Право/7. Экологическое, земельное и аграрное право

Жарський Тарас Володимирович

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Склад земель сільськогосподарського призначення

Конституція України від 28 червня 1996 р. визначила, що земля є об’єктом права власності Українського народу (ст. 13) та основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14) [1]. Україна історично вважається агропромисловою державою, тому земля, а також ґрунти, як складова землі, мають величезне соціальне та економічне значення для українського народу. В. В. Носік справедливо зазначає, що «природний потенціал українських ґрунтів є неоціненним багатством, що, з одного боку, має перебувати у власності народу, з іншого – зобов’язує державу забезпечувати їх особливу охорону» [2, с. 178], а Семчик В.І. зауважив: «У сучасних умовах, коли в багатьох країнах світу відчувається недостача харчів, значення українських чорноземів невпинно зростає…» [3, с. 126].

Земля – особливий об’єкт правовідносин. Вона інтегрує різні корисні властивості, що спрямовуються на забезпечення економічних, соціальних, екологічних інтересів суспільства і громадянина, характеризується відповідним диференційованим режимом залежно від функціонального її використання і цільового призначення. Саме з цих позицій ЗК України поділяє всі землі на відповідні категорії [4, с.6-7].

Поділ земель на категорії не є спонтанним явищем, що здійснюється в залежності від бажань чи переконань уповноваженої особи. Головним завданням поділу є забезпечення та організація їх раціонального використання та ефективної охорони. ЗК в редакції 1992 року закріплював диференціацію всіх земель України на 7 категорій [5]. Чинним же ЗК України передбачено 9 категорій земель, які характеризуються особливим правовим режимом [6].

Для науки аграрного права особливу важливість становлять землі сільськогосподарського призначення. Земля в сільськогосподарському виробництві є незамінним засобом виробництва завдяки особливостям, серед яких найчастіше вирізняються: обмеженість (незмінність кількості), непереміщуваність, невідтворюваність, незнищуваність, практична невичерпність її продуктивної сили [7, с.4]. Саме ці чинники і визначають особливий правовий режим земель сільськогосподарського призначення. Під правовим режимом В.К.Гуревський розуміє «встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель усіх категорій, забезпечення та охорону прав власників землі і землекористувачів, здійснення державного управління земельними ресурсами, контролю за раціональним використанням землі і додержанням земельного кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати за землю і застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства» [8, с.147-148].

ЗК України визначає ієрархічну послідовність категорій земель. Землі сільськогосподарського призначення займають в ній перше місце, що саме по собі говорить про їхнє важливе значення не тільки для держави та економіки, а й для всього українського народу.

Н.І.Титова справедливо критикує положення ЗК України, визнаючи поняття «земель сільськогосподарського призначення» не зовсім вдалим для характеристики основного багатства народу і справедливо пропонує замінити це поняття на «сільськогосподарські землі» як найбільш цінну категорію земель [9, с.11]. Тим не менш, чинне законодавство визнає землями сільськогосподарського призначення землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (ч.1 ст.22 ЗК) [6].

Крім того, що землі сільськогосподарського призначення є однією з категорій земель, вони поділяються на види в залежності від прямого призначення та застосування. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

ЗК України не містить дефініції сільськогосподарських угідь, а визначає їх як вид земель сільськогосподарського призначення шляхом перерахування земель, що належать до сільськогосподарських угідь – рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. При цьому, як вбачається з аналізу пункту «а» ч. 2 ст. 22 ЗК, наведений перелік земель, що є сільськогосподарськими угіддями, є вичерпним [7, с.4]. Тому доцільно визначити поняття сільськогосподарських угідь шляхом дефініції земель, що входять до їх складу.

Рілля – земельні ділянки, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари, площі парників і теплиць. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасу худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви [10].

Багаторічні насадження слід розглядати як сільськогосподарські угіддя, що використовуються під штучно створені деревні, кущові або трав'янисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної, технічної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій [11]. До багаторічних сільськогосподарських насаджень відносяться: сад, виноградник, ягідник, плодовий розплідник, плантації та ін. Таким чином, багаторічні насадження – це не окрема група дерев, кущів чи рослин, а земельні угіддя, тобто окрема земельна ділянка, з розміщеними на ній деревами, кущами та іншими рослинами як один цілий об'єкт.

Сіножаті, сінокоси – це сільськогосподарські угіддя, на яких регулярно вирощують з метою подальшого використання (сушіння, реалізація, використання як кормової бази) деякі види споживних рослин (конюшина, люцерна, ріпак, ячмінна солома, пшенична солома) – тобто багаторічні трави. На підставі ступеня заболочення ґрунтів розрізняють три види сіножатей: заплавні, заболочені, суходільні.

Пасовища – різновид сільськогосподарських угідь, основне призначення якого – випасання промислових тварин, тобто тих, які є об’єктами аграрних правовідносин та є кінцевою чи проміжною продукцію діяльності суб’єктів господарювання. В залежності від догляду за пасовищем та їх цільовим призначення є культурні (спеціально створені, шляхом комбінування відповідної рослинності, та призначені для випасання окремого виду тварин) та дикі пасовища. Крім того розрізняють суходільні, обводнені, болотисті та інші пасовища.

Перелоги – сільськогосподарські угіддя, які тимчасово не використовуються, проте в подальшому можуть бути застосовані для сільськогосподарської діяльності. Основною причиною існування перелогів – є природне явище виснаження ґрунтів. Внаслідок постійного тривалого використання ґрунти втрачають таку свою здатність як родючість, або ж ступінь родючості значно знижується. Тому землям дають «відпочити», не використовуючи їх. Саме такі землі слід вважати перелогами.

Крім того, говорячи про землі, ми не можемо згадати про ґрунти. ЗК виділено види ґрунтів, як от лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти, дерново-підзолисті суглинкові ґрунти, коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття, що належать до особливо цінних земель [6].

Всі перелічені категорії є складовими частинами сільськогосподарських угідь. Крім того, складовими земель сільськогосподарського призначення є несільськогосподарські угіддя, що, в основному, виконують обслуговуючі та землеохоронні функції.

Отже, землі сільськогосподарського призначення є узагальненим, комплексним, збірним поняттям. За умов проведення земельної та аграрної реформ землі сільськогосподарського призначення набули нових правових ознак, їхній правовий режим став значно багатшим, змінилися його юридичні акценти.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст.141

2. Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: Монографія / Носік В.В. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.

3. Земельне право України: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів / В.І. Семчик, П.Ф. Кулинич, М.В. Шульга. – К: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. – 600 с.

4. Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: навч.-практ. Посібник / В.І. Андрейцев. – Київ: Істина, 1999. – 320 с.

5. Земельний кодекс України від 18.12.1990 р. (в ред. від 13.03.1992 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №25. – Ст. 354.

6. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №3-4. – Ст. 27.

7. Саенко М. Изменение целевого назначения земельных участков / Саенко М. // Юридическая газета. – 2010. - № 5 (227).

8. Природоресурсове право України: Навч.посіб. / За ред. І.І. Каракаша. – Київ : Істина, 2005. – 376 с.

9. Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України. Науково-навчальний посібник / За ред. Н.І.Титової. – Львів: ПАІС, 2005.- 368 с.

10. Про затвердження Методики проведення розрахунків основних показників обсягів виробництва продукції тваринництва в усіх категоріях господарств: наказ // Державний комітет статистики України. – 2005. – №49.

11. ГОСТ 26640-85 «Землі. Терміни та визначення»: державна постанова // Державний комітет СРСР по стандартам. – 1985. – №3453.