Мелентьєва
О.В.
Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського
ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ ТА УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕНТНИМ
РИЗИКОМ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
В умовах ринкових перетворень рівень розвитку грошової
системи та її основного елементу – банківського сектору значною мірою
визначають реальні можливості української економіки. Тому суспільство
зацікавлене у стабільній роботі банків, а також у дотриманні ними певного рівня
ризиків, притаманних банківській діяльності.
У банківській практиці ризик
визначають як вартісне вираження ймовірності події, що спричиняє фінансові
втрати. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, ними можна і потрібно
управляти, знаходити ефективні методи та інструменти, які б забезпечили їх мінімізацію.
Процес управління ризиками є системним і пов¢язаним із виявленням та аналізом ризику, розробкою і
вжиттям необхідних заходів щодо його зниження та ефективного моніторингу.
В умовах жорсткої конкуренції банки
зазнають впливу багатьох видів ризиків.
Огляд економічної літератури свідчить
про застосування різних підходів до їх класифікації, а найпоширенішим є
розподіл ризиків на зовнішні та внутрішні. Зовнішні ризики не пов¢язані з діяльністю банку чи конкретного клієнта, а до
внутрішніх – ті, що виникають безпосередньо у зв¢язку з діяльністю конкретної банківської установи. При
цьому одним із основних джерел ризику для будь-якого фінансового інструменту є
ризик зміни ринкових процентних ставок, або процентний ризик, який вважається
одним з основних внутрішніх ризиків. Це пов¢язано з тим, що динаміку ставок складно прогнозувати і їм
властива мінливість, тому зростаючий процентний ризик перетворюється на головне
джерело банківського ризику у загалі.
З іншого боку, процентний
ризик є спекулятивним, адже зміни процентних ставок можуть спричиняти як
прибуток, так і збитки.
Мінливість процентних ставок
та збільшення числа банківських продуктів, які відображуються в балансі та поза
ним, обумовили те, що управління процентними ризиками стало важливою складовою
банківського управляння загалом. У зв¢язку із цим органи, які регулюють і контролюють
(передусім Національний банк України), повинні приділити більше уваги оцінці
процентного ризику, на який наражаються українські банки, що є особливо
актуальним у світлі останніх рекомендацій Базельсього комітету щодо вимог до
капіталу банку з урахуванням ризику.
Розрізняють такі форми
процентного ризику:
-
ризик
переоцінки – він виникає через невідповіднсть активів і пасивів погашення та
переоцінки;
-
ризик кривої
доходності: ринкові зміни можуть вплинути на строкову структуру процентних
ставок за різними активами, що зумовлює зміни форми та нахилу кривої доходності;
-
базисний ризик
виникає, коли у портфелі банку не збігаються процентні ставки за інструментами
з однаковими термвнами переоцінки.
Надійне управління процентними ризиками
базується на чорирьох ключових елементах, які стосуються процедур управління
активами, пасивами та позабалансовими інструментами.Це:
-
відповідний
нагляд з боку ради і вищого керівництва банку;
-
адкватна
політика та процедури в галузі управління;
-
вимірювання,
відстеження та управління процентними ризиками;
-
здійснення
внутрішнього та зовнішнього аудиту.
Для створення ефективної системи управління процентним ризиком банку, яка передбачає виявлення, кількісну оцінку, моніторінг та оптимальне збалансування окремих елементів і видів ризику, необхідно врахувати наступні аспекти:
1.Проведенний аналіз виділив наступні методи оцінки процентного ризику і тому доцільно рекомендувати:
- для загальної оцінки обсягів і тенденцій процентного ризику на короткострокових часових інтервалах застосовувати матоди аналізу гепу та дюрацій банку. При цьому модель управління гепом доцільно використовувати для дослідження різних сценаріїв змін процентних ствок відносно статичних моделей розриву балансу банку, а модель управління дюрації – для обліку ефекту зміни економічної вартості банку;
- з метою детальнішого якісного та кількісного дослідження процентного ризику (передусім – базисного та ризику зміни кривої доходності) доцільно використовувати метод моделювання, котрий описує усі властивості фінансових інструментів, що впливають на грошовий потік за цими інструментами;
- для управління та зниження ризику зменшення вартості ресурсів найприйнятнішим є метод хеджування процентного ризику на основі передачі його іншій стороні шляхом купівлі чи продажу похідних фінансових інструментів (фінансових ф¢ючерсів, опціонів, спотів,тощо);
2. Реалізаія більшості методів аналізу і контролю процентного ризику неможлива без високоякісної банківської системи. В такому випадку під її якістю розуміють не технічні можливості, а повноту і точність інформації, що міститься в ній;
3. Різні методи аналізу процентного ризику можуть давати різні результати. Керівництво банку має визначити методи, результати яких враховуватимуть при прийнятті рішень.
4. Управління ризиком права вибору, а також процес контролю й обмеження загального процентного ризику полягає у розробці лімітів і сублімітів, встановленних відносно загального рівня процентних ризиків, так і за видами фінансових інструментів, з часом здійснення операцій, у розрізі філій, відділень тощо. Задокументоване визначення необхідного і достатнього набору лімітів дасть змогу ефективно обмежувати процентний ризик без значного послаблення гнучкості фінансової політики.
Загалом мета управління процентним ризиком полягає в тому, щоб їх рівень відповідав встановленним банком лімітами, внутрішніми інструкціями та характеру діяльності банку навіть у тому випадку, коли процентні ставкизмінюються. Банки повинні розробляти відповідні процедури, які давали б змогу підтримувати процентний ризик у межах лімітів аба змінювати ліміти, які виявляються невідпловідними. Система лімітів має діяти так, щоб усі позиції, котрі перевищують їх, були помітними для вищого керівництва банку.
Урахування в процесі розробки політики управління процентним ризиком викладенних вище аспектів дасть змогу не тільки знизити ризикованість, але й підвищити ефективність діяльності українських банків.