Сафроненко Ю. О.
Маріупольський Гуманітарний Університет
РЕЛІГІЙНІ ОДИНИЦІ З
ПОГЛЯДУ ТЕРМІНОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ (НА ПРИКЛАДАХ ТВОРІВ Т.Г. ШЕВЧЕНКА)
Поняття релігія має різні трактування.
Здебільшого вони виходять із уявлень про християнство й інші релігії (іудаїзм
та іслам). Релігія розглядається як віра у вищі надприродні сили.
Поезія Т.
Шевченка — це пристрасна проповідь добра, очищення, пробудження людського в
кожній душі [7, с.9]. Власне, боротьба добра із злом є основою будь-якого
художнього твору. Але в кожній національній поезії існують слова — їх ще звуть ключовими,
— з якими асоціюються сили добра і зла. У Т.Г. Шевченка добро виступає
в образах матері й дитини, Христа і його апостолів, зло — у личині дурості, що
не минає ні вбогих, ні багатих, але найбільш виразно виявляє себе в насильстві
і руйнуванні [7, с.13].
Серед слів, що позначають добро — мати, дівчина, дитя. Мати — це і символ життя, і добробуту, і
сімейного затишку, і людяності, символ народження
добра, справедливості, братерства, це й рідний край,
Україна.
Особливо
виразною є пара мати — син, оскільки вона передає не тільки
кровний зв’язок, а й співставляє мати з Божою - Ісуса Христа. Образ Христа несе у
світ слово правди і являє собою зразок братерства. «Твоя дитина / Не неофіт новий / А апостол великого Христового слова / Іван пішов собі в пустиню / А твій меж люди, А за ним, за сином
праведним своїм / І ти пішла» [10, с.53].
Досить відмітити, що в Т.Г.
Шевченка зовсім немає зіставлення Бог — отець. Для Божої матері він син, улюблене дитя, для Бога ж отця він не існує,
духовного зв’язку між ними немає. Отже, не в тому справа, що «Т.Г. Шевченко кидавсь од безбожних викликів до віри в суд
Божий, а в неприйнятті поетом Бога як втілення насильства» [5,
с.21].
Т.Г. Шевченко в своєму житті переважно
контактував з представниками різних релігій - передусім християнами та іудеями. Тому проблему релігійності Т.Г. Шевченка варто трактувати переважно як його
ставлення до релігій, розуміння та осмислення ним їхньої природи й віровчень, а
також вироблення поетом на основі певних концептів та стереотипів (переважно
християнських) власних релігійних поглядів. Він часто зустрічався з представниками іудаїзму, яких
українці іменували «жидами», і які часто зустрічаються в його творах. Трактуються
вони як «чужі», люди іншої віри. Т.Г.
Шевченко виступав за терпиме ставлення до іудаеїв. Це, зокрема, бачимо в
поетичному творі «У Вільні, городі преславнім», де описується кохання польського студента-католика й «жидівочки», яке
стало трагічним через релігійно-конфесійну нетерпимість [10, с.17].
Т.Г. Шевченко в своїх працях ігнорує ідею диявола, яка притаманна християнству. Певні згадки про чорта в письменника носять
переважно метафоричний характер. Однак, він здійснює протиставлення живого,
правдивого Бога неістинному, якого іменує «візантійським Саваофом» чи
просто Саваофом [5, с.74]. Цей неістинний Бог постає не як реальність, а як плід
людського вимислу. Він потрібен «злим та
лукавим», щоб утверджувати своє
панування над простими людьми. Щодо уявлення Т.Г. Шевченка про «справжнього Бога», то
воно не є чітко визначеним. Письменник виробив своє бачення Бога, святості та
християнства. Тому можемо
погодитися зі Є.Сверстюком, який
казав про Т.Г. Шевченка: «Його найприродніше
осмислити в руслі української християнської традиції» [9, с.3].
Вартими уваги в цьому плані є міркування
С.Балея. Він вважав: «Якщо під релігійністю розуміти не догматизовану
християнську віру, а «високо розвинуту спосібність до дізнання космічних
почувань», то Т.Г. Шевченка безперечно треба би зачислити до ряду релігійних
людей» [1, с.28]. На думку цього
філософа й психолога, у «Т.Г. Шевченка
була жива потреба вживатися в безмір вселенної, що давала йому хвилї космічного
споєння» [1, с.79].
Щодо релігійних питань, то в рядках Т.Г.
Шевченка можемо прочитати дуже широкий спектр думок. Тут, з одного боку,
зустрічаємо християнське смирення (повість «Варнак») чи схвалення традиційного
християнського обрядовірства (поема та повість «Наймичка»), а, з другого, радикальне заперечення тієї
самої християнської обрядовості («Світе ясний! Світе тихий!»), вільнодумство,
які в ряді моментів можуть сприйматися як атеїзм («Сон», «Кавказ», «Ликері»).
Судячи з листів «Щоденника» та інших матеріалів, настільною книгою Т.Г. Шевченка часто виступала Біблія. У поемах «Слепая», «Невольник», «Петрусь», поемі
та повісті «Наймичка» простежується думка, що релігійні обряди, молитви в святих
місцях мають «святу силу». Герой поеми «Варнак», побачивши бані церков Києва, перероджується, відмовляється
від розбійницького життя [10, с.79].
Розмірковуючи про долю України в поезії «Сон. Гори мої високії», поет говорить про негативну роль
християнства й православ’я в українській історії. Саме християнство, на його думку,
розділило людей, призвело до кривавої безцільної різні на українських землях: «Наробив ти, Христе, лиха! / А переіначив / Людей божих?! Котилися
/ І наші козачі / Дурні голови за правду / За
віру Христову / Упивались і чужої / І своєї крові! / А получали? / ба де
то! / Ще гіршими стали» [11,
с.27].
Наприклад, науковець Н.Гнатишак
спробував проілюструвати християнську релігійність Т.Г. Шевченка за допомогою
статистичних даних. За його підрахунками, з 218 віршованих творів поета 17
становлять поетичні молитви (без врахування 10 псалмів та кількох наслідувань
пророкам); на біблійні сюжети написано 7
поем. Вислови «молитися» чи «Богу
молитися» є в 150 творах, «перехреститися» — в 20,
згадки про Бога зустрічаються в 143 творах, а слово «Бог», «Ісус
Христос» вживається 600 разів, Матір Божа згадується в 25 творах. А в 128 із 232 Шевченкових
листів зустрічаються релігійні висловлювання [5,
с.92].
Цікава позиція належить іншому видатному
науковцю Д.Бучинському, який писав про Т.Г.Шевченка такі строки:«світська
людина і на його релігійне виховання ніхто не звертав спеціальної уваги. Окрім
того, в житті письменника було чимало важких хвилин, коли «закрадається у душу сумніви», «затрачається ясність думання», «притомність
розуму» [4,
с.88].
Також, є підстави погодитися з
А.Колодним, який говорив, що «світогляд Т.Шевченка має надто складну мозаїку
відтінків. Одні його твори дають право для висновку про те, що він був релігійною
людиною, інші – для твердження, що його вільнодумство має чітку анти
релігійність» [6,
с.94].
Велика увага в Шевченковій творчості приділена католицизму. Він
однозначно його трактує з ворогом
українства. У «Гайдамках» поет використовує
міф про вбивство Гонтою своїх синів-католиків [12,
с.94]. Тим не менше, в листі із заслання до В.Рєпніної від 7
березня 1850 р. він пише: «Я предлагаю здешней католической церкве (когда мне позволят
рисовать) писать запрестольный образ (без всякой цены и уговору), изображающий
смерть спасителя нашего, повешенного между разбойниками» [7,
с.81].
Непростим є питання ставлення Т.Г.
Шевченка до «віддалених» релігійних вірувань Індії – ведизму, індуїзму й
буддизму. Звісно, повна інформація про ці вірування в нього була відсутня, але
певні моменти цих релігій він все ж таки подавав у негативному плані: «в
нижньогородській церкві святого Георгія ніби индийский Ману или Вишну заблудил
в христианское капище; в декорации мне показалось что-то тибетское или японское» [7, с.74].
Заслуговує на увагу ставлення Т.Г.
Шевченка до найбільш оновленого варіанту християнства - протестантизму. Але для поета важливим було важливим повернення до
«первісного християнства», ігнорування святоотцівської традиції й традиції
вселенських соборів, а також часте звернення до Біблії, використання різних її
фрагментів, здебільшого «вирваних» із
контексту, пристосування їх до різних випадків життя (переспіви Псалмів, Книг
пророків, «єретична» інтерпретація Книг царів та Нового Завіту).
У висновку можем зазначити, що
українська література вже вкотре довела, що вона є різноманітною сферою. В
данному випадку, вона продемонструвала літературні одиниці з релігійною
тематикою у співвідношенні з творами українського народного поета Т.Г.
Шевченка.
Важливим є й те, що мова Т.Г.
Шевченка полягає насамперед у тому, що вона була зорієнтована на весь
україномовний та історичний обшир. Предметом постійної його уваги була не просто мова, а те,
що в ній митець
використав термінологічні одиниці релігійної тематики. Бо мова кожного персонажа повинна мати свою
лексику, свою інтонацію, свою будову речень [2, с.23].
Також, треба пам’ятати, що вживання релігійної термінології поетом не завжди є
виявом його релігійності. Ця термінологія в ряді випадків використовувалася для вираження
вільнодумних настроїв чи навіть анти релігійних поглядів.
1.
Балей С. Г. Зібрання праць у п’яти томах
/ С.Г. Балей. – Львів, 2002. – 206с.
2.
Бібла С.В. Склад, джерела і шляхи формування української
церковної. термінології / С.В. Бібла. – Київ, 1997. – 215 с.
3.
Бодак В. Соціальні функцїї релігійної обрядовості. /
Бодак В. – Київ, 1997. – 21 с.
4.
Бучинський Д.В. Християнсько-філософська
думка Т.Г.Шевченка. /
Д.В. Бучинський. – Лондон, 2002. – 299с.
5.
Гнатишак М.П. Тарас Шевченко і релігія /
М.П. Гнатишак. – Львів, 2006. – 201с.
6.
Колодний А.Г. Україна в її релігійних
виявах / А.Г. Колодний. – Львів, 2005. – 139с.
7.
Кралюк П.М. Своя мудрість. Тарас Шевченко як мислитель.
Монографія / П.М. Кралюк. – Луцьк, 2013 – 89с.
8.
Лубський В.І. Історія релігій світу / Лубський В.І.,
Харьковщенко Є.А., Лубська М.В., Горбаченко Т.Г. – К.: «Центр учбової
літератури», 2014. – 536с.
9.
Сверстюк Є.В. Шевченко і час / Є.В.
Сверстюк. – Київ, 1996. – 12с.
10.
Шевченко Т.Г. Вірші. Поеми / Т.Г. Шевченко. – Х.:
Фоліо, 2008. – 350с.
11.
Шевченко Т.Г. Думи мої. Вибрані поезії / Т.Г.
Шевченко / 12-е вид. – К.: Дніпро, 2013. – 212с.
12.
Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 20-ти томах /
Упоряд.
М.А. Корнійчук, Д.В. Стеловик. – К.: Наукова думка,
2013. – Т.6 – 580с.