Право.
Екологическое ,земельное и аграрное право
Викладач правових дисциплін Сраб’янц А.С.
Коледж Сумського
національного аграрного університету
Підстави виникнення права користування
чужою земельною ділянкою для с/г потреб
Ключові слова: емфітевзив,
безоплатне користування ,чужа земельна ділянка, землі с/г призначення, резиденти,строковий договір,аграрні
правовідносини,користування землею с/г призначення
Норми глави
33 ЦК присвячені визначенню природи, поняття, змісту, підстав виникнення окремого
речового права, яке у римському праві мало назву емфітевзис.
Єдиною
підставою встановлення емфітевзису є договір. За договором про емфітевзис
відповідно до його природи власник земельної ділянки продає чи іншим способом
(оплатно чи безоплатно) передає іншій особі право користування земельною
ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Таким чином, об'єктом
емфітевтичного права є право користування земельною ділянкою
сільськогосподарського призначення.
Договір про
встановлення емфітевзису є консенсуальним, для виникнення емфітевтичного права
не вимагається передача земельної ділянки. Але відповідно до загального правила
ст. 125 ЗК забороняється приступати до використання земельної ділянки до
встановлення її меж у натурі (на місцевості).[10,154]
Сторонами такого договору є, з однієї сторони, власник земельної ділянки та, з іншої, особа, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкоюдля сільськогосподарських потреб на умовах емфітевзису (надалі — емфітевт, землекористувач).
Особою, яка
наділена повноваженням щодо встановлення емфітевзису на належну їй ділянку, є
будь-яка фізична чи юридична особа, в якої на праві власності перебуває
земельна ділянка, придатна для сільськогосподарського використання. У
законодавстві не встановлено заперечень щодо передання у емфітевтичне
користування земель комунальної та державної власності. Стороною договору про
емфітевзис не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах
постійного користування чи на умовах оренди.
Підстави
виникнення емфітевзису відрізняються від підстав набуття вже існуючого
емфітевтичного права новим суб'єктом. Емфітевзис може бути відчуженим на
підставі договору між попереднім та наступним землекористувачем. Оскільки
емфітевзис є самостійним речовим правом, а не зобов'язанням, договір про його
перенесення цього права користування на іншу особу не є цесією.
Емфітевт
може відчужувати своє право як за життя, так І на випадок смерті, як оплатно,
так і безоплатно, зокрема, емфітевтичне право може бути предметом
договору
купівлі-продажу, дарування, міни, в тому числі предметом застави та може
передаватися будь-яким, не забороненим законом способом іншій фізичній або
юридичній особі. При відчуженні емфітевзису йдеться не про передання права
власності на земельну ділянку (його землекористувач автоматично не набуває), а
про відчуження виключно права користування нею.
Положеннями
ст. 408 ЦК встановлюється загальне правило, згідно з яким емфітевтичне право є
строковим. Строк має бути визначений сторонами при укладенні договору про
емфітевзис та повинен бути в ньому закріплений. Обчислення строків відбувається
відповідно до положень глави 18 ЦК.
Договір про
встановлення емфітевзису може укладатися також на невизначений строк, але у
цьому випадку відносини сторін із приводу використання емфітевзису є менш
стабільними, оскільки укладення договору таким чином дає право кожній із сторін
відмовитись від договору. Відмова від договору є підставою припинення права
користування земельною ділянкою (емфітевзису). До порядку вчинення такої
відмови висувається вимога, щоб вона була здійснена шляхом попереднього
попередження, виконаного другою стороною не менш як за один рік до ймовірної
дати припинення емфітевзису. Це не позбавляє жодну зі сторін права попередити
іншу за більш тривалий термін, ніж один рік. Так само в разі наявності
відповідної домовленості сторони вправі відмовитись від договору за більш
короткий термін ніж один рік. Попередження про відмову від договору є
правочином, тому до його змісту та форми висуваються вимоги загальних правил
про правочини.[1]
Припинення
права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб
передбачені у ст. 412 ЦК. Цей перелік не є вичерпним, інші підстави припинення
емфітевзису можуть визначатися законом. Також до підстав припинення емфітевзису
можуть бути віднесені загальні підстави припинення речових прав, а також ті, що
випливають із природи цих правовідносин. Необхідно врахувати, що окремі з
зазначених у статті підстав припиняють лише окремі види емфітевзису.
Загальними
підставами припинення речових прав, які застосовуються до припинення
емфітевзису, є наступні:
— загибель
об'єкта емфітевтичного права, яка може мати як юридичний, так і фактичний
характер. Фактична загибель земельної ділянки має місце при такому знищенні або
пошкодженні земельної ділянки, що виключає можливість її використання для
задоволення сільськогосподарських потреб. Така загибель може відбутися як із
вини землекористувача в результаті невжиття заходів щодо запобігання настанню
негативних наслідків дії водної, вітрової ерозії, селів, підтоплення,
заболочування, вторинного засмічення, висушення, уплотнення, забруднення
відходами виробництва тощо, що спричинило виведення землі з
сільськогосподарського виробництва, так і в результаті стихійного лиха або
техногенної катастрофи, що виключає наявність вини і власника землі, і
землекористувача. Юридична загибель передбачає вилучення наданої у користування
земельної ділянки з цивільного обігу, і зокрема, викупу земельної ділянки у
зв'язку із суспільною необхідністю відповідно до п. З ч. 1;
— визнання
недійсним правочину, в тому числі заповіту, або розірвання договору, що є
підставою встановлення емфітевзису. Від недійсності договору про встановлення
емфітевзису необхідно відрізняти його невчинення в разі недосягнення
домовленості між сторонами щодо всіх його суттєвих умов.
Згідно ст.
412 ЦК підставою припинення емфітевзису є також:
— поєднання
в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача в результаті
консолідації, тобто поєднання прав власника та землекористувача земельної
ділянки на стороні першого (наприклад, шляхом викупу власником права
користування власною ділянкою у землекористувача), або в результаті конфузи,
тобто поєднання прав власника та землекористувача на стороні другого
(наприклад, шляхом викупу землекористувачем права власності на земельну
ділянку). Способи переходу цих прав визначаються загальними нормами цивільного
законодавства — у договірному порядку, шляхом спадкування тощо.
—
невикористання земельної ділянки для сільськогосподарських потреб не є підставою
припинення емфітевзису, хоча це є порушенням вимоги щодо її цільового
використання (ч. З ст. 408 ЦК). У ЦК не встановлені наслідки такого нецільового
використання емфітевтом земельної ділянки, хоча її власник надає право її
використовувати лише з певною метою і для нього представляє інтерес виконання
землекористувачем цього обов'язку. З іншого боку, використання земельної
ділянки не за цільовим призначенням є підставою для примусового припинення прав
власника на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку згідно п.
"а" ст. 143 ЗК.
— відмова
землекористувача від користування ділянкою автоматично не тягне припинення
емфітевзису, оскільки дерелікція (відмова від права) не спричиняє до його
припинення. У випадку встановлення емфітевзису на невизначении строк сторона
може попередити іншу про відмову від договору не менш ніж за один рік. Відмова
від договору є підставою припинення емфітевтичного права.
— сплив
строку дії емфітевзису є підставою його припинення, якщо його було зазначено в
договорі про встановлення цього права. У ЦК не встановлений обов'язок власника
ділянки подовжити на вимогу землекористувача строк дії емфітевзису. Такий
обов'язок може бути закріплений у договорі про встановлення емфітевзису.
В разі
досягнення домовленості про подовження строку, мова йде про встановлення нового
емфітевзису.[2]
Слід зазначити, що підстави припинення емфітевзису слід відрізняти від порядку припинення цього права. У ч. 2 ст. 412 ЦК
визначається порядок припинення відносин з приводу використання емфітевзису —
він припиняється за рішенням суду відповідно до підстав, визначених ч. 1 цієї
статті. Також емфітевтичне право може бути припиненим в силу прямої вказівки
закону. Оскільки підставою встановлення емфітевзису є договір, права
користування ділянкою може бути припинено домовленістю сторін, вчиненою у такій
саме формі як і сам договір.
Більшість
підстав припинення емфітевзису припиняє його в силу прямої вказівки закону при
настанні певних обставин. Зокрема, сплив строку, на який було встановлено
емфітевзис, або поєднання в одній особі землекористувача та власника землі
автоматично припиняють емфітевзис, в даних випадках не вимагається прийняття
додаткового рішення чи вчинення будь-якого правочину. Безпосередньо в силу
закону емфітевзис припиняється в разі загибелі, в тому числі вилучення з
цивільного обігу земельної ділянки, що є предметом емфітевзису. Хоча в разі
виникнення спору, наприклад, щодо обчислення строку емфітевзису тощо, спір може
бути вирішений судом.
При
застосуванні ч. 2 цієї статті слід розуміти, що суд не може припинити
емфітевзис на власний розсуд, наприклад, в разі нецільового використання землі,
а лише з підстав, встановлених законом.[9,457]
Право
користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може
бути припинено за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом. На
сьогодні чинне цивільне чи земельне законодавство таких випадків не передбачає.
Але можна припустити, що порушенням будь-якою стороною умов користування чужою
земельною ділянкою сільськогосподарського призначення є: використання ділянки
не за призначенням, погіршення її якісного стану, несвоєчасна плата за
користування або відмова від плати, несплата податків та платежів тощо. Власник
земельної ділянки також може припуститися порушення умов користування, чинити
перешкоди до нормального користування тощо.
Список використаної
літератури:
1. Андрейцев
В. І. Земельні
правовідносини
за
чинним
Земельним
кодексом
України: міфи
та
реальність / В. І. Андрейцев. // Вісник
Київського
національного
університету
імені
Тараса
Шевченка. Юридичні
науки. – 2009. – № 68–69. – C. 47–51, 104–109.
2. Бондар О. Г. Земля як
об’єкт права власності за земельним законодавством України : автореф. дис. на
здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 “Земельне право;
аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / О. Г. Бондар. – К.,
2009. – 20 с.
3. Гутьева В.В. Емфітевзис
у римському праві та його рецепція у праві України : Автореф. дис ... канд.
юрид. наук / В. В. Гутьєва . – Львів : Б.в., 2003 . – 19 с.
4. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. —
К. Істина, 2010. — 312 с.
5. Земельне право України: Підручник / М. В. Шульга, Г. В. Анісімова, Н. О.
Багай, А. П. Гетьман та ін.; — К.: Юрінком Інтер, 2009. —
368 с.
6.
Земельне право України:
Навчальний посібник. - А.М.Ришелюк.-К.: Інститут
законодавства Верховної Ради України, 2007. – 432 с.;
8.
Земельні відносини в
Україні: [зб. нормат. Актів] / уклад.: Д.В. Ковальський, Л.О.Панькова. – К.:
Юрінком Інтер, 2009. – 720с.
9. Земля: Договори, суд,
законодавство: Науково-практичний посібник / За заг. ред. С.Я. Фурси – К.:
Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. – 668 с. (Серія «правова допомога»)
10. Землі сільськогосподарського призначення. Права
громадян України. Титова Н.І. – К.:
2005 КНТ, 2007. – 275 с.
11. Земельне право Укр.:Підручник / За ред. О.О.Погрібного
та Каракаша. – Вид.2, перероб і доповн. – К.: Істина, 2009. – №12. - 301с