Бойчук В.А., Мазур Н.О., к. психол. н, доцент Проскурняк О.П.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Структура психологічної готовності військовослужбовців

до ведення бойових дій

У статті розкрито сутність феноменів психологічної готовності та проаналізовано поняття готовності військовослужбовців до дій в екстремальних умовах. Виявлено, що поведінка військовослужбовців в екстремальних ситуаціях детермінована рівнем їх стресостійкості.

Ключові слова: військовослужбовець, екстремальна ситуація, копінг, психологічна готовність, стресостійкість.

Сьогодні ми спостерігаємо досить складну, нестабільну ситуацію в нашій країні. Складність обстановки в державі впливає не тільки на морально-психологічну сферу мирних жителів, але і на військовослужбовців безпосередньо. Спостерігаючи за мобілізаційними процесами в країні, необхідно наголосити на тому, що більшість із військових є психологічно неготовими до ведення бойових дій.

Мета статті: висвітлити підходи науковців щодо психологічної готовності військовослужбовців до дій в екстремальних умовах.

Аналіз літератури з проблеми дослідження показав, що питання готовності людини до різних видів діяльності є вельми актуальним, однак трактується неоднозначно, оскільки досить часто поняття готовності або ототожнюється з іншими поняттями, або ж розглядається в контексті дослідження інших феноменів. Отже, готовність немає чітко окреслених меж та визначається як властивість, як психічний стан суб’єкта, тобто як багаторівнева структура якостей, які в своїй сукупності дозволяють певному суб’єкту продуктивно здійснювати відповідну діяльність. Дослідження психологічної готовності тісно пов’язане з вивченням таких аспектів розвитку особистості, як настанова (Д. М. Узнадзе, О. Г. Асмолов), як внутрішня позиція особистості та особистісний смисл, породжений співвідношенням мотивів і мети (О. М. Лєонтьєв), як система саморегуляторних утворень, які визначають специфіку діяльності суб’єкта (Н. Пов’якель), як певна здібність особистості (Б. Г. Ананьєв, С. Л. Рубінштейн), як внутрішня позиція особистості по відношенню до соціального оточення та до окремих предметів соціального оточення (Л. І. Божович). Вчені розділяють поняття “готовність” і “підготовленість”. Підготовленість можна розуміти як перший щабель, як започаткування формування психологічної готовності. А.Д. Ганюшкін доповнює дане тлумачення тим, що визначає чотири рівні психологічної готовності: стан повної готовності (висока впевненість, стійкість до перешкод); готовність, наближена до повної (недооцінка сил, надмірна самовпевненість, недостатня стійкість до перешкод); стан неповної готовності (стійкі психологічні бар’єри); стан непідготовленості [3]. Стан готовності у вирішальній мірі обумовлений стійкими психічними особливостями, притаманними даній людині. Але він не являє собою перенесення якостей і станів в нову ситуацію, просту їх актуалізацію. На стан психологічної готовності впливають і ті конкретні умови, в яких здійснюється діяльність. До числа зовнішніх і внутрішніх умов, що обумовлюють психологічну готовність, слід віднести: зміст завдань, їх складність, новизну, творчий характер; обстановку діяльності, приклад поведінки оточуючих; особливості стимулювання дій і результатів; мотивацію, прагнення до досягнення того чи іншого результату; оцінку ймовірності його досягнення; самооцінку власної підготовленості; попередній нервово-психічний стан; стан здоров’я і фізичне самопочуття; особистий досвід мобілізації сил для рішення задач підвищеної складності; вміння контролювати і регулювати рівень свого стану готовності; вміння створювати оптимальні внутрішні умови для майбутньої діяльності.

У загальному вигляді психологічна готовність як універсальний механізм перетворень розуміється насамперед як вирішальна передумова досягнення результату суб’єктом, яка передбачає його цілеспрямовану діяльність та її обов’язкову регуляцію. В цілому психологічна готовність розглядається як одна з базових характеристик особистості, як її стійка особливість – як показник психологічних можливостей людини на певному етапі її розвитку, який здатен визначити зміст цього періоду. Для розуміння суті психологічної готовності як певного самостійного психологічного явища велике значення мають дослідження М.І. Дяченко. Вчений розглядає готовність у якості активно-дійового стану й установки особистості на певну поведінку, яка характеризується вибірковою прогнозуючою активністю на стадії підготовки до діяльності. Він виділяє три етапи формування психологічної готовності: визначення цілей на основі усвідомлених потреб і мотивів; вироблення плану, установок загальних моделей і майбутніх дій; перехід готовності, що з’явилася, у предметні дії, які відповідають суворо визначеним засобам і способам діяльності. Однак, як вважає автор, для її розвитку необхідні певні знання, вміння, навички, налаштованість, відповідальність і бажання досягти успіху [4]. Формування готовності до діяльності починається з мотиваційної сфери – постановки мети на основі потреб та цілей або усвідомлення людиною окресленого перед нею завдання. Наступним є розробка плану, моделей, схем подальшої дії. Потім людина приступає до втілення готовності, застосовує певні засоби та прийоми діяльності, порівнює хід роботи, що виконується та проміжні отримані результати з окресленою метою, вносить корективи.

Сучасні умови, у яких працюють військовослужбовці, можна повною мірою назвати екстремальними, тому що вони супроводжуються значними психоемоційними навантаженнями: високою відповідальністю за прийняті рішення; достатньою складністю виконуваних функцій; прискореним темпом діяльності; об’єднанням неоднакових за метою дій в одній діяльності; обробкою значної за обсягом інформації; дефіцитом часу на прийняття рішення. Адже діяльність військовослужбовців супроводжується обґрунтованим ризиком для життя. У літературі часто використовується поняття «екстремальна ситуація», яке відображає вплив на людину небезпечних і шкідливих факторів, які призвели до нещасного випадку чи надмірного негативного емоційно-психологічного впливу. Часто людина перестає правильно сприймати оточуючу дійсність, приймати правильні рішення для виходу з даної ситуації [7]. Екстремальна ситуація – це сукупність умов й обставин, що виходять за рамки звичайних, які ускладнюють чи унеможливлюють життєдіяльність індивідів або соціальних груп. Екстремальні ситуації – це найбільш складні небезпечні ситуації, коли збігаються кілька несприятливих для людини умов і факторів ризику. Екстремальні ситуації, як правило, вимагають для захисту життя та здоров’я людини мобілізацію всіх її фізичних і духовних сил. Реалізацію професійного рівня підготовки в екстремальних умовах із найменшими психологічними втратами забезпечує стан психологічної готовності. Процес задіяння стану психологічної готовності до діяльності являє собою послідовність взаємопов’язаних процедур і дій: – усвідомлення своїх потреб, вимог суспільства, колективу чи поставленого іншими людьми завдання; – усвідомлення цілей виконання завдань, вирішення котрих призведе до задоволення потреб або виконання поставленого завдання; – осмислення та оцінка умов, у яких будуть протікати майбутні події, актуалізація досвіду, пов’язаного з вирішенням завдань і виконанням вимог подібного роду; – визначення на основі досвіду та оцінки майбутніх умов діяльності найбільш раціональних і можливих (допоміжних) способів вирішення завдань чи виконання вимог; – прогнозування прояву своїх інтелектуальних, емоційних, мотиваційних і – вольових процесів, оцінка співвідношення своїх можливостей, рівня домагань і необхідності досягнення певного результату; – мобілізація сил, відповідно до умов і завдань, самонавіювання віри в успішне досягнення мети [10].

Психологічна готовність військовослужбовця до виконання поставлених завдань – це своєрідний фундамент його активних дій у майбутньому бою. Знання військовослужбовцем своїх психологічних особливостей дозволяє йому керувати власною психікою та ефективно діяти у складних ситуаціях. Зовнішніми ознаками психологічної готовності військовослужбовця є: відсутність метушливості чи замкнутості; чітке, безпомилкове виконання наказів і команд; нормальний фізіологічний стан. Дослідженням особливостей поведінки військовослужбовців у екстремальних ситуаціях займалися зарубіжні та вітчизняні вчені. У. Томас і Ф. Знанецький, А. Незу, Т. Дзурілла, М. Голдфрід першими описали процес психологічного вирішення особистістю своїх проблем, викликаних екстремальною ситуацією, або копінг-процес [за 2]. Л.Д. Бітехтіна, досліджуючи поведінку військовослужбовців в екстремальних ситуаціях, дійшла висновку, що вона багато у чому зумовлена їх індивідуальними особливостями. На сприйняття військовослужбовцем ситуації та оцінки ступеня її складності, екстремальності впливають такі чинники: ступінь позитивності самооцінки, впевненість у собі, рівень суб’єктивного контролю, адаптивність, наявність позитивного мислення, прояв мотивації досягнення успіху та інші. Поведінка військовослужбовця в екстремальній ситуації детермінована рівнем його стресостійкості [1].

Стійкість до стресу – важливий чинник збереження нормальної працездатності, ефективної взаємодії з оточуючими і внутрішньої гармонії людини у важких, стресових умовах. При вивченні стресостійкості насамперед необхідно визначити це поняття. Слід зазначити, що існує безліч визначень стресостійкості, у яких вона визначається як : емоційна стійкість, психологічна стійкість, стійкість особистості, психофізіологічна стійкість, моральна стійкість, морально-психологічна стійкість, емоційно-вольова стійкість. Таким чином, можна говорити про те, що до теперішнього часу категорія стресостійкості не набула однозначного трактування, незважаючи на те, що вона давно і систематично досліджується у зарубіжній і вітчизняній психології.

У контексті сучасних досліджень найбільш повним є визначення, дане М.І. Тишковою. На її думку, стресостійкість – це: 1) здатність витримувати інтенсивні або незвичайні впливи, що являють собою сигнал небезпеки і ведуть до змін у поведінці; 2) здатність витримувати надмірне збудження та емоційне напруження, що виникає під впливом стресорів; 3) здатність витримувати без перешкод для діяльності високий рівень активації [8]. Військові психологи, такі як: Бабаян Ю.О., Грішман Л.О., А.Г. Караян, І.В. Сиромятников розглядають бойову стресостійкість як багаторівневий процес адаптаційної активності людського організму в умовах бойової обстановки, що супроводжується напругою механізмів саморегуляції та формуванням пристосувальної поведінки; механізм комплексної мобілізації організму для дій у небезпечних умовах [6]. Дії в екстремальних ситуаціях, загроза для життя вимагають від військовослужбовця психологічної стійкості, ініціативності та дисципліни. У військовослужбовців, недостатньо підготовлених, можуть: сповільнюватися реакція, порушуватися координація та стійкість рухів і дій, послаблюватися увага та пам’ять. Це знижує й ставить під загрозу результативність їхньої діяльності [9]. Тому у ході психологічної підготовки військовослужбовців детально інформують про особливості та умови майбутньої бойової діяльності, про труднощі виконання бойового завдання, про шляхи їх подолання. Під час занять і навчань моделюється зовнішня картина бойових дій і психологічна модель бойової діяльності військового з усіма умовами бойової обстановки, які, відбиваючись у свідомості, здатні викликати психічні реакції, які виникають у реальному бою. У ході багаторазового повторення вправ в умовах, що постійно ускладнюються, контроль військовослужбовця над своїм психічним станом і діями поліпшується. Поступово формується психологічний механізм боротьби з невпевненістю та страхом. Слід зазначити, що для успішного вирішення завдань психологічної підготовки недостатньо лише знання методів моделювання психологічних факторів бою та впливу на військовослужбовців. Необхідна вміла організаторська робота командирів, штабів та органів виховної роботи, які повинні активно впроваджувати обґрунтовані та перевірені на практиці прийоми психологічної підготовки, допомагати офіцерському складу в розробці нових методів впливу на підлеглих [5].

Висновки.

Отже, психологічна готовність військових у екстремальних умовах — залежать від особливостей нервової системи, життєвого досвіду, професійних знань, навичок, мотивації та інших особливостей індивіда.

Список використаних джерел

1. Битехтина Л.Д. Готовность к действиям в экстремальных ситуациях среди военных / Л.Д. Битехтина // Вопросы психологии. — 2005. — №11. — С.41—47.

2. Бодров В.А. Система психической регуляции стрессоустойчивости / В.А. Бодров, А.А. Обознов // Психологический журнал. — 2009. — Т.21. — №4. — С. 32

3. Ганюшкин А.Д. Дослідження стану психічної готовності людини до діяльність у екстремальних умовах / А.Д. Ганюшкин. - М.: Просвітництво, 2002. - 126 с.

4. Дяченко М.І. Готовність до діяльність у напружених ситуаціях / М.І. Дяченко. Мінськ: Університетське вид-во, 1985. – 195 с.

5. Пономаренко В.А. Екстремальність і проблема відношення до професійної діяльності / В.А. Пономаренко // Світ психології. — 2010. — №4. — С. 41 — 43.

6. Сиромятников І.В. Прикладна воєнна психологія / І.В. Сиромятников. — Х.: Фенікс, 2010. — 480 с.

7. Смирнов Б.А. Психология деятельности в экстремальных ситуациях / Б.А. Смирнов. — Х.: Гуманитарный центр, 2007. — 273 с.

8. Тышкова М.И. Исследование устойчивости личности в трудных ситуациях / М.И. Тышкова // Вопросы психологии. — 1987. — №1. — С. 27—39.

9. Шевченко В.Є. Психологічний аналіз забезпечення професійної надійності і боєздатності військовослужбовців Збройних Сил України / В.Є. Шевченко, Б.В. Кравченко // Психологія. — 2011. — №1. — С. 38—43

10. Яковенко С.І. Психічна стійкість військовослужбовців до впливу екстремальних чинників / С.І. Яковенко, Т.М. Яковенко. — К.: КВГІ, 2008. — 265 с.