к. і. н., Постельжук О.П.
завідувач кафедри гуманітарних
дисциплін Дубенської філії
Відкритого міжнародного
університету розвитку людини «Україна»
ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
(1919–1939 рр.) У ПРИЗМІ РАДЯНСЬКОЇ НАУКИ
Радянська
історіографія – час, який характеризується маргіналізацією уваги істориків СРСР
до західноукраїнського партійно-політичного представництва. Однак саме в цей
час визначилися ті оцінки діяльності українських угодовців (як, до слова й
інших партій, які не сповідували комуністичну ідеологію), що зросли на ґрунті
класових цінностей і призвели до виникнення/усталення політичних стереотипів й
ідейно-політичної заангажованості, які використовувалися вченими повсякчас до
горбачовської „перебудови”;
Цей комплекс
історіографії досліджуваної проблеми, який визначений нами, формується працями
радянських учених. Як і у випадку з сучасною вітчизняною історіографією, вона
включає принаймні два компоненти: поруч із поодинокими монографіями –
дисертації, які присвячувалися вивченню „реакційної діяльності українських
буржуазних націоналістів”.
Прикладом
наративізму радянської історіографії є книга С. Т. Даниленко [10]. У
ній розкрито процес постання Української католицької народної партії (УКНП)
(при цьому помилково стверджується, що його організував А. Шептицький,
хоча він насправді – продукт ініціативи Г. Хомишина) та Української
християнської організації (УХО). Об’єктом особливої уваги є співпраця А. Шептицького з Українським національно-демократичним
об’єднанням (УНДО) й Українською військовою організацією (УВО) [10, с.
111–114]. В аналогічному контексті – співпраця угодовських сил з націоналістами
– розкрито окремі віхи діяльності Українського католицького Союзу (УКС) в
роботі П. Яроцького, яка написана ним у
співавторстві [31, с. 76–77].
В інших
працях радянських учених простежується тенденція висвітлення роботи тих
політичних сил, ідеологія яких зросла на ґрунті релігійних і антикомуністичних
ідеалів (наприклад, Української народної обнови (УНО), що супроводжується
різкою критикою їхньої пропольської орієнтації [31, с. 15–19]. Цей лейтмотив
характерний і тим розвідкам радянських учених, що в той чи інший спосіб
висвітлювали діяльність українських угодовських партій [22, с. 74–81; 23, с. 89–91; 5, с. 84–86; 18, с. 179,
187; 7, с. 127]. При цьому зазвичай у них (як, наприклад, у випадку з роботою
І. К. Васюти) спостерігається тенденція
критики діяльності релігійного кліру, частина якого брала участь у
суспільно-політичному житті міжвоєнної Польщі[4, с.
90–91].
На
підтвердження цих міркувань наведемо промовисту цитату з монографії
К. Масловського: „Українським буржуазним націоналістам у їх підступній
антинародній діяльності допомагала і уніатська церква, яка особливо активно
пропагувала антикомуністичні ідеї... Уніатське духовенство доклало багато
зусиль для підготовки націоналістичних штурмових загонів. З ініціативи
митрополита Шептицького була створена „Католицька акція української молоді”
(КАУМ)” [20, с. 41–42].
Такі випади
проти партійних сил, які діяли за підтримки релігійного кліру – типові для
радянської історіографії. Так, наприклад, І. Богодіст з приводу УКС
стверджував: це – „типова попівська організація, яку безпосередньо очолював
митрополит Шептицький” [2, с. 43]. Агресивно негативна оцінка УКС властива й
іншим дослідникам радянської доби (наприклад, твердженням О. Цибко [29, с. 99]). Загалом можемо висновувати, що
прикметною ознакою праць радянських учених, що публікувалися в загальновідомому
сьогодні ідеологічному кон’юнктурному руслі, характерна брутальна критика т.зв.
„союзу українського буржуазного націоналізму та уніатської церкви” [11, с. 18].
Зауважимо,
кон’юнктура подібного штибу чітко простежується чи не в усіх працях істориків
радянської доби. Підтвердженням цього міркування є дисертація Ю. Киричука
[14]. В ній з-поміж інших партій фігурують УКС, УНО, які трактуються як
клерикально-націоналістичні, а також Волинського українського об’єднання (ВУО),
члени якого „…погоджувалися на вічне поневолення західноукраїнських земель
Польщею” [14, с. 16].
Важливо
зазначити: ідейні наголоси, що сформовані вченими, які в час існування СРСР
покликалися до історії угодовських партій, стали тими концептуальними „ключами”, якими тривалий час
послуговувалися вчені не лише до 1991 р., а й після краху Радянського Союзу й
утворення на його руїнах незалежних національних держав.
Визначаючи
дисертації, в яких висвітлювалися аналогічні міркування, та монографії як
компонент того корпусу праць, які оприлюднювалися в різний час, зауважимо
наступне: оцінки й судження радянських учених стосовно діяльності угодовців
означені очевидною (з точки зору сучасності) політичною заангажованістю.
Попри це, не
маємо підстав нехтувати працями вчених радянської доби. В окремих випадках вони
важливі з точки вміщеного в них фактологічного матеріалу. Так, наприклад, у
монографії В. В. Добрєцової відображено процес утворення ВУО, УНО,
УКС, діяльність митрополита А. Шептицького та єпископа Г. Хомишина як
лідерів конкретних політичних сил, аналізується їхня тактика і стратегія,
боротьба останніх із ліворадикальними ідеалами тощо [12, с. 18–30].
Тенденція
ідеологічної заангажованості чітко простежується не тільки у висвітленні
діяльності тих партій, які в своїй діяльності керувалися національно-патріотичними
ідейно-політичними доктринами, а й тоді, коли вченими аналізувалися
соціально-економічні або ж політичні процеси в Західній Україні [21, с.
174–259; 16] чи Польщі загалом [8; 9; 19; 1; 15].
Яскравим
прикладом застрягання в тенетах більшовицьких/комуністичних, класових,
атеїстичних догм є книга „Политические партии в
Польше, Западной Белоруссии и Западной Украине”
[24]. Будучи за змістом інформативним довідником, вона, з одного боку, містить
цінний матеріал про діяльність окремих угодовських політичних сил (УКС, УНО,
ВУО) [24, с. 330–333], з іншого, є прикладом вочевидь стереотипних оцінок. Так,
для прикладу, в ній стверджується: „ВУО об’єднує ті елементи української
буржуазії та кулаків Волині, які найтісніше пов’язані з низовим державним
апаратом…” [24, с. 332–333].
Серед праць,
які не уникли ідеологічних кліше, найбільш значущою для нас є монографія Ю. Сливки [26]. Серед партій, які час від часу потрапляли в
поле уваги вченого, не тільки вже достатньо досліджене на сьогодні ВУО, але й
відверто маргінальні сили (скажімо, Українська народна партія, що виникла на
фундаменті „Хліборобів” та ін. [26, с. 25]). Останні зазвичай не потрапляли в
спектр уваги вітчизняних вчених. Проте значення цієї монографії для нашого
дослідження визначається іншим: це, на наш погляд, найґрунтовніший аналіз дій
польської влади в Західній Україні після її інкорпорації Польщею, здійснений у
радянський час.
Другою
ознакою радянської історіографії можна вважати те, що вчені тієї доби зазвичай
не аналізували діяльність лояльних до Польщі політичних сил українців.
Припускаємо, що це є наслідком ще одного (поруч із їх дискримінацією)
ідеологічного завдання, яке було покладене на радянських учених: замовчування
того факту, що частина українців (хай і незначна) виявила готовність до компромісу
з Другою Річчю Посполитою та сповідувала антибільшовицьку платформу.
Загалом
правомірно стверджувати, що поле дослідження радянських істориків у хронотопі
Західної України 1919–1939 рр. було штучно звужене. З цього приводу вчені
української діаспори в середині 1970-х рр. стверджували: „…по суті історія
Західньої України міжвоєнних років лишається поза межами радянської
історіографії” [25, с. 97].
І все ж, є
рація констатувати, що остання формується такими основними тематичними
комплексами: вивчення соціально-економічної ситуації (класична варіація цієї
проблеми – боротьба т.зв. революційних сил на тому чи іншому етапі розвитку
капіталізму [27] чи їхня боротьба з політикою Польщі в Західній Україні [27]),
розкриття діяльності Комуністичної Партії Західної України, з одного боку, та
„буржуазних націоналістів” – Організації українських націоналістів (ОУН) та
УНДО, з іншого. Фіксуючи цей факт, конкретизуємо: в працях, які присвячені
Західній Україні міжвоєнного періоду, угодовські партії здебільшого згадуються
лише побіжно. Принаймні можна бути категоричним у тому висновку, що вони не
стали предметом безпосереднього аналізу вчених, у кращому випадку лише час від
часу „виринали” на сторінках тих публікацій, що з’являлися в час
існування СРСР.
Проте нерідко
в них фігурує митрополит А. Шептицький (припускаємо – рефлексія звички
радянської доби здійснювати випади проти церковних ієрархів, що зросла на
ґрунті державного атеїзму), а також УНДО (наприклад – у книзі „Єдність трудящих
Західної України і Польщі у революційній боротьбі” [13, с. 163]). Загалом
логічною бачиться підтримка такого міркування М. Швагуляка: наприкінці
існування УРСР стало очевидним, що її історична наука потрапила в полон як
концептуальної й методологічної, так і фактологічної кризи [30, с. 54].
Останньою,
здається, не можна дорікати тим роботам, які визначають ще один ракурс
радянської історіографії: аналіз соціально-економічних процесів у міжвоєнній
Польщі [3; 6; 17]. Її аналітичний предмет лежить поза тематичним вектором
партології, але, зрозуміло, відтворює ті аспекти соціально-економічних
процесів, які давали імпульс до інтеграції українців у суспільно-політичне
життя, отже – мають опосередкований „вихід” у площину формування ідеології
партій.
Отже,
радянська історична наука та її представники так і не спромоглися здолати
ідеологічних стереотипів, що визначило відверту заангажованість і
суб’єктивність їхніх непослідовних студій історії угодовських партій Західної
України. Такий статус-кво дозволяє висновувати: ця проблема є недостатньо дослідженою
і вимагає подальшого вивчення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.
Боген Д. Преследование
нацменьшинств в Польше / Д. Боген. – М. : Изд-во ЦК МОПР СССР, 1927. – 56 с.
2.
Богодіст І. Революційна боротьба трудящих Західної
України (1917–1939 рр.) / І. Богодіст.
Редактор. Д. Дереч. – Л. : Вільна Україна, 1948. – 51 с.
3.
Братин Є. Сучасна Польща /
Є. Братин. – Б.м. : Червоний шлях, 1925. – 87 с.
4.
Васюта І. К. Формування робітничо-селянського союзу в
революційній боротьбі на Західній Україні, 1921–1939 / І. К. Васюта. –
Л. : Вища школа, 1988. – 176 с.
5.
Возняк С. М. Уніатство і український буржуазний націоналізм /
С. М. Возняк, В. М. Фомін, В. П. Москалець та ін. – К. : Наукова
думка, 1986. – 252 с.
6.
Врублевський А. Польща /
А. Врублевський. – Б. м. : Соцеквидав України, 1937. – 191 с.
7.
Герасименко М. П. Боротьба трудящих Західної України за возз’єднання з
Радянською Україною (1921–1939 рр.) /
М. П. Герасименко, Б. К. Дудикевич;
Ф. П. Шевченко (ред.). – К. : Держполітвидав, 1955. –
242 с.
8.
Гольдштейн И. И. Аграрные отношения в бывшей Польше, Западной
Украине и Западной Белорусии / Под редакцией и предисловием
Р. С. Левиной; И. И. Гольдштейн.
– М. : Государственное социально-экономическое изд-во, 1940. – 296 с.
9.
Гросфельд Л. Экономический кризис 1929–1933 гг. в Польше / Пер. с польск. Г. И. Залуцкого; Л. Гросфельд. – М. : Изд-во иностранной литературы, 1954. – 304 с.
10.
Даниленко С. Т. Дорогою ганьби і зради (історична хроніка) /
С. Т. Даниленко. – Видання друге, доповнене. – К. : Наукова думка,
1972. – 339 с.
11.
Добрецова В. В. Зловісний союз
українського буржуазного націоналізму та уніатської церкви /
В. В. Довбрецова, Л. П. Маянська – К. : Знання, 1979.
– 47 с.
12.
Добрецова В. В. Націоналізм і релігія на службі
антикомунізму. Про контрреволюційну діяльність буржуазно-націоналістичних і
клерикальних організацій на західноукраїнських землях у 20–30-х роках та
боротьбу проти них прогресивних сил / В. В. Добрецова. – Л. :
Вища школа, 1976. – 204 с.
13.
Єдність трудящих Західної України і
Польщі у революційній боротьбі (1917–1939) / Ред. кол. П. П. Челак (відп. ред.), А. Копруковняк, С. Кшикала та ін. – Л. : Вища школа, 1979. –
300 с.
14.
Киричук Ю. А. Реакционная деятельность буржуазных националистов
на Западной Украине накануне Второй мировой войны (1934–1939 гг.) : автореф. дис. …
канд. ист. наук : спец. 07.00.02 – История СССР / Ю. А. Киричук. – Л., 1983. – 23 с.
15.
Кон Ф. Кризис буржуазной Польши / Ф. Кон. – М. : Красная новь, 1923. – 64 с.
16.
Корнійчук А. Я. Становище трудящого
селянства західних областей України під владою панської Польщі (1920–1939 рр.)
/ Відповід. ред. В. В. Бондаренко; А. Я. Корнійчук. –
К. : Академія наук української РСР, 1957. – 71 с.
17.
Левицький М. Західня Україна
(короткий економічно-політичний огляд) / М. Левицький. – Б. м. :
Пролетарій, 1928. – 95 с.
18.
Макарчук С. А.
Етносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в
период империализма. / Степан Арсеньевич Макарчук. – Л. : Вища школа,
1983. – 255 с. – Бібліогр. в кн. розділів.
19.
Манусевич И. Я. Очерк истории Польши /
И. Я. Манусевич. – М. : Учпедгиз, 1952. – 406 с.
20.
Масловський В. Жовто-блакитна мафія / В. І. Масловский. – Л. : Каменяр, 1975. – 144 с.
21.
Оксенюк Р. Нариси історії Волині. Соціально-економічний
розвиток, революційний та національно-визвольний рух трудящих (1861–1939) /
Р. Оксенюк. – Л : В-цтво Львівського університету, 1970. – 276 с.
22.
Петляков П. А. Антиклерикальні виступи в Західній Україні – вияв класової
боротьби трудящих (1917–1939 рр.) / П. А. Петляков // Український
історичний журнал (далі – УІЖ). – 1980. – Вип. 6. – С. 74–81.
23.
Петляков П. А. Антинародна діяльність уніатської церкви на західній Україні
(1929–1932 рр.) / П. А. Петляков // УІЖ. – 1982. – Вип. 3. – С.
87–92.
24.
Политические партии в Польше, Зап[адной] Белорусси и [Зап]адной Украине / Под ред. С. Скульского. – Минск : Изд-во Белорусской
Академии наук, 1935. – 333 с.
25.
Самбірський Б. Західня Україна в
радянській історіографії / Б. Самбірський // Сучасність. – Мюнхен, 1975. –
Вип. 10. – С. 92–99.
26.
Сливка Ю. Західна Україна в
реакційній політиці польської та української буржуазії (1920–1939) / Ю. Сливка.
– К. : Наукова думка, 1985. – 272 с. – Бібліогр. : с. 260–269.
27.
Твердохліб В. Ю. Молодь
Західної України у боротьбі за возз’єднання (1919–1939) / В. Ю. Твердохліб. –
Л : Вища школа, 1983. – 134 с., 6 л. іл. – Бібліогр. : с. 127–133.
28.
Твердохліб В. Ю. Солідарність
у боротьбі за визволення: Допомога громадськості Країни Рад.
Західноукраїнськимтрудящим у боротьбі за возз’єднання в єдиній Українській
Радянській Державі. 1917–1939 / В. Ю. Твердохліб; Наук. ред.
Ф. П. Шевченко. – Л. : Вища школа, 1978. – 195 с., іл. –
Бібліогр. : с. 187–194.
29.
Цибко О. Г. Революційно-визвольна боротьба
трудящих Західної України за возз’єднання з УРСР (1934–1939 рр.) / О. Г. Цибко. Ред. колег.
І. Я. Кошарний (Відповід. ред.), Г. Комков, А. Малявко
(Тех. Ред.). – Л. : Вид-во Львівського університету, 1963. – 137 с.
30.
Швагуляк М. Польсько-українська
конфронтація на зламі 20–30-х років ХХ ст.: проблеми історіографії /
М. Швагуляк // Проблеми слов’янознавства: Міжвідомчий наук. збірник. ЛНУ
ім. І.Франка – Л. : Світ, 1996. – С. 53–62.
31.
Шиш А. З. Антигуманний характер моралі уніатства /А. З. Шиш.
– К. : Політвидав, 1972. – 116 с.
32.
Яроцький П.
Уніатство і клерикальний антикомунізм / П. Яроцький, А. Біскуп,
С. Возняк. – К. : Політвидав, 1982. – 301 с.