Секція „Форми роботи психолога-практика”

Шнайдер Г.Д., науковий керівник канд. псих. наук, доцент Гуляс І.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ВІЙСЬКОВИХ

ІЗ ЗОНИ ПРОВЕДЕННЯ АТО

Кілька десятиліть тому під час так званої інтернаціональної допомоги афганському народу на психологічну допомогу військовослужбовцям не звертали достатньо уваги. В результаті до посттравматичного стресового розладу були схильні понад 50 % солдатів, що стало проблемою не індивідуума, а соціуму. Відтак, наразі під час проведення АТО й особливо після її закінчення, не можна недооцінювати роль військових психологів у реабілітації наших воїнів. Актуальність теми визначається необхідністю дослідження проблемних питань соціально-психологічної реабілітації особистості і, зокрема, конкретної соціальної групи – учасників бойових дій (АТО); гострою потребою цієї категорії військовослужбовців у соціальному захисті та соціально-психологічній допомозі.

Наукове обґрунтування необхідності соціально-психологічної реабілітації військовослужбовців після екстремальних впливів потребує доведення наявності у цих категорій військовослужбовців травматичного та посттравматичного стресу, що призводить до порушення адаптації людини до соціального середовища. Психологічні наслідки психічної травми, що виникають в результаті впливу на військовослужбовця екстремальних травматичних подій, які виходять за межі звичайного людського досвіду, наразі привертають усе більш пильну увагу [1; 2]. Практика свідчить, що до них належать події, які: загрожують життю людини або можуть призвести до серйозної фізичної травми чи поранення; пов’язані зі сприйняттям жахливих картин смерті та поранень інших людей, мають відношення до насильницької або раптової смерті близької людини; пов’язані з присутністю при насильстві над близькою людиною чи отриманням інформації про це; пов’язані з провиною конкретної особи за смерть чи тяжку травму іншої людини.

Зазначимо, що у психології вивченням наслідків бойових психічних травм під час світових війн займалися: Н.А. Агаєв, Г.А. Акімов, О.С. Лобастов та ін.; медико-соціальні аспекти реабілітації військових досліджували А.Д. Браве, В.С. Гічун, В.В. Ковтун та ін.; наслідки бойових психічних травм під час воєнних конфліктів та особливості реабілітації військовослужбовців – В.С. Березовець, С.В. Захарик, В.В. Знаков та ін.

Соціально-психологічна реабілітація має кілька основних фаз. Перша – період „легкої ейфорії”, який пояснюється тим, що постраждалі пережили смертельну загрозу і залишились живими. Ті, хто обстежувався, на певний час „випали з реального життя”, не бачать ніяких життєвих проблем, сповнені надією та впевненістю у своїх силах. У соціальному плані вони зорієнтовані на активну життєву позицію, дотримання загальноприйнятих моральних норм поведінки. Однак у цей період у них відбувається значне завищення самооцінок і формується образ „я-героя”, „я-ідеалу”. Даний період триває, як правило, близько двох місяців. На його завершальному етапі психологічний та психофізіологічний стан бійців є найоптимальнішим у постстресовий період.

Друга фаза – період розчарування, який триває від двох до кількох місяців після виходу з зони бойових дій. Постраждалі „повернулись” до реального життя. Стикнувшись з низкою проблем (побутових, службових, етичних тощо), вони переосмислюють все те, що відбулось, зокрема своє місце і роль у даній трагедії. Настає період руйнування образу „я-героя” та найбільш чітко виявляється „комплекс провини”, відбувається значне зниження самооцінок. Під впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників починається переорієнтація існуючих цінностей і норм. У моральній сфері починають детермінувати особисті, індивідуалістичні інтереси, а соціальна активність стає низькою. Психологічний і психофізіологічний стан характеризується порушенням компенсаторних механізмів, зменшенням емоційної стійкості, зростанням тривоги та погіршенням функціонального стану.

Через 10-18 місяців настає третя фаза – відновлення. Про це свідчать окремі тенденції зміни психічного стану і наближення характеристик до загальноприйнятої психічної норми. Даний період пов’язаний з поверненням до службової діяльності та характеризується наявністю значних проблем у соціальній адаптації до нових умов діяльності. Виходячи із суб’єктивних (думки постраждалих) й об’єктивних (стан здоров’я, характеристики психологічного статусу тощо) оцінок, цей період у багатьох постраждалих є не завершеним і може тривати ще довго.

Соціально-психологічна реабілітація учасників бойових дій – це система психологічних, педагогічних і соціальних заходів, спрямованих на відновлення, корекцію або компенсацію порушених психічних функцій та станів, особистісного і соціального статусу військовослужбовців, які отримали психічну травму.

Основними завданнями соціально-психологічної реабілітації є: визначення ступеня та характеру розладів психіки, індивідуально-особистісних особливостей поведінки військовослужбовців; рівня їх працездатності; визначення необхідних заходів індивідуальної та групової психологічної реабілітації військовослужбовців; зниження психічної напруженості до рівня, що відповідає оптимальній працездатності, усунення негативних психічних виявів за допомогою комплексного використання психологічних, психотерапевтичних, медичних та фізіологічних методів; проведення професійно-психологічної реабілітації, а при втраті професійної придатності – професійної переорієнтації; діагностика психічних станів, аналіз динаміки їх змін; оцінка ефективності психологічної реабілітації військовослужбовців.

Література:

1. Киндрас Г.Л. Влияние посттравматических стрессовых расстройств на адаптацию воинов – ветеранов войны в Афганистане / Киндрас Г.Л., Тураходжаев А.М. // Социальная и клиническая психиатрия. – 1992. – №1. – С. 33–36.

2. Маклаков А.Г. Проблемы прогнозирования психологических последствий локальных военных конфликтов / Маклаков А.Г., Чермянин С.В., Шустов Е.Б. // Психологический журнал. – 1998. – Т. 19. – № 2. – С. 15–26.