Право. Уголовное право и криминология

Балдук Андрій Олександрович

Київський фінансово-економічний коледж, Україна

Основи походження інституту необхідної оборони в кримінальному праві України

Науковий керівник: Лазебна О.О.

У реальному житті політика правоохоронної діяльності часто стикається із ситуаціями коли діяння, що вчинено конкретною особою, ззовні надзвичайно подібне до того, яке належить до категорії злочинів (наприклад з убивством, знищенням майна, перевищенням влади тощо).

Але схожість залишається виключно зовнішньо і при наближеному, більш глибокому аналізі, ми приходимо до висновку, що ці діяння не несуть небезпеки для суспільства, а навпаки зовні оцінюються як соціально корисні виключення і така обставина, як необхідна оборона.

Кримінальний кодекс 2001 року визначаючи поняття необхідної оборони ч. 1 ст. 36 вказує: необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. [3.с.102]

Г.В. Бушуєв вважає, що лише необхiдна оборона, крайня необхiднiсть i дiяння, вчиненi з метою затримання злочинця за своєю правовою природою вiдрiзняються вiд iнших обставин, якi виключають злочиннiсть дiяння, тим, що вони не тiльки формально не є протиправними (не мiстять складу злочину), але й не представляють суспiльної небезпеки (не мiстять матеріальної ознаки злочину). Бiльше того, вони за своєю соцiальною суттю суспiльно кориснi, оскiльки усувають небезпеку, яка загрожус правоохоронюваним iнтересам громадян, iнтересам суспiльства або держави. [1.с.46]

Звідси випливає, що необхідна оборона — це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту

Право на необхідну оборону можливе лише за наявності відповідної підстави. Згідно з ч. 1 ст. 36 КК нею є вчинення суспільне небезпечного посягання, що викликає у того, хто захищається, необхідність у негайному його відверненні чи припиненні шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди. Інакше кажучи, підстава необхідної оборони складається з двох елементів, а саме: 1) суспільна небезпечного посягання і 2) необхідності в його негайному відверненні чи припиненні

Суспільно небезпечним посяганням визнається не тільки злочинне посягання, а й будь-яке інше суспільно-небезпечне посягання, що не є злочином. Воно може полягати не лише у нападі, але й у діях, що не мають характеру нападу.

Деякі вчені, зокрема, М.Й. Коржанський, вважають, що посягання повинно мати характер нападу, який загрожує тяжкими наслідками. Але з цим навряд чи можна погодитись, оскільки подібне твердження суттєво звужує право на необхідну оборону. [2.с.96]

Захист допускається і щодо необережних дій або навіть невинних дій особи, якщо ними створювалась реальна загроза заподіяння шкоди інтересам, які охороняються законом, наприклад, від психічно хворої людини, від особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності.

Існують різні погляди щодо особливостей здійснення необхідної оборони проти посягань психічно хворих або малолітніх осіб. Зокрема, професор Ю.М. Ткачевський вважає, що в таких випадках слід приймати заходи по ухиленню від посягання, а якщо це неможливо, то намагатися спричинити мінімальну шкоду.[4.с.17]

Така позиція є недостатньо обґрунтованою, оскільки агресивність і

небезпечність зазначених осіб буває набагато вищою, ніж психічно здорової чи повнолітньої людини. В практиці відомі випадки, коли вони неодноразово вчиняли навіть особливо тяжкі суспільно небезпечні діяння. Частина 1 ст. 36 Кримінального кодексу України не робить ніяких виключень щодо осіб, від посягання яких допустима необхідна оборона.[3.с.103]

Для визнання оборони правомірною достатньо, щоб особа, яка захищається, переслідувала мету необхідної оборони якою є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання., і зовсім не обов'язково, щоб її було фактично досягнуто (наприклад, особа, яка захищається, заподіяла тому, хто посягає, шкоду, проте не змогла припинити посягання, що почалося). Якщо той, хто захищається, керувався іншою метою (наприклад, метою розправи над тим, хто посягає), то його дії набувають протиправного характеру, у зв'язку з чим відповідальність за заподіяну шкоду повинна наставати на загальних підставах

Слід зазначити, що на громадянах не лежить обов'язок здійснювати акт необхідної оборони. Однак при цьому у певній ситуації, наприклад, коли відбувається напад на інтереси держави або суспільства, або на життя та здоров'я інших осіб, необхідна оборона є моральним обов'язком громадян. Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Батьківщини є обов'язком громадянина України. Звідси випливає, що захист від посягань на державу є конституційним обов’язком.

Таким чином, необхідної обороною у кримінальному праві слід визнавати насильницькі дії по відношенню до особи, що скоїла небезпечне посягання на правоохоронні інтереси, що здійснюються для припинення цього посягання

Список використаних джерел

1.Бушуев Г.В. Указ. Работа

2.Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Загальна частина. Курс лекцій. – К., 1996. - 419с

3.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за ред. М,І, Мельника, М,І, Хавронюка

4.Ткачевский Ю.М. Институт необходимой обороны // Вестник МГУ. Сер. 11 Право. – 2003. - № 1. – 258с.