Гончарова К.С., Науковий керівник Тодосейчук Г.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Оцінка кредитоспроможності позичальника

Як свідчить практика, проблема кредитних ризиків щодо неповернення кредитів є для комерційних банків однією з найважливіших. Адже кожного разу при видачі кредиту банк намагається придбати прибутковий актив, але водночас бере на себе ризик того, що позичальник може виявитися неплатоспроможним, тобто не зможе або не захоче вчасно покрити суму боргу і відсотки. Виникає поняття «кредитний ризик». Кредитний ризик – це ризик понесення збитків від кредитної діяльності, тобто ризик неповернення позичальником вчасно та у повному обсязі тих кредитних ресурсів, які він отримав від банку, внаслідок певних обставин, в основному незадовільного фінансового стану. Неповернення кредитів тягне за собою погіршення показників фінансового стану як комерційного банку, так і позичальників[1].

Основною метою даної статті є дослідження адекватності існуючих методик оцінки кредитоспроможності позичальників.

Дану проблему розглядали такі вчені-економісти, як Лозицька О., Попов К., Іванов А. та багато інших.

Сучасні наукові розробки в галузі управління кредитними ризиками спрямовані здебільше на вдосконалення методики оцінки стану кредитоспроможності позичальника як одного з етапів організації кредитного процесу та подальшого контролю за використанням позикових коштів. Так, більшість науковців схиляються до методики оцінки коефіцієнтів фінансового ризику, застосування якої дозволяє віднести позичальника до одного з наступних класів (табл. 1). Критерій віднесення позичальника до одного з класів полягає у наступному: кредитна історія клієнта (юридичної особи за останні 3 роки); термін кредитування та середньомісячні надходженя на поточні рахунки рівня організації бази; оцінка ділових якостей керівника; оцінка позичальника; оцінка ділових якостей керівника; оцінка позичальника залежно від статутного фонду; оцінка позиальника в залежності від балансових показників[2]

Таблиця 1. Класифікація позичальників за рівнем кредитного ризику.

Клас	Загальна сума балів
Клас А Позичальники надійні	Більше 500
Клас Б Позичальники з мінімальним ризиком	Від 300 до 500
Клас В Позчальники з середнім ризиком	Від 100 до 300
Клас Г Позиальники з високим ризиком	Від 50 до 100
Клас Д Позичальники з дуже високим ризиком	Менше 50

Водночас є й такі науковці, які вбачають недоліки у діючих методиках оцінки кредитоспроможності позичальників. До таких недоліків, зокрема належать:

- по-переше, значна ранжировка підприємств у класі кредитоспроможності . Як правило, підприємства, які належать до класу Г і Д недоцільно розглядати на предмет надання кредиту;

- по-друге, за деякими фінансовими коефіцієнтами завищено бали у звязку з тим, що спрощено шкалу нарахування балів[1].

При оцінці кредитоспроможності позичальників необхідно збільшити кількість показників, які характеризують фінансовий стан клієнтів. Ранжировку підприєиств у класі кредитоспроможності слід проводити за трьома класами А, Б, В.

Зазвичай, позичальники, що належить до першого класу (А), мають пільги при кредитуванні. Перш за все це пріоритетне становище в організації відносно виділення ресурсів, а також можливість вибору найбільш ефективної форми кредитування для даного позичальника на основі чинного положення НБУ “Про кредитування”. Окрім того, для таких організацій може бути зменшена кількість перевірок цільового використання кредиту.

Існує у світовій банківській практиці низка підходів до управління кредитним ризиком, але основна проблема полягає в тому, що наукові доробки потребують адаптації або модифікації, яка врахувала особливості сучасного стану вітчизняної економіки.

Поряд із критерієм оцінки кредитоспроможності позичальника за фінансовими показниками, варто відстежувати і не фінансові тревожні сигнали виникнення ризикових кредитів, як то: припинення конактів позичальника з працівниками банку; затримки в одержанні від клієнта фінансової звітності; несприятливі зміни цін на акції клієнта; різкі зміни у планах його діяльнояті; очікувані зміни у складі керівництва компаній або несприятливі тенденції розвитку на ринку позичальника[2].

Отже, всі основні сучасні методичні підходи здебільшого спрямовані на вдосконалення та розширення системи фінаннсових показників діяльності господарюючих суб’єктів, за якими оцінюється ймовірність виникнення ризикового кредиту.

Однак, незалежно від того, є ознаки появи кредитного ризику фінансовими чи нефінансовими, вони повинні насторожувати відповідні відділи банків. Чим раніше будут вони виявлені, тим більше банк матиме часу для збору необхідної інформації і врятування кредиту.

Для досягнення успіху у вирішенні поставлених завдань варто впровадити ефективну, суттєву, нову систему управління кридитними ризиками: розробити процедуру виявлення, моніторингу ризиків банківської діяльності; впроваджувати існуючі та розробляти самостійно моделі кількісної оцінки ризиків; проводити роботу, спрямовану на підготовку кваліфікованих спеціалістів з питань ризик - менеджменту.

Саме таке коло напрямків повинно стати предметом досліджень подальшого вдосконалення системи управління кредитного ризику.

Література:

1.Попов К. Проблема кредитоспроможності позичальника//100%-2007

2.Сухарева Л. Проблеми сучасної банківської діяльності//Експерт-2006