Доцент, к.е.н. Гордієнко М.І.

Магістрант Василинчук Ю.Ю.

Сумський національний аграрний університет

Формування структури власного капіталу підприємства

Капітал, як матеріальна основа, визначає фінансовий потенціал будь-якого економічного суб’єкта та створює сприятливі умови для його перспективного виробничого і науково-технічного розвитку.

Теорії структури капіталу почали формуватися у 50-60-х роках XX століття. Зарубіжні вчені виділили чотири типи формування структури капіталу: традиціоналістська, індиферентна, компромісна, суперечна. Основною тезою традиціоналістської концепції є можливість оптимізації структури капіталу, індиферентної - неможливість. Компромісна концепція - ринкова вартість підприємства залежить тільки від сумарної вартості активів, а концепція суперечності - структура капіталу формується під впливом ефективності використання капіталу і може змінюватися та чи інша його частина.

В працях вітчизняних та зарубіжних науковців основна увага спрямовується на висвітлення економічної суті власного капіталу. Теоретичне обґрунтування процесу формування структури власного капіталу та методики його оптимізації є недостатнім. Враховуючи значення теоретичних та практичних напрацювань вчених, можна констатувати, що проблемі структуризації капіталу присвячено значну кількість публікацій. Проте дана проблема потребує подальшого дослідження, так як не всі сторони управління формуванням капіталу отримали в наукових працях однаково повне висвітлення. Складність дослідження полягає у тому, що воно охоплює широке коло економічних питань, які не можна розглядати у відриві від історично сформованого процесу виробництва.

Поняття «структура капіталу» у найзагальнішому вигляді вченими економістами характеризується як співвідношення загальних сум власних і позичених фінансових ресурсів. Від структури капіталу залежить прибутковість активів і власного капіталу, коефіцієнти фінансової стійкості та платоспроможності і в підсумку співвідношення ступеню прибутковості та ризику у процесі розвитку підприємства.

Виділяють напрямки формування капіталу: змішане фінансування та повне самофінансування. При виборі кожного з них враховують переваги та недоліки джерел фінансування. Переваги самофінансування: власний капітал є фінансовою основою функціонування підприємства; формування власного капіталу є простішим порівняно із залученням позикового капіталу і зумовлено це тим, що рішення, пов'язані зі збільшенням капіталу, приймають власники та менеджери підприємства без отримання згоди інших суб'єктів господарювання; власний капітал забезпечує більшу можливість генерування прибутку в усіх сферах діяльності.

Процеси стабілізації економіки України зумовлюють зміни у структурі капіталу. Стихійний процес пошуку джерел фінансування підприємствами не завжди приводить до створення оптимальної його структури.

Слід відзначити, що в економічній теорії та господарській практиці «капітал» підприємства поділяють на декілька видів, які мають десятки термінів. З однієї сторони капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування підприємства, можна відзначити, що капітал - це можливість і сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку. Джерелами формування активів підприємства є власні засоби - власний капітал, позичені кошти - позичений капітал. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності і використовуваних їм для формування визначеної частини активів. Це частина активу, сформована за рахунок інвестованого, в якому власний капітал являє собою чисті активи підприємства.

В свою чергу фінансову основу підприємства складає власний капітал, проте ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без залучення позикових коштів.

Доцільно відмітити, що в економічній літературі серед науковців відбувається дискусія щодо включення до складу джерел фінансових ресурсів сталих пасивів, що є основою формування внутрішніх ресурсів, під якими розуміють мінімальну заборгованість підприємства із розрахунків за виплатами працівникам, відрахувань на обов’язкове соціальне страхування, розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами, резерви на виплату відпускних та інше резервування коштів, що не передбачає їх вилучення з обігу. Інші вчені до сталих пасивів, крім вище вказаного ще додатково включають статутний капітал, резервний капітал та довгострокові кредити. Формування власного капіталу, відбувається за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів. Внутрішні джерела формування власного капіталу є дешевшим джерелом, їх залучення вимагає менших часових, трудових, грошових витрат. Серед внутрішніх джерел формування власного капіталу головне місце належить нерозподіленому прибутку. Варто зазначити, що основна роль у фінансовому розвитку підприємств належить внутрішнім джерелам формування капіталу. Зміцнення фінансового стану підприємств, збільшення його можливостей до самофінансування розширює і можливості фінансування за рахунок зовнішніх джерел формування власного капіталу.

Хоча формування різноелементного складу (структури) капіталу підприємства є його індивідуальною прерогативою, все ж воно не завжди є економічно обґрунтованим з позицій узгодженості отримання на підприємстві одночасного зростання рентабельності капіталу та забезпечення фінансової стійкості.

Вирішення питань підвищення ефективності прийняття управлінських рішень щодо управління капіталом потребує теоретичного переосмислення понять «капітал підприємства» та «структура капіталу підприємства», аналізу чинників формування капіталу тощо.