Гринь Ілля Олегович Учень 10 класу Полтавська гімназія №6, Україна

Науковий керівник: Кочеткова Ірина Анатоліївна,

Учитель історії вищої кваліфікаційної категорії, старший вчитель, Україна

Кримінально-процесуальне право України

Проблема покарання, його призначення не втрачає своєї гостроти й сьогодні, оскільки залишаються невирішеними, спірними багато питань, зокрема про сутність загальних засад призначення покарання, їх співвідношення з принципами призначення покарання. Відсутнє також єдине розуміння юридичної природи загальних засад призначення покарання.

На підставі цього загальні засади призначення покарання визначаються як передбачена в кримінальному законі система загальних правил, що ґрунтуються на принципах призначення покарання і є обов’язковими для суду в кожному конкретному випадку призначення покарання винному у вчиненні злочину для досягнення мети покарання.

Вибір теми роботи пов’язаний з необхідністю, узагальнивши існуючі знання про час у кримінальному судочинстві, швидкість провадження у кримінальних справах, природу та функціональне призначення процесуальних строків, визначити основні напрямки удосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині встановлення оптимальних строків та можливості впровадження прискорених форм провадження по кримінальних справах.

Конституція України (ст. 3) проголосила, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. В умовах побудови правової держави пріоритетним напрямком діяльності правоохоронних та судових органів є захист прав і законних інтересів особи. У зв’язку з цим постає необхідність ревізії фундаментальних положень кримінального процесу. Для потерпілого, цивільного позивача та в їх особі усього суспільства велике значення має, наскільки швидко органами досудового розслідування і судом буде розкрито злочин, встановлені та піддані справедливому покаранню особи, які його вчинили, а отже, й поновлені порушені протиправними діями обвинуваченого їх права та законні інтереси. Завданням кримінального впровадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів сучасники кримінального впровадження, а також забезпечення швидкого повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального впровадження була застосована належна правова процедура. Отже швидкість кримінального судочинства повинна розглядатися не лише, як завдання процесу, які закріплено в ст. 2 КПК України, а і як його принцип.

Вимога швидкості тісно пов’язана з принципом всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, оскільки тільки в результаті своєчасно проведених оперативно-розшукових та слідчих дій можна виявити і закріпити докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Цілком зрозуміло, що швидкість процесу не завжди спричиняє зменшення його вартості, але при економії часу, який витрачається на розслідування та розгляд справи, у кінцевому підсумку відбувається економія державних ресурсів, які виділяються для цього роду діяльності, а значить, раціонально використовуються кошти платників податків, що в умовах переходу України до ринкової економіки має суттєве значення.

Дійовими засобами, за допомогою яких можна досягти прискорення судочинства, є встановлені у нормативних актах і актах правозастосувача оптимальні процесуальні строки, а також використання диференційованих, залежно від ступеню суспільної небезпеки, очевидності та методики розслідування окремих категорій злочинів, процесуальних форм провадження по справі.

Мета роботи полягає у з’ясуванні сутності принципу швидкості в системі основних засад кримінального судочинства, визначенні поняття, видів та функціонального призначення кримінально-процесуальних строків і розробці науково-практичних рекомендацій, спрямованих на встановлення строків, які б забезпечили швидкість судочинства та гарантували захист прав та законних інтересів учасників процесу.

Об’єктом дослідження є норми кримінально-процесуального законодавства, що встановлюють строки окремих стадій процесу, провадження процесуальних дій, обмеження прав підозрюваного, обвинуваченого та підсудного, гарантують реалізацію прав і законних інтересів учасникам процесу, а також кримінально-процесуальні інститути, що забезпечують прискорення судочинства.

Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі основні задачі:

— з’ясувати природу часу у кримінально-процесуальному праві;

— проаналізувати й узагальнити різні точки зору, висловлені в юридичній літературі з приводу поняття, класифікації і функціонального призначення кримінально-процесуальних строків;

— визначити нормативний зміст і значення принципу швидкості в кримінальному судочинстві;

— вивчити можливість застосування диференційованих проваджень по кримінальних справах;

— розглянути строки, які забезпечують швидкість процесу та гарантують захист прав учасників процесу і мають найбільший інтерес у теоретичному та практичному плані.

Предметом дослідження є процесуальні засоби, які забезпечують оперативність провадження по кримінальних справах та гарантують право учасників процесу вимагати цього від органів дізнання, слідства, прокурора і суду.

Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, статистичний, соціологічний, логіко-юридичний та ін.

До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі положення:

— удосконалено поняття кримінально-процесуального строку, з’ясовано його гносеологічний зміст та правозабезпечуючий аспект, розроблена наукова класифікація процесуальних строків;

— розвинуто обґрунтування тези про недопустимість доказів, отриманих поза часовими межами стадій кримінального процесу і з порушенням строків, передбачених для виконання окремих процесуальних дій;

— запропонована наукова модель нормативного змісту принципу швидкості та його конкретного прояву в різних стадіях кримінального процесу;

висловлено пропозиції щодо удосконалення механізму правового регулювання примирливої (відбудовної) форми судочинства, яка дозволяє вирішити конфліктну ситуацію, що складається у результаті вчинення

злочину між потерпілим і обвинуваченим, у щонайменш короткі строки;

— наведено додаткові аргументи відносно неможливості включення до національного законодавства угод про визнання вини та целерантних (від лат. celerantes — швидкий, стрімкий) угод як засобів прискорення процедури прийняття судового рішення у справі, і вперше висловлюються пропозиції щодо прискорення кримінального процесу, суть яких полягає у закріпленні в кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві України заохочувальних норм, що можуть бути застосовані до підозрюваних, обвинувачених та підсудних у випадках щиросердого визнання своєї вини, допомоги розслідуванню та добровільного відшкодування заподіяної шкоди;

— запропоновано новий порядок ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи, який унеможливить порушення права обвинуваченого на захист та забезпечить контроль за якістю проведеного досудового слідства і водночас дозволить запобігти зловживанню цим правом з боку обвинувачених та затягуванню досудового розслідування;

— підтримана ідея щодо збільшення з урахуванням вимог правозастосовної практики тривалості таких строків, передбачених діючим КПК України: строків вирішення питання про порушення та відмову в порушенні кримінальної справи, строку розгляду прокурором справи, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком, і, навпаки, зменшити строк направлення матеріалів справи за належністю;

— дістала подальшого розвитку точка зору щодо коригування обчислення строків при затриманні особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, з тим, щоб передбачений Конституцією України сімдесятидвохгодинний строк затримання у всіх випадках відраховувався з моменту фактичного обмеження особистої свободи;

— встановлено зв’язок між вимогою швидкості і строками, що її забезпечують, та принципом повного, всебічного та об’єктивного дослідження обставин справи, і з огляду на це пропонується змінити порядок обчислення строків досудового розслідування, у тому числі строків слідства при об’єднанні та виділенні кримінальних справ.

В даній роботі зроблено спробу проаналізувати чинне законодавство. Тому були висвітлені питання поняття та призначення Кримінально-процесуального права, значення та завдання кримінального процесу, елементи кримінального процесу, функції кримінального процесу, характеристика основних стадій кримінального процесу, наука кримінального процесу, предмет науки кримінального процесу, методи науки кримінального-процесу. Також висвітлено питання кримінального процесу як навчальної дисципліна та її зв’язок з іншими галузями права.

Література:

1. Кулик А.Г., Бобыр В.И. Общая тенденция преступности в Украине в 1972-1993 гг. и прогноз на ближайшие годы //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1994. – №2. – С.5-38.

2. Конституція України К.1996.

3. Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.

4. Маляренко В.Т. Окремі питання давності притягнення до кримінальної відповідальності. – Коментар судової практики з кримінальних справ// Бюлетень Законодавства і юридичної практики України. – 1996. №6. – С. 11-17.

5. Маляренко В.Т. До питання про запобіжні заходи в кримінальному процесі // Вісник Верховного Суду україни. – 2000. - №4. – С.41-44.

6. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997 р. К., Юрінком Інтер., 1997р. 622с.

7. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. (автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.

8. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та коментарі).

9. Кримінальний кодекс України.: Науково практичний коментар (Н.Ф. Антонов, М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші.) – К., 1989. – С.116

10. Постанову Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. “Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист” // Право вісник. Додаток до журналу “Право України” – 1996. - №1 – С. 35-42.

11. Проект нового КПК України підготовлений робочою групою Кабанету Міністрів України станом на 1999р.

12. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М., 1968. – Т.1. – С.192.;

13. Строгович М.С. Уголовный процесс. – М., 1987. С.291-292.

14. Судова практика в цивільних і кримінальних справах (1990-1999 рр.). – К., 1999. – С. 288-290.

15. Тамербаев А.Т. Психологические основы расследования преступлений. – Одесса УВД.1989. –50с.

16. Тертышник В.М. Процессуальные документы предварительного расследования. – Харьков, 1990.

17. Янович Ю.П. Захисник на попередньому слідстві. – Харків. 1995.

18. Кримінально-процесуальне право України. Навчальний посібник. За ред Тертишник В.М. К.: Юрінком Інтер. 575с.

19. Стаття 1 в редакції закону №2857-12 від 15.12.92.

20. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. 536с.

21. Кримінально-процесуальне право України. Навчальний посібник. За ред Тертишник В.М. К.: Юрінком Інтер. 575с.