відпочинку, лежать нижче порогу анаеробного обміну (ПАНО), у 1 зоні інтенсивності та у середньому складають менш 40 % максимального споживання кисню (МСК). Величина тренувальних навантажень складає 50 -70 % МСК. Як правило, вони відносяться до II і III зон інтенсивності. Енергетична вартість таких фізичних вправ у осіб 20 – 29 років коливається в межах 9–14 МЕТ, 30 -39 років – 7-11 МЕТ, 40 – 49 років – 6,5-10 МЕТ, від 50 до 59 років – 5,5-8 МЕТ. Метод проведення цих вправ – безперервний та перемінний. Тільки у тренованих людей припустиме застосування інтервальним методом високоінтенсивних вправ, які дорівнюють 80 – 85 % максимального споживання кисню (IV зона), з метою підтримки або удосконалення фізичного стану [2]. Звичайно навантаження в діапазоні 85 – 100 % максимального споживання кисню використовують у вигляді контрольних вправ для тестування фізичних можливостей. Застосування таких навантажень в оздоровчому тренуванні обмежено [2,4]. Оздоровче тренування відрізняється від спортивного. Метою спортивного тренування є досягнення максимальних результатів в обраному виді спорту. Ціль оздоровчого тренування – підвищення функціональних можливостей, фізичного стану та зміцнення здоров'я людини. Навантаження оздоровчого характеру повинні бути строго індивідуальними та раціонально збалансованими по спрямованості, потужності та обсягу відповідно до віку і рівню фізичного стану людини [2,3]. Найважливішим результатом тренування є збільшення енергетичної ємності м'язової клітини, в основному за рахунок аеробної окислювальної енергопродукції. Роль м'язової тканини як обмінного органу зростає. З ростом тренованості спостерігається підвищення порогу анаеробного обміну, що свідчить про розширення межи аеробної зони енергозабезпечення. Під впливом фізичних навантажень оздоровчої спрямованості змінюються і морфофункціональні характеристики дихальної системи: зміцнюються дихальні м'язи, поліпшується функція зовнішнього дихання, відбувається фізіологічно доцільний розвиток капілярної мережі, зростає пристосованість дихальної системи до фізичних навантажень. Поліпшується ефективність альвеолярної вентиляції, у результаті підвищується насичення крові киснем [3,4]. При використанні адекватних фізичних навантажень, що відповідають функціональним резервам організму, через 8 – 10 тижнів занять загальна фізична працездатність та аеробна продуктивність підвищуються на 10 – 25 %. Треновані люди значно рідше хворіють, і захворювання у них протікають легше. Серед осіб, які займаються фізичною культурою, спостерігається зменшення частоти травматизму на виробництві, а також зниження професійної захворюваності. Основною метою фізичних тренувань є поліпшення стану серцево-судинної, дихальної, м'язової, а також інших систем організму шляхом максимальної активізації їхніх функціональних резервів. Методика тренувань будується в залежності від превалювання тих або інших конкретних задач. Обговоренню підлягають характер, інтенсивність та тривалість м'язової роботи, припустимі межі навантажень і критерії толерантності цих навантажень, оптимальна тривалість та частота, контроль лікаря та цілий ряд інших питань.

тривалі навантаження високої інтенсивності є виснажливими. Тому тренування системи транспорту кисню та м'язової системи повинні базуватися на короткочасних вправах високої інтенсивності, що чергуються з періодами відпочинку [1,2]. Рівень навантажень повинний бути субмаксимальним у межах 60 – 75 % максимальної аеробної здатності. Більш високі навантаження істотно не збільшують ефекту, що тренує, та створюють небезпеку перенапруги. Особам старше 50 років у зв'язку зі зниженням резервних можливостей організму тренування потрібно проводити [2,3] на більш низькому рівні –з енергетичними витратами в межах 50% від максимального споживання кисню.

Література.

1.Баевский Р.М. Концепция физиологической нормы и критерии здоровья / Р.М. Баевский // Росс. физиол. журнал. – 2003. – Т. 89. – № 4. – С. 473–487.

2.Бочкова Н.Л. Диференціація фізичних навантажень в фізкультурно-оздоровчих заняттях стосовно деяких факторів ризику серцево-судинних захворювань:дис. ...кандидата пед. наук:13.00.04 – Теорія і методика фізичного виховання, спортивного тренування і оздоровчої фізичної культури /Бочкова Наталія Леонідівна. –К., 1994. -220 с.

3.Бочкова Н.Л. Морфофункціональний стан, фізична працездатність і особливості адаптації до фізичних навантажень осіб першого та другого зрілого віку /Н.Л. Бочкова //Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. Серія №15. Науково-педагогічні проблеми фізичної культури (фізична культура і спорт):зб.наукових праць. – 2010. – Вип. 6. - С.45-50.

4.Бочкова Н.Л. Обґрунтування методичних підходів до визначення характеристик фізкультурно-оздоровчих занять /Н.Л.Бочкова //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. -2012. -№6. –С.33-35

5.Карпова І.Б. Фізична культура та формування здорового способу життя: Навч. посіб./ І.Б. Карпова, В.Л. Корчинський, А.В.Зотов. – К.: КНЕУ, 2005. С. 12 - 29.