Отливанська Г.А., Бошкова В.В.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова

Напрями удосконалення основних виробничих фондів

оператора зв'язку

В сучасних умовах прискорення темпів розвитку НТП, якість послуг що надаються, обсяг витрат, рівень продуктивності праці операторів зв’язку фондоємної та наукоємної сфери телекомунікацій значною мірою визначається рівнем використання такої важливої складової виробничих ресурсів, як основні виробничі фонди. За таких обставин зростає роль проведення аналізу стану, руху та ефективності використання основних виробничих фондів на постійній основі. При цьому зміна показників використання основних фондів стає так званим індикатором, який свідчить про відповідність фондів, що використовуються на підприємстві, сучасним вимогам та необхідність впровадження певних напрямів удосконалення використання основних виробничих фондів, які розробляються для підвищення ефективності їх використання.

В залежності від обраного шляху, напрями удосконалення основних фондів включають комплекс заходів, які можна умовно розділити на дві групи:

– збільшення екстенсивного завантаження;

– підвищення інтенсивного навантаження.

Для оцінки дієвості заходів, що проводяться, можливо застосовувати натуральні показники (табл. 1), що характеризують екстенсивність та інтенсивність використання основних виробничих фондів оператора [1-2].

Виходячи з порядку та складових розрахунку наведених в табл. 1 показників, резерви екстенсивного удосконалення використання основних фондів закладені у збільшені ступеня завантаження машин і устаткування в загальній кількості та часі; резерви інтенсивного удосконалення – в підвищенні експлуатаційної пропускної спроможності по відношенню до технічної, збільшенні кількості оброблених повідомлень у одиницю часу.

Таблиця 1. – Показники екстенсивного та інтенсивного використання за видами основних виробничих фондів оператора зв'язку

№	Показники	Характеристика показника	Порядок визначення
1	2	3	4
Показники екстенсивного використання за видами основних виробничих фондів
1	Показник освоєння уведених в експлуатацію об'єктів	відображає частку уведених в експлуатацію об'єктів у загальній кількості прийнятих об’єктів на баланс	, де nу – кількість уведених об'єктів в експлуатацію; nб – кількість прийнятих об'єктів на баланс;
2	Показник використання об'єкта в часі	характеризує ступінь задіяння обладнання за календарним часом та часом за розкладом	, де t – фактичний час роботи, годин; tp – час роботи, установлений розкладом, годин; tk – календарний час роботи в періоді, що аналізується.
Показники інтенсивного використання основних виробничих фондів
4	Показник використання технічної пропускної спроможності об'єкта:	відбиває ступінь використання потужності обладнання по відношенню до його технічної пропускної спроможності	hі1 = Ne / Nт де Ne – експлуатаційна пропускна спроможність об'єкта, одиниць повідомлень (продукції) за одиницю часу; Nт – технічна пропускна спроможність, одиниць продукції (повідомлень) за одиницю часу;
5	Показник використання виробничої потужності	відображає кількість оброблених повідомлень на одиницю потужності з урахуванням фактичного часу роботи	, де Q – фактичне число оброблених повідомлень (продукції) за фактичний час.

Цілком зрозуміло, що реалізація заходів екстенсивного напрямку, як правило, не вимагає капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничих фондів вимагає значних інвестицій. При цьому, головною ознакою доцільності обраних напрямів та підвищення ефективності використання основних фондів того чи іншого підприємства є ріст обсягу виробництва.

На основі узагальнення наукової та навчально-методичної літератури [1-5] в питаннях використання виробничих ресурсів, автором проведено узагальнення напрямів удосконалення використання основних виробничих фондів. В результаті виокремлено такі напрями, як:

- удосконалення структури основних виробничих фондів та прискорення їх оновлення, зокрема збільшення активної частини фондів та зменшення середнього строку їх використання;

- зменшення простоїв обладнання, зниження кількості незадіяних, виявлення та ліквідація зайвих засобів праці;

- застосування маркетингових заходів направлених на активізацію послуг зв'язку та впровадження інноваційних форм обслуговування споживачів, взявши до уваги те, що ріст обсягу продукції є вирішальною умовою використання як існуючих, так і тих, що вводяться знову в дію, засобів і споруд зв'язку;

- скорочення термінів тривалості освоєння проектної (виробничої) потужності підприємств, що вводяться знову в експлуатацію, і споруд зв'язку для того, щоб терміни освоєння були не вище нормативних;

- упровадження нової техніки, механізації й автоматизації виробничих процесів на основі визначення економічної ефективності нової техніки в заданих умовах господарювання;

- використання кредитних та лізингових ресурсів на оновлення та розвиток виробничих фондів, розширюючи коло джерел фінансування, підвищує доступність впровадження досягнень НТП в діяльність операторів зв'язку;

- удосконалення системи технічної експлуатації засобів зв'язку, оскільки їх технічний стан повинен характеризуватися нормативними значеннями показників експлуатаційної надійності та відповідати вимогам нормативно-технічної документації, забезпечувати безперервну і високоякісну роботу засобів зв’язку;

- визначення доцільності проведення капітального ремонту засобів зв'язку на основі зіставлення вартості капітального ремонту і вартості нового обладнання з урахуванням вартості різниці у вартості капітально відремонтованого і нового обладнання;

- забезпечення чіткої організації матеріально-технічного постачання, обґрунтованого нормування і планування постачань і запасів товарно-матеріальних цінностей, правильне їх збереження;

- створення системи управління використанням основних виробничих фондів на підприємстві.

Література

1. Економіка галузі зв’язку: підруч. для вузів і фах. зв’язку: у 2 т. / Держком. зв’язку та інформ. України, Українська держ. акад. зв’язку; [за заг. ред. В.М. Орлова, Ф.З. Мардаровського, Н.Ю. Потапової-Сінько]. – Одеса: УДАЗ, 1999. – Т. 1-2.

2. Голубицкая Е.А. Экономика связи / Е.А Голубицкая., Г.М. Жигульская. – М.: Радио и связь, 2003. – 392 с.

3. Уманський І.І. Напрями оцінки матеріально-технічних ресурсів інноваційного потенціалу оператора зв’язку / Уманський І.І. // Вісник Житомирського державного технологічного університету /Економічні науки. – Житомир:ЖДТУ, 2010. – №3 (53). – Ч.1. – С.308-310.

4. Покропивный C. Ф. Экономика предприятия: Учебник / Под общ. ред. д-ра екон. наук, проф. С. Ф. Покропивного. – пер. с укр. 2-го перераб. и доп. изд. – К.: КНЭУ, 2002 – 608 с.

5. Экономика предприятия: учебник для вузов /Под ред. проф. В.Я. Горфинкеля, проф. В.А. Швандара. – 4-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. - 670 с.