Педагогічні науки/6. Соціальна педагогіка
Сапожкова А.Г.
студент,
Запорізькийнаціональнийуніверситет
Науковийкерівник: Соловйова Т.Г.
кандидат педагогічних наук, старший
викладачкафедрисоціальноїпедагогіки
Запорізькийнаціональнийуніверситет
ОСОБЛИВОСТІ ДОПОМОГИ СІМ’ЯМ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ
З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ
А.Г.
Сапожкова. Особливості допомоги сім’ям, які виховують дітей з обмеженими
можливостями. У статті висвітлюється проблема допомоги сім’ям, які виховують
дітей інвалідів. Розглядаються основні труднощі таких сімей, акцентується увага
на емоційному стані батьків.
Аналіз
останніх досліджень. Сьогодні науковці й практики соціальної педагогіки та суміжних
наук свідчать про необхідність активного вивчення всього спектра проблем сім’ї,
яка виховує дитину з особливостями психофізичного розвитку. Взагалі, сім’я
виступає найважливішим фактором соціалізації, під якою розуміється складний
процес засвоєння дитиною культурно-історичного досвіду суспільства. У випадку,
коли мова йде про сім’ю дитини з відхиленнями у розвитку, виховання вдома
виступає не тільки як найважливіший фактор соціалізації, але і як двері у
соціальну інтеграцію, шлях до самостійного і незалежного життя.
Народження дитини з відхиленнями у розвитку
завждипереживається батьками як несподівана подія. Різні автори, серед яких
Д.М. Ісаєв, Є.М. Мастюкова та А.Г. Московкіна, В.В. Ткачова, Л.М. Шипіцина,
досить одностайні в описі найбільш загальних характеристик батьківських
реакцій, до яких відносять: заперечення, гнів, почуття провини, емоційну
адаптацію [1].
Прийняття хворої дитини – дуже складний і неоднозначнийза
своїм змістом процес у різних батьків, що залежить не стількивід характеру
захворювання дитини, скільки від особливостейособистості матері та батька.
Сорокін наводить дані про те, що більш ніж у 70% матерів дітей з відхиленнями
розвитку відзначається надзвичайно амбівалентне ставлення до власної дитини.
Суперечливість цього ставлення проявляється у тому, що дитина одночасно
розглядається і як об’єкт любові і як джерело страждань.
Отже, аналіз наявної літератури з цієї проблеми доводить,
що сім’ї, які виховують дітей з обмеженими можливостями, розглядаються в
більшості випадків через призму особливостей розвитку самої дитини та характеру
її інвалідності. При цьому комплексний психологічний супровід сімей з такими
дітьми є відносно новою сферою діяльності фахівців.
Метою даної
роботи є
аналіз особливостей допомоги батькам, які виховують дітей з обмеженими
можливостями.
Виклад
основного матеріалу. Успішність розвитку дитини-інваліда в
сім'ї залежить не тільки від рівня медичного обслуговування, матеріального
становища і побутових умов, а й від формування і поглиблення батьківської
любові, соціально-психологічних факторів особистісного росту батьків,
психологічного клімату сім'ї та її соціального оточення. Дитина з обмеженими можливостями
вимагає від батьків повсякденної роботи над собою. Це пов’язано з тим, що у них
раптово починає знижуватися самооцінка, підвищується незадоволення собою і
неприйняття себе як особистості. Подолання відчаю, страху, почуття провини,
самотності сприяє постійному творчому і особистісному росту. Найтяжчий період
звикання до того, що дитина, яка виховується в сім'ї, потребує особливої
підтримки, уваги матері, яка народила дитину-інваліда[3].
Соціальна допомога сім'ї, яка виховує дитину з обмеженими
можливостями – сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію
дитини. Узагальнення досліджень, які ведуться у різних напрямках, та досвіду
роботи з дітьми з обмеженими можливостями у різних країнах світу дозволяє
виділити два рівні соціалізації дітей-інвалідів.
Перший рівень – педагогічна та
психологічна корекція, фізична реабілітація, які здійснюються на індивідуальній
основі. На цьому рівні задовольняються особливі потреби дитини та вирішуються
особливі проблеми.
Другий рівень – соціально-педагогічна
реабілітація, під час якої реалізуються соціальні потреби дитини: участь у
іграх, сімейних справах, навчанні вдома чи в школі, потреби в любові, дружбі,
мандрівках, пригодах, участі у громадському житті. На цьому рівні дитина
ідентифікує себе коллективу, соціальної групи, активно засвоює соціальну
поведінку, групові норми і цінності. Вона виробляє навички творчої
спрямованості в соціальній ситуації, виявляє свою соціальну активність завдяки
соціальній адаптації [5].
Зазвичай виділяється сім стадій
життєвого циклу будь-якою сім’ї: шлюб, народження дітей, шкільний вік,
підлітковість, "випуск або виліт пташенят із гнізда",
постбатьківство, старіння. Сім’ї дітей з обмеженими можливостями повинні бути
готові до переживання таких стадій розвитку, які можуть бути не притаманні
звичайним сім’ям. Діти з обмеженими можливостями повільніше досягають певних
етапів життєвого циклу, а деякі з таких дітей можуть зовсім не досягти їх [2].
Дослідники розрізняють наступні періоди
життєвого циклу сім'ї дитини-інваліда: народження дитини - отримання точного
діагнозу, емоційне звикання, інформування інших членів сім’ї; шкільний вік - прийняття рішення з приводу форми навчання
дитини, переживання реакції групи однолітків, клопоти через організацію
навчання і позашкільної діяльності дитини; підлітковість - звикання до
хронічної природи захворювання дитини, виникнення проблем, пов’язаних з
проявами сексуальності, ізоляцією від однолітків і відторгненням, планування
майбутньої зайнятості дитини; період "випуску" - осмислення і звикання
до подальшої сімейної відповідальності, прийняття рішення про місце проживання,
яке підходить для дитини, яка подорослішала, переживання дефіциту можливостей
для соціалізації члена сім’ї–інваліда; постбатьківський період - перебудова
взаємовідносин між подружжям (наприклад, якщо дитина була успішно
"випущена" з сім’ї) і взаємодія зі спеціалістами за місцем проживання
дитини.
Як показують спостереження О.В.
Хмизової та Н.В. Остапенко, батьків дітей-інвалідів умовно можна поділити на
три групи адаптивності [6]:
Перша група – батьки, які адекватно
сприймають особливості дитини-інваліда, намагаються розвивати її потенціал;
постійно шукають нові шляхи, методи, прийоми, засоби її навчання та виховання.
Вони оптимістично налаштовані, надають моральну підтримку іншим батькам,
організовують альтернативні форми корекційної роботи, вміють оптимально
розподіляти життєвий час, знаходять можливості для власного особистісного
розвитку.
Друга група – батьки, які ретельно
приділяють увагу дитині з обмеженими можливостями, намагаються її розвивати,
але при цьому їх власний емоційний фон суттєво знижений. Переважно це жінки,
які розлучилися із чоловіками після народження дитини-інваліда. Такі матері
майже повністю відмовляються від своїх особистих інтересів.
Третя група – батьки, які
матеріально забезпечують дитину з обмеженими можливостями (сплачують лікування,
купують красивий одяг, дорогі іграшки тощо), але не надають їй емоційної
підтримки. Такі батьки не сприймають адекватно дитину-інваліда, для них вона
стає чужою. Іноді вони намагаються виправити цю ситуацію шляхом народження
іншої дитини. Таким чином, поступово піклування про дітей з обмеженими
можливостями стає другорядною справою. До цієї групи також віднесено батьків,
які внаслідок різних "об’єктивних" причин майже повністю перекладають
усі проблеми розвитку дітей-інвалідів на інших членів сім’ї, найманих
працівників чи фахівців реабілітаційного центру. Зазвичай, вони самі в домашніх
умовах не займаються з дитиною-інвалідом.
Сім’ї, які виховують дітей з
обмеженими можливостями, повинні співпрацювати зі спеціалістами різних областей
(медичний персонал, психологи, дефектологи та ін.). Проблемою є те, що
найчастіше батьки не хочуть приймати будь-яку допомогу від оточуючих. Подібна
поведінка з боку батьків може породжувати певні проблеми у процесі лікування та
безпосередньо виховання дитини.
Висновки. Таким чином, можна стверджувати, що головному
метою соціально-педагогічної діяльності в роботі з сім’єю, яка виховує дитину з
обмеженими можливостями – допомогти сім’ї подолати труднощі у вихованні
дитини-інваліда, незважаючи на наявні об’єктивні фактори ризику; впливати на
сім’ю так, щоб мобілізувати її можливості для вирішення завдань
реабілітаційного процесу. Допомога батькам, які виховують дітей з обмеженими
можливостями, має свою специфіку. Фахівці, які працюють з такими родинами,
повинні розуміти психологічні процеси сприйняття порад, емоційної та фізичної
підтримки. Саме тому, специфіка такої роботи полягає у необхідності знань з
психології та інших близьких дисциплін, що дозволить розуміти, як найкраще
надати допомогу батькам та їхнім дітям.
Література:
1.
Спеціальнапедагогіка / [Аксьонова Л.І., Белякова Л. І.,
Архипов Б. А., НазароваЛ. І.]- М.: Академія, 2001. – 312 с.
2.
Забабурина О.С. Психологическаяпомощь родителям в
воспитаниидетей c нарушениямиразвития: Пособие для педагогов-психологов / О.С.
Забабурина, О.В. Максименко, Е.А. Савина; под ред. Савиной Е.А., Максименко
О.В. – М.: Владос, 2008. – 223 с.
3.
Грачов Л. К.Програма соціальної роботи з сім'ями, що
мають дітей-інвалідів / Грачов Л. К. -М., 1992. – С. 11-12.
4.
Мудрик А. В.Соціальна педагогіка / Мудрик А.В. -М.:
Академія, 2007. – 200 с.
5.
Хмизова О.В. Організація психокорекційної роботи з батьками дітей
з особливими потребами як складова цілісного процесу ранньої соціальної
реабілітації / О.В. Хмизова, Н.В. Остапенко // Соціальна робота в Україні:
теорія і практика науково-методичний журнал. – 2011. – № 3/4. – С. 203-211.