Історія / Вітчизняна історія

Марцинішин Ю. Д.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Постать С. Подолинського у вітчизняній історіографії

Сьогодні, на початку ХХІ століття, переповненого наростаючими глобальними проблемами, енергетична концепція Сергія Подолинського виглядає не лише актуальною, але багато в чому пророчою. Тому постать українського мислителя привертає все більшої уваги дослідників. В цьому контексті постає нагальна потреба розгляду історіографічних напрацювань, в яких відображається як біографічні дані, так різноманітні аспекти діяльності Сергія Андрійовича Подолинського. Виходячи з цього, метою запропонованої розвідки є пошук та аналіз вітчизняних історичних студій з окресленої проблематики до проголошення незалежності України, оскільки модерна історіографія має низку парадигмальних змін, що потребує окремого розгляду. Потрібно наголосити, що між першими історіографічними працями, які висвітлюють окреслену проблематику та сучасними дослідженнями лежить не лише більше як столітній відрізок часу, але й радикальна зміна наукової картини світу, що відбулася внаслідок стрімкого розвитку знання та фундаментальних відкриттів ХХ століття.

Перший період вивчення життя та наукової спадщини Сергія Андрійовича Подолинського (від початку ХХ століття до 1930-х рр.), вирізняється своєрідним «відкриттям» вченого, адже роботи цього періоду представляють собою своєрідний пазл: дослідники збирали буквально по крупинкам свідчення про видатного земляка. Цей хронологічний етап історіографічних студій представлений не багатьма іменами.

Деякі подробиці родинного життя Сергія Андрійовича представлені у біографічному нарисі Ф. Вітберга, який описував життя та творчість його батька – поета Андрія Івановича. Захищаючи імперські інтереси держави, адже стаття була опублікована в 1905 р., автор зазначає, що шанований дворянин Андрій Подолинський був щасливим у шлюбі, проте обездоленим у житті сімейному: «Від шлюбу з княгинею М. С. Кудашевою у Подолинського народилося два сини, з яких один помер у ранньому дитинстві, а інший (Сергій) став для батьків причиною важкого, багаторічного горя» [1, 205]. Обгунтовуючи вищезазначене, Вітберг засуджує зв’язок Сергія з революціонерами, його неправильну політичну позицію, невдалий шлюб тощо. Навіть після відходу від активної життєдіяльності Сергій, за словами Вітберга, створював неприємності батькам, які змушені були переїздити, лікувати, опікувати єдиного спадкоємця [1, 206].

Діаметрально протилежної думки про українського вченого дотримувався М. Грушевський, який став автором «скелету будучої біографії Подолинського» [2, 15]. Відсутність автобіографії, листування, спогадів чи інших матеріалів, які б допомогли при написанні повного життєпису мислителя, значно ускладнювали його роботу, який вважав Подолинського «фігурою найбільш покривдженою нашою традицією». Проте, Михайло Грушевський аналізував постать Сергія Андрійовича лише з ракурсу його громадсько-політичної діяльності: «Не тільки суб’єктивно, як людина, яка всю себе віддала громадській роботі й згоріла в ній без останку, але й об’єктивно – з огляду на показні результати своєї роботи, на високу репутацію молодого українського соціалістичного руху в західноєвропейських соціалістичних кругах, котру здобула йому головно діяльність Подолинського, – він заслужив собі одне з найбільш почесних місць в історії нашого духовного життя» [2, 15-16].

Сприятливим для популяризації ідей мислителя був 1924 рік, коли в Парижі відбулася презентація книги Володимира Івановича Вернадського, в якій він посилається на дослідження енергетичних процесів Подолинського.

Взагалі, В.Вернадський високо оцінював науковий доробок Сергія Андрійовича. Так в праці «Нарис геохімії» він називав Подолинського «забутим науковим новатором» та ставив його в один ряд із засновниками сучасного природничонаукового світогляду – Р. Майєром, В. Томсоном та Г. Гельмгольцом. Належним чином фундатор вчення про ноосферу відзначав й методологію Сергія Андрійовича, що полягала у встановленні взаємозв’язку між економічними та енергетичними процесами людства. Концептуальні засади Подолинського, на думку Вернадського, відіграють визначальну роль й у розвитку світоглядних парадигм західноєвропейських філософів ХХ ст. [3, 218].

В 1930 р. новий виток до вивчення постаті українського вченого заклав Сергій Буда. На основі спогадів М. Сажина, П. Лаврова, М. Драгоманова та ряду архівних матеріалів дослідник намагається відобразити більш точну біографію Сергія Андрійовича, проте сам підкреслює, що це завдання надзвичайно складне, тож він подає лише ті фрагменти, які йому вдалося достовірно встановити [4]. Основну увагу С. Буда звертає на 2 моменти: по-перше, суспільно-політична діяльність Подолинського; по-друге, його особисте життя. Потрібно віддати належне досліднику, який намагався не лише викласти відомі йому факти, але й простежити атмосферу революційного руху російської молоді в 70-80-х роках ХІХ століття. Буда оперує унікальними свідченнями, як от опис зовнішності Подолинського, його відносини з іншими громадськими діячами, участь у видавництві журналу «Вперед!», а також трагічні сторінки життя вченого в період його хвороби. Так, біограф детально показує складні сімейні відносини родини Подолинських: на основі свідчень жандармерії Буда простежує чітку конфліктну лінію між дружиною та матір’ю Сергія, причини виникнення непорозумінь, а також їх наслідки – судові процеси між жінками за право опіки за хворим Подолинським та його сином [4, 203-205].

Як і Грушевський, який розглядаючи діяльність М. Драгоманова, побіжну характеристику учаснику революційно-демократичного руху С. Подолинському подав і Д. Заславський [5]. Зокрема, дослідник розглядав і Драгоманова, і Подолинського, основоположниками марксизму в Україні. Потрібно зазначити, що пізніше ці думки автора були засудженні як спроба «вигадати теорію українського національного марксизму».

Потрібно зазначити, що вивчення наукової спадщини Подолинського перебувало у прямій залежності від розвитку такої галузі знання як історія економічної думки. Якщо в 1920-х роках вітчизняними дослідниками активно розроблялися проблеми економічного характеру, то в 1930-1940-х роках в цій галузі спостерігався застій. Послаблення тоталітарного режиму стимулювало пожвавлення вивчення історії економічної думки, проте відомі ідеологічні рамки робили цю галузь ізольованою від світового наукового поступу. Так, у 1950-х роках при Інституті економіки Академії наук Української РСР було розпочате дослідження наукової спадщини С. Подолинського. Визнаючи марксизм-ленінізм закономірним наслідком багатовікового розвитку науки та єдиним спадкоємцем кращих традицій передової суспільно-політичної, філософської та економічної думки, ЦК Компартії Радянського Союзу підкреслив вважливість вивчення революційного руху Російської імперії 60-70-х років – час поширення ідей марксизму серед вітчизняних громадських діячів. Саме до когорти останніх і відносився Сергій Андрійович.

За постановою вченої ради Інституту економіки АН УРСР в 1958 році побачила світ монографія Л. Я. Корнійчук та І. М. Мешко «Економічні погляди С. Подолинського» [6]. Автор вважає за доцільне проаналізувати цю працю, адже вона стала фундаментом та прикладом для подальшого вивчення постаті С. А. Подолинського в радянській історіографії. Більше того, ця монографія й сьогодні залишається популярною серед дослідників наукової спадщини українського мислителя.

Вже у передмові до монографії автори окреслюють ряд дискусійних питань, серед яких найважливішим є визначення громадської позиції Подолинського. Так, хоча Сергій Андрійович і був тісно пов’язаний із народниками, проте вирішальний вплив на формування його світогляду, на думку дослідників, мали твори К. Маркса та Ф. Енгельса. Відповідальний редактор монографії – Д. Ф. Вірник, однак, підкреслював, що «хоч Подолинський і бачив антагоністичні класові суперечності капіталізму, хоч він і надавав важливого значення революційній боротьбі народних мас за повалення самодержавства і завоювання свободи, за зміну капіталізму соціалізмом, проте він залишався в основному на революційно-демократичних позиціях, не розумів основного в марксизмі – історичної ролі робітничого класу, об’єктивної неминучості і необхідності диктатури пролетаріату» [6, 5]. Дійсно, в працях Подолинського основна роль в майбутній революції та в суспільно-політичному житті України відводилась селянству, як основної маси населення нашої країни. В інтерпретації ж авторів монографії це означало, що він не міг до кінця звільнитися від «дрібнобуржуазної обмеженості» [6, 98]. Керуючись при дослідженні і висвітленні діяльності та економічного світогляду Подолинського ленінською оцінкою революціонерів різночинного етапу революційного руху в Росії, автори вважали необхідним показати «суперечності, спрощення, нечіткість чи просто неправильне розуміння» вченим тієї чи іншої економічної категорії чи явища. Основна ж заслуга Сергія Андрійовича полягала у сприянні підготовки ґрунту для поширення ідей наукового соціалізму на Україні [6, 8].

Проте, незважаючи на ідеологічну заангажованість радянських дослідників, потрібно віддати належне глибокому аналізу та солідній фактологічній базі їх роботи. Праця «Економічні погляди С. А. Подолинського» складається із семи розділів, які відтворюють картину не лише життя окремо взятої постаті – Сергія Андрійовича, а й українського народу в цілому протягом останньої третини ХІХ століття.

Ще одним вагомим внеском дуету Корнійчук – Мешко стала розробка бібліографії праць українського вченого, що було надзвичайно важко, зважаючи на анонімність та географію публікацій Подолинського [6, 198].

Досить цікавим щодо вивчення наукової спадщини є підхід Л. А. Коваленка, який досліджував історичні погляди Подолинського [7]. Визнаючи, що заняття в галузі історії не були основними в творчій діяльності Сергія Андрійовича, Коваленко, однак, підкреслює оригінальність постановки історичних питань, глибину їх дослідження і тому підносить Подолинського в ряди визначних істориків України [7, 161].

В 1977 р. бельгійські вчені Ілля Пригожин та Ізабелла Спенгерс опублікували монографію «Порядок з хаосу. Новий діалог людини з природою» [121], значення якої було оцінено присвоєнням Нобелівської премії Пригожину. Дійсно, ця робота заклала початок корінному перегляду всіх раніше встановлених наукових цінностей та законів. Хоча в Радянському Союзі вона була видана значно пізніше (1986), але окремі публікації засновника Брюссельської школи вільно потрапляли до вітчизняного наукового простору ще з кінця 60-х років. Досліджуючи внесок слов’янських вчених у підготовку цієї методологічної революції, радянські дослідники звернулися до науково-філософської спадщини «забутого новатора науки» – Сергія Андрійовича Подолинського.

В цьому контексті не може не привернути нашу увагу висока оцінка вкладу С. Подолинського у природничу науку радянських академіків Б. І. Кедрова і О. П. Огурцова, яка була викладена у їх роботі «Марксистська концепція історії природознавства» у 1978 році [8]. Дослідники називають п’ять заслуг українського вченого. По-перше, С. А. Подолинський заклав новаторський підхід, що полягав у спробі віднайти форми взаємозв’язків між фізичними й соціальними науками, між фізичним ученням про енергію та економікою. В свою чергу, це дало початок новим поглядам на аналіз виробництва і людської праці, а також серйозний імпульс для розробки енергетичних показників корисних копалин, технологій і галузей промисловості. По-друге, С. А. Подолинський проаналізував конкретні форми взаємозв’язків між суспільними і природничими процесами. По-третє, Сергій Андрійович одним із перших вказав на недосконалість другого закону термодинаміки, підкресливши наявність у природі процесів, що протистоять розсіюванню сонячної енергії, підвищення рівня організації і впорядкування різних систем. По-четверте, вчений-новатор запропонував енергетичний підхід до історії техніки, що в майбутньому дозволило дати наукові оцінки технічних досягнень людства, осмислити перспективу науково-технічного прогресу, визначити шляхи розвитку найефективніших технічних здобутків. По-п’яте, С. А. Подолинський вказав на нові шляхи перетворення людством сонячної енергії [8, 636-637].

Взагалі радянська історіографія вивчення наукової спадщини окресленого періоду представлена багатьма істориками, філософами, медиками. Досліджували ідеї С. Подолинського А. Пащук [9], М. Рудько [10], Т. Слюдікова [11] та інші. Проте, ці праці були написані з марксистсько-ленінських позицій, тому у них Сергій Подолинський був представлений лише як прихильник соціалізму. Енергетична ж концепція українського вченого або не висвітлювалася, або дослідники поголовно погоджувалися із відомим висновком-вироком Ф. Енгельса про помилковість ідей винахідника, про що йтиметься у наступному пункті дисертації.

Отже, вивчення життя та наукової спадщини С.А. Подолинського знаходилося у полі зору дослідників різних галузей знань: істориків, економістів, філософів, соціологів, політологів тощо. Період 1905-1930-х років вирізнявся з’ясуванням біографічних подробиць, що було обумовлено відсутністю інформації такого роду. Проте, поряд з цим, представники довоєнної історіографії були зорієнтовані на різні аспекти багатогранної особистості Подолинського – від суто громадської діяльності (Грушевський, Заславський) до аналізу новаторських ідей вченого (Вернадський). Представники повоєнної радянської історіографії (починаючи з 1950-х років) в основному зосереджували увагу на економічних поглядах Подолинського (Корнійчук, Мешко). Дослідники аналізували роботи вченого з точки зори відповідності марксистській ідеології та піддавали критиці його енергетичну концепцію. Нобелівська премія І. Пригожина 1977 року дещо змінила ситуацію в оцінці наукової спадщини українського мислителя (Огурцов), проте дійсна методологічна переорієнтація вітчизняної історіографії відбувається лише наприкінці 80-х років.

Література:

1. Витберг Ф. Подолинский А. И. / Ф. Витберг //«Русский биографический словарь». – СПб, 1905. – С. 201-210.

2. Михайло Драгоманов і женевський соціалістичний гурток / Зладив М. Грушевський. – Wien, 1922. – C. 15-16.

3. Вернадський В. И. Избранные сочинения : в 6 т. / В. И. Вернадський. – М., 1954. – Т. 1. – С. 218.

4. Буда С. До біографії С.А. Подолинського / С. Буда // За сто літ : Кн. 5. – Харків-Київ, 1930. – С. 192-207.

5. Заславський Д. М. Драгоманов / Д. Заславський. – М., 1934.

6. Корнійчук Л. Я. Економічні погляди С. А. Подолинського / Л. Я. Корнійчук, І. М. Мешко. – К., 1958. – 191 с.

7. Історіографічні дослідження в Українській РСР. – Вип. 1. – К., 1968. – 276 с.

8. Пригожин И. Порядок из хаоса: новый диалог человека с природой / И. Пригожин, И. Стенгерс ; пер. с англ. Ю. А. Данилова. – М., 1986. – 432 с.

9. Пащук А. Лист А. І. Подолинського до С. А. Подолинського // Архіви України. – 1966. – №1. – С. 50-51 ; Пащук А. І. Роль С. А. Подолинського в розвитку революційного демократизму на Україні // Філософська думка, 1970. – №1. – С. 90-99.

10. Рудько М. До розшуків портрета С. А. Подолинського // Архіви України. – 1970. – № 6. – С. 31-34 ; Рудько М. Наш видатний земляк // Черкаська правда. – 1970. – 1 грудня ; Рудько М. Нові джерела для характеристики суспільно-політичних поглядів С. А. Подолинського // Архіви України. – 1970. – №4. – С. 53-58 ; Рудько М. П. Видатний український революціонер-демократ і вчений (до 120-річчя народження С. А. Подолинського) // Український історичний журнал. – 1970. – №7. – С.122-127.

11. Слюдікова Т. Б. Джерела до біографії С. А. Подолинського // Архіви України. – 1991. – №5-6. – С. 38-49.