Павленко О

Павленко О.П.

доцент кафедри фінансів

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

ЗАКОНОДАВЧІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

Необхідно зазначити, що Україна обрала для себе про європейський напрямок розвитку, а інтеграція до Європейського співтовариства неможлива без адаптації та гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу, в тому числі в банківській сфері . Відповідно до Стратегії інтеграції України до ЄС, адаптація законодавства України передбачає реформування Її правової системи та поступове приведення у відповідність з європейськими стандартами і охоплює приватне , митне, трудове, фінансове, податкове законодавство тощо . До пріоритетних сфер законодавства , охоплених процесом адаптації, належать ті , від зближення яких залежить зміцнення економічних зв’язків України та держав– членів ЄС. Отже , банківське законодавство , а особливо питання регулювання та нагляду за діяльністю банків , повинно розглядатися як один із пріоритетних напрямів процесу адаптації законодавства України до законодавства ЄС . Україна, організовуючи власну систему банківського нагляду , віднесла його проведення до компетенції центрального банку , не створюючи окремих спеціалізованих органів для здійснення банківського регулювання та нагляду. Банківське регулювання – це одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм , що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства . Банківський нагляд – це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку [3].

Правове регулювання банківського аудиту включає норми, які регулюють організаційне та методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок, та надання аудиторських послуг із перевірки достовірності інформації. Безпосередньо регулювання аудиторської діяльності в банківській системі України покладено на НБУ, який здійснює сертифікацію аудиторів, аудиторську перевірку банків, приймає нормативні документи, що регулюють аудиторську діяльність у банківській сфері, забезпечує систематичний нагляд за організацією банківського аудиту та сприяє реалізації норм Закону України «Про аудиторську діяльність». В п.6 ст.69 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначені складові банківського аудиту, а саме: фінансова звітність банків, що подається до НБУ, має бути щорічно перевірена аудитором.

Система банківського нагляду викладена у Положенні про структуру системи банківського нагляду Національного банку України та його повноваження щодо адекватного реагування на порушення в діяльності комерційних банків. Система банківського нагляду скоординована за вертикаллю функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь Національного банку України. Система банківського нагляду має такі рівні: відділ банківського нагляду регіонального управління; комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при регіональному управлінні; начальник регіонального управління; відповідні департаменти банківського нагляду Національного банку України; заступник Голови Правління Національного банку України; комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків Національного банку України.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками , їх підрозділами , афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об’єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових Актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності зазначених осіб. Фактично законодавцем запропоновано консолідований підхід до контролю за діяльністю банків , відповідно до якого наглядові повноваження НБУ поширюються не лише на банки, але й на осіб, які мають безпосереднє відношення до діяльності банку.

Ефективний банківський нагляд повинен складатися із дистанційного та інспекційного нагляду. Банківський нагляд включає у себе вступний контроль, дистанційний або документарний контроль та інспектування на місцях . Вступний контроль є найбільш важливою частиною банківського нагляду, оскільки він обмежує можливість здійснення банківських операцій лише тими суб’єктами, які мають ліцензію на право зайняття банківською діяльністю. Вступний контроль включає два етапи : реєстрація комерційного банку; ліцензування комерційного банку. Наступними стадіями наглядової діяльності є дистанційний контроль (його ще називають безвиїзним) та інспектування. Залежно від системи нагляду в різних країнах надаються переваги одному або іншому із зазначених способів. Проте у більшості країн застосовується змішана форма, при якій поєднується дистанційний контроль та інспектування на місцях, причому у тісній взаємодії з органами внутрішнього і зовнішнього аудиту [2].

Однак банківське законодавче регулювання є недосконалим та потребує своєчасного і негайного удосконалення. Питання про виведення банківського нагляду з – під компетенції НБУ залишається дискусійним. Зокрема, на думку деяких дослідників, зосередження всієї адміністративно – командної грошово – кредитної влади в руках одного відомства призведе до зайвої бюрократизації , зарегламентованості і , зрештою , до втрати ініціативи і заповзятливості всієї системи органів , що контролюються . Крім того , за такого устрою кредитної системи можливі різного роду зловживання. Латковська Т . А . пропонує з метою удосконалення законодавства та усунення виявлених правових колізій утворити державну службу нагляду за банківською діяльністю , закріплюючи принцип контролю за такою діяльністю з боку спеціального органу державного нагляду та з боку центрального банку . Така служба повинна підпорядковуватися вказівкам та службовому нагляду міністра фінансів.

Право на призначення голови державної служби нагляду відповідно до пропозицій Президента України з урахуванням вказівок Кабінету Міністрів України Латковська Т . А . пропонує надати Верховній Раді України . Отже , вона вважає, що на верхньому рівні банківської системи повинні діяти два самостійні суб’єкти: Національний банк та державна служба нагляду за банківською діяльністю , повноваження яких з виконання завдань та функцій цього рівня необхідно розподілити так, щоб уникнути можливості монопольного безконтрольного управління банківською системою з боку будь – якого органу [3]. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Її діяльність регулюється «Положенням про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» [1].

Література:

1. «Положення про  Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» затв. Указом Президента України  від 4 квітня 2003 року № 292/2003.

2. Дворецька М.І. Теоретичні та юридичні аспекти здійснення банківського нагляду в Україні / М.І.Дворецька //Питання юридичної теорії і практики «Вісник Вищої ради юстиції», 2010. – № 3 – С.91-92.

3. Костюченко О.А. Правові аспекти банківської діяльності / Посібник із проблем банківського права . Київ. – Вид-во «Криниця». 2003.– С.128-130.