К.е.н., доцент Cвинаренко Т.І., Огнєва Л. В.

Донецький національний університет економіки і

торгівли імени Михайла Туган-Барановського

МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ ТА НАПРЯМКИ ЇХ ВДОСКОНАЛЕННЯПРОБЛЕМА

Розробка дієвого механізму мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів у бюджетній системі, між різними її ланками, між різними видами та рівнями органів влади у державі є надзвичайно важливим й складним завданням. Більша частина загальнодержавних суспільних видатків здебільшого має соціальне призначення та концентрується переважно на локальному рівні. Забезпечення місцевих бюджетів відповідними обсягами фінансових ресурсів обумовлює необхідність визнання раціональних підходів щодо встановлення доходів різних ланок бюджетної системи, форм і методів їх мобілізації, засад і критеріїв перерозподілу фінансових ресурсів всередині бюджетної системи держави.

На сьогодні теоретичні питання формування міжбюджетних відносин вже закріплені на законодавчому рівні у Бюджетному кодексі, але проблеми пов’язані з місцевими фінансами залишаються й досі неврегульованими.

Важливе значення для формування теоретичної думки міжбюджетних відносин відіграють праці вітчизняних вчених: С.А.Буковинського, О.П. Кириленко, К.В. Павлюк, І.О. Луніної, В.М. Опаріна, А.Г. Загороднього та інших, які досліджували процес розвитку і реформування взаємовідносин провідних країн світу з метою його адаптації до реалії української економіки.

На сучасному етапі вітчизняного економічного розвитку є актуальною проблема взаємодії бюджетів, у зв’язку з чим міжбюджетні відносини займають особливе місце в системі фінансових відносин, і потребують постійного удосконалення.

Метою роботи є дослідження сутності міжбюджетних відносин в умовах ринкової трансформації економіки України, виявлення сучасних проблем реалізації міжбюджетних відносин та визначення шляхів раціоналізації та подальшого реформування фінансових відносин, які склалися між рівнями бюджетної системи.

Завданнями дослідження є:

1 розглянути теоретичне значення та сутність міжбюджетних відносин;

2 виділити сучасні проблеми у сфері міжбюджетних відносин;

3 визначити шляхи удосконалення та реформування міжбюджетних відносин.

У статті 81 Бюджетного кодексу України зазначено, що міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України [1].

Міжбюджетні відносини, за визначенням В. Опаріна, В. Малька і С. Кондратюка, є внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами. З точки зору К. Лайкама, «міжбюджетні відносини охоплюють: поділ і правове закріплення між рівнями відповідальності за виконання окремих соціальних та економічних функцій; визначення величини видатків, що забезпечують виконання повноважень, закріплених за кожним рівнем бюджетної системи; встановлення і правове закріплення джерел доходів бюджетів усіх рівнів; усі форми підтримки регіонів» [3].

Таким чином, міжбюджетні відносини – це взаємовідносини, що виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також між органами місцевого самоврядування щодо розподілу функцій, повноважень, сфер відповідальності у здійсненні видатків та формуванні доходів бюджетів.

Міжбюджетні трансферти є головним інструментом організації міжбюджетних відносин в Україні. Їх обсяг визначається згідно з формулою на основі об’єктивної оцінки видаткових потреб та дохідної спроможності територій. Основними видами міжбюджетних трансфертів здебільшого виступають:

- дотації вирівнювання. Як правило, вони мають загальний фінансовий статус застосування з метою збалансування дохідної та видаткової частин бюджетів нижчих ланок;

- субвенції (їм властивий характер часткової цільової фінансової допомоги місцевим бюджетам, а фінансування на суму недостачі для конкретного проекту місцеві самоврядні органи повинні здійснювати самостійно).

- кошти, які передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

- інші дотації [6].

Досвід різних країн переконує, що ступень самостійності місцевих органів влади залежить від співвідношення джерел доходів у загальній сумі доходів місцевих органів самоврядування. Структура доходів місцевих бюджетів істотно різниться як за групою федеративних, так і унітарних держав, тобто не залежить від державного устрою. Висока питома вага податкових надходжень (від 45-74%) характерна для місцевих бюджетів як федеративних (Німеччина, Канада), так і унітарних держав (Ісландія, Швеція, Данія). Питома вага трансфертів у доходах місцевих бюджетів значніша в унітарних державах (досягає 70%), ніж у федеративних, де частка трансфертів у доходах бюджетів коливається в межах 14-28% [5].

Станом виконання бюджету на 2009рік встановлено, що через механізм державних трансфертів компенсується 21% видатків місцевого бюджету [6]. Безумовно, що процес покриття фінансових прогалин в місцевих бюджетах державними трансфертами є органічним явищем, об’єктивно необхідним та суспільно важливим. Однак покриття видатків місцевих бюджетів за рахунок державно-бюджетних трансфертів навіть на рівні 21% є надзвичайно серйозною фінансовою проблемою для органів місцевого самоврядування. Це є свідченням неповноцінності фінансово – функціональної ролі місцевих самоврядних органів в контексті виконання власних завдань щодо забезпечення місцевого населення комплексом суспільних благ.

Останнім часом в Україні спостерігається неефективність децентралізації бюджетної системи. Сучасна модель взаємовідносин бюджетів має всі ознаки централізованої бюджетної системи, приблизно 60% видатків здійснюється з Державного бюджету України, що свідчить про значну централізацію бюджетних коштів. Наслідком такої ситуації є слабкість фінансової забезпеченості місцевих бюджетів і нерозвиненість місцевого самоврядування. Органи місцевої влади більшою мірою займаються делегованими державою повноваженнями, а не місцевими питаннями. Фінансування місцевих бюджетів частіше відбувається через систему міжбюджетних трансфертів, що не стимулює до збільшення власних надходжень. Вирішенням даної проблеми має бути підвищення фінансової самостійності місцевих органів влади завдяки наданню їм права регулювати місцеве оподаткування, що дасть змогу їм здійснювати гнучку бюджетну політику, спрямовану на створення умов для надання місцевих суспільних благ відповідно до інтересів населення.

Серед інших проблем, чітко можна визначити, нормативну неврегульованість забезпечення видатків на соціальні потреби. Видатки на соціальні потреби не повинні бути видатками місцевого значення, оскільки місцеві органи не можуть впливати на рішення про їх надання чи ненадання. Нині у видатках місцевих бюджетів більше 70 % спрямовуються на виконання державних функцій, таких як надання послуг у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, мистецтва, фізичної культури та спорту [5]. З метою упорядкування механізму забезпечення соціальних видатків: встановити жорстку відповідність між фінансуванням видатків, які спрямовані на вирішення питань місцевого значення і не враховуються при розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, і обсягом власних доходів місцевих бюджетів. Інші видатки доцільно фінансувати за рахунок закріплених доходів місцевих бюджетів та міжбюджетних трансфертів, що дозволить уникати зустрічних фінансових потоків і посилити контроль за використанням коштів та наданням трансфертів; покласти в основу бюджетного вирівнювання нормативи соціальних стандартів надання громадянам послуг.

Таким чином, дослідження механізму міжбюджетних відносин показало, що теоретична та законодавча бази міжбюджетних відносин залишаються розпливчатими та нестійкими, тому реформування системи міжбюджетних відносин повинно передбачати реалізацію окремих заходів, а саме забезпечення:

- стабільності та єдності законодавчої бази, яка регулює сферу міжбюджетних відносин;

- фінансової незалежності місцевих бюджетів;

- упорядкування механізму забезпечення соціальних видатків шляхом встановлення жорсткої відповідності між фінансуванням видатків, які спрямовані на вирішення питань місцевого значення і не враховуються при розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, і обсягом власних доходів місцевих бюджетів.

Література

1 Бюджетний кодекс України. - К.:Велес, 2007.-64с.

2 Конституція України//zakon1/.rada.gov.ua.

3 Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.-544с.

4 Павлюк К.В. Формування доходів місцевих бюджетів//Фінанси України. - 2006.-№4.-с24-37.

5 Луніна І.О. Державні фінанси та реформування міжбюджетних відносин в Україні//Актуальні проблеми економіки.-2008.-№12.-с39-44.