Політологія/Теорія політичних систем

К.і.н., доцент Богатчук С.С.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Т.Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство

В історії політичної думки в Україні чільне місце займає перша половина ХІХ ст. Українська політико-правова думка розвивалася переважно на теоретичному ґрунті.

Центральною ідеєю в цей період в Україні була ідея національно-соціального визволення українського народу. Осмислення ситуації, яка склалася в Російській імперії на початку ХІХ ст. відбувається в таємних організаціях, що утворюються в цей період. Це – товариство дворянських революціонерів (Південне товариство декабристів), Товариство об’єднаних слов’ян (1823-1825рр.) та інші.

Найбільша активізація суспільно-політичного руху відбулася в середині ХІХ ст. Найгостріші, найболючіші питання для українського народу, як скасування кріпосного права, відстоювання інтересів і прагнень селянських мас, втілення в життя ідей просвітництва й лібералізму.

Наприкінці 1845- на початку 1846 року в Києві було утворено таємне об’єднання – Кирило-Мефодіївське товариство з ініціативи чиновника канцелярії Київського генерал-губернатора М.Гулака, ад’юнкта Київського університету М.Костомарова та студента університету В.Білозерського [1].

Основними документами цього товариства були «Устав» і програма товариства «Закон Божий» («Книга буття українського народу»), в яких була втілена ідея християнського соціалізму виконувати волю Божу – рятувати слов’янство. Автором цих документів був М.Костомаров, який у своїх поглядах на державу виходив із того, що всяка влада походить від Бога й не може бути абсолютною, самодержавною. М.Костомаров засуджує самодержавство та надає перевагу республіканському устрою, за якого влада вибирається. Щодо політичного устрою, то найкращою формою він вважав слов’янську федерацію, яка стала традиційною ще з часів Київської Русі [2].

Великий вплив на політичні погляди членів Кирило-Мефодіївського товариства здійснив Т. Шевченко. Безпосередня причетність Тараса Шевченка до цього товариства юридично не доведена, та й засуджено його було за антиурядові висловлювання, піднесення козацько-селянських повстань. Питання участі Кобзаря в таємному товаристві досліджував історик Г.Сергієнко, який подав потужну історіографію цього питання. Кирило-Мефодіївське товариство, фактично, не встигло розпочати активної роботи, підготувавши лише ряд програмних документів і визначити основні цілі і завдання своєї діяльності, оскільки було викрите внаслідок доносу студента Київського університету Петрова. Його учасники були заарештовані і після слідства, що велось в Києві та Санкт-Петербурзі, засуджено на різні терміни ув’язнення і заслано до різних міст Росії. Найважчий вирок отримав Т. Шевченко — його було віддано в солдати і відправлено в оренбурзькі степи із суворою забороною писати і малювати [3].

Кирило-мефодіївці в реалізації своєї програми покладали сподівання на освітянську й наукову діяльність в дусі ідей перших просвітителів Кирила й Мефодія, на честь яких названо дане товариство [4].

Шевченко доповнив політичні погляди товариства своїми ідеями й закликами проти абсолютної монархії. Різко засуджуючи самодержавство, кріпаччину, соціальне розшарування, колонізаторство, поет мріяв про утвердження соціальної рівності й політичної свободи.

Кобзар схилявся до ідеї буржуазної революції, хоча й її вважав не ідеальною формою боротьби за політичні права й свободи. І саме, Т.Шевченко співпрацюючи з кирило-мефодіївцями, різко закликав народні маси до повалення самодержавства насильницьким, революційним шляхом Шевченкові заклики: «Вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою волю окропіте» - це і є методи боротьби [5].

.

М.Костомаров не був прихильником збройних повстань народу, його мета - ліберальне реформування суспільства. А Шевченко займав найрішучішу й найбезкомпроміснішу позицію, очолив в даному товаристві революційно-демократичний напрямок, як відзначають деякі з вчених. Він виступав як послідовний революціонер-демократ, і в подальшому його творчість справила величезний вплив на боротьбу українського народу за своє національне й соціальне визволення. Саме у Шевченка значне місце в поезії займає проблема боротьби за національне визволення. Яскравим прикладом є його творче надбання поема «Кавказ».

Політичним ідеалом Т.Шевченка була демократична республіка, за якої створюється суспільство із самоврядуванням народу. Вирішальна роль в ньому має належати простим трудівникам, що працюють на своїй землі.

Т.Шевченко різко виступає й проти класового розшарування всередині українського суспільства: пани не думають про волю та неньку Україну, а намагаються укладати вигідні для себе соціально-політичні угоди, всіляко знущаючись над селянами.

Революційний, незламний дух Т.Шевченка вплинули на подальший політичний процес в Російський імперії середини ХІХ ст., який завершився скасуванням кріпосного права, про що так мріяв Кобзар.

Література

1.Мірошниченко М.І., Мірошниченко В.І. Історія вчень про державу і право. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001, - С.176.

2. Шляхтун П.П. Політологія. Історія та теорія. Підручник. – К., Центр учбової літератури, 2010. – С.98.

3. Сергієнко Г. Т.Г.Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1983. – 204с.

4. Шип Н.А. Тарас Шевченко, Павло Чубинський – духовні символи українства. – К., Світ успіху, 2014. – С.18.

5.Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових учень. Навчальний посібник.- К., 2001. – С.194.