История / 1.Отечественная история
к.і.н. Федоренко Я.А.
Черкаський інститут
пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля НУЦЗУ
СТАНОВЛЕННЯ
СІМЕЙНИХ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ ПЕРІОДУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Результати
різноманітних досліджень, проведених в 93 країнах світу в кінці першого
десятиліття ХХІ століття, говорять про те, що з понад 570 млн фермерських
господарств більше 500 млн належали саме сім’ям. На сімейні ферми припадало не
менше 56 % виробленої сільгосппродукції. Такі господарства обробляли значну
частку сільгоспземель у світі: 83 % – у Північній і Центральній Америці, 68 % –
у Європі, 85 % – в Азії, 62 % – в Африці. І тільки у Південній Америці ця
частка становила 18 % [1]. Не виключенням стала і Україна, де у період
незалежності переважна більшість (понад 90%) господарств були саме сімейні фермерські.
Дясять особливостей
фермерського господарства сімейного типу свого часу сформував професор із
Вагенінгенського університету Ян Дуе ван дер Плюг. На його думку сімейне
фермерське господарство – це:
·
Рідний
дім для родини;
·
Забезпечує
родину прибутками і їжею;
·
Зв’язок
родина — господарство;
·
Надає
основні трудові ресурси;
·
Місце
навчання й успадкування знань;
·
Забезпечує
зв’язок між минулим, теперішнім і майбутнім;
·
Активний
учасник сільської економіки;
·
Береже
місцеву культуру;
·
Є
частиною середовища та селянської громади;
·
Контролює
власні основні ресурси [2].
Більшість фермерських
господарств даного типу сформувались на основі особистих селянських господарств.
Так, Сергій Степанович Малишенко, власник фермерського господарства «Запрудка»
у Київській області, для ведення особистого селянського господарства ще у 1993
році взяв 3 га ріллі. Згодом, у 1995 році долучив ще 5 гектарів. Пізніше
отримав земельний пай, виділений у натурі. Свою частку земельної ділянки додав
один із зятів – Володимир. Допомагав й інший зять – Сергій Купрієнко. Спочатку новостворене
господарство зіткнулася із труднощами – стартового капіталу не було, при
оформленні права на приватизацію землі та взяття її у довгострокове
користування потрібно було витримати усю бюрократичну тяганину, тощо.
Першою технікою, що
стала працювати на території господарства, був мотоблок. А засівали площі
вручну. Збирали родичів (до 10 чоловік) і розкидали зерно по ріллі. Насіннєвий
матеріал використовували не кращої якості. Тільки на початку ХХІ століття стали
закупляти сортовий. В основному – першу репродукцію. Для вирощування зернових, котрі
використовували у власному підсобному господарстві та реалізовували землякам,
фермер не застосовував ані мінеральних добрив, ані гербіцидів. Використовувалась
тільки науково обґрунтована сівозміна та рослини сидерати (ріпак, гречка). Коли
утримували худобу, гуртом скиртували солому для її годівлі у зимовий період. Потім
почали розтрушувати її по стерні як органіку.
Згуртувавшись
родинами, спочатку придбали у ТОВ «Здвиж» старий трактор Т-40, згодом купили
старий зернокомбайн «Нива» у Поліському районі (до цього винаймали комбайн на
період жнив), а потім придбали непрацюючий ДТ-75.
Внук С.С. Малашенка –
Юрій Євтушенко – на той час закінчував 9 класів. Вступивши до Катюжанського
училища, допомагав батькові та дідусеві – Миколі Антоновичу Євтушенку –
ремонтувати гусеничний трактор. А коли здобув фах та відслужив в армії і
повернувся додому, підключився до вирощування сільгоспкультур більш ґрунтовно.Завдяки
його пошукам купили Т-150К (теж не новий) і дискову борону до нього. Ще раніше
придбали сівалку та зерноочищувальну машину [3].
У Вінницькій області у
Крижопільському районі перший, хто створив фермерське господарство сімейного
типу був А.А.Флора, який незважаючи на можливість взяти більш родючішу землю,
оселився на непридатній для обробітку території, збудував будинок і почав вести
господарство. Потім до нього приєднались дружина і діти. Слід зазначити, що на
сьогодні фермерське господарство сім’ї Флора охоплює понад 600 га землі.[4].
Згодом
схожі господарства тут же, на Вінниччині, було створено сім’ями Махибород, Андроніків,.
Піхновських, Русіних, Вдовиченків, Лебедів, Копайгородських, Сидорових, Прилуцьких,
Мартинюків, Мух, Корчових, Ткачів, Сандуляків, Задвірніх, Гонзів, Шпеників,
Заноз, Борисенків.
На
кінець першого десятиліття ХХІ століття фермерських господарств сімейного типу
в Україні нараховувалося вже близько 40 тисяч. Хоча, на думку, більшості
вчених-аграрників, їх могло бути набагато більше – до 500 тисяч.
Таким чином, сімейні фермерські
господарства стали першоосновою зародження фермерського руху в Україні періоду
незалежності, однак через низку вагомих проблем не змогли повністю розкрити
свій потенціал.
Література
1.Беззуб І. Перспективи розвитку сімейних фермерських
господарств в Україні [Електронний ресурс]// Центр досліджень соціальних
комунікацій. – Режим доступу: http://
nbuviap.gov.ua/index.php?option= com_content&view= article&id= 419
:agropromislovij-sektor-2&catid= 71&Itemid= 382
2. Корінець Р. Сімейні ферми
як об'єктивна необхідність [Електронний ресурс].-
Режим доступу: http://www.agrotimes.net/journals/article/simejni-fermi-yak-ob%E2%80%99ektivna-neobhidnist
3. Шункова Л.Усією
дружною родиною [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.tribunapraci.com.ua/ publikatcii/29129-lyudmila-shunkova.html
4.[Електронний
ресурс] // Сільські новини. – Випуск №23. – 12 березня 2010. – Режим доступу до
газети: http://sn.vn.ua/23-9431/1372.html
12