УДК 338.439

Щекович Олена Сергіївна

к.е.н, доцент кафедри банківської справи

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

Криворізький економічний інститут

структурованисть аграрної політики в постіндустріальному економічному просторі

Визначення пріоритетів аграрної політики України базується на теорії вибору, системного аналізу і аналізу політик, синтез яких в умовах невизначеності дозволяє вирішувати слабоструктуровані задачі оцінки і порівняння механізмів трансформації початкової (проблемної) ситуації в бажану (цільову). Про слабоструктуровану проблему може йти мова, якщо остання не володіє наступними властивостями:

- не може бути описана в змінних, що приймають числові значення;

- мета не має виразу за допомогою чітко певної цільової функції;

- не розроблені алгоритми отримання числових рішень.

Слід зазначити, що проблема порівняння складності і детальності перспективних побудов з тими, що є об’єктивно науковими можливостями передбачення, має глибоке коріння в нашій країні і пов’язана з рівнем утвореної і професійної відповідності тих, хто береться за макроекономічне планування.

Проведення кардинальних економічних перетворень в Україні протягом останнього десятиріччя показало, що більшість рішень, що приймаються на макрорівні, будується лише на основі досвіду, інтелекту і інтуїції осіб, відповідальних за вказані рішення. Це свідчить про те, що проблема обґрунтування економічної політики країни як процес перенесення на майбутнє минулого не тільки складний, але й поки слабо структурований, і як наслідок, призводить до використання загальних і неефективних методів державного управління. В першу чергу, це пов’язано з тим, що в Україні поки ще не розроблений єдиний понятійний апарат для ухвалення рішень по аграрній політиці. Тому вже на початку дослідження необхідно визначитися, що характеризує поняття „аграрна політика” та її „цілі і пріоритети”.

Згідно офіційній методиці Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), аграрна політика розділяється на сільськогосподарську політику (на користь виробників) і продовольчу (на користь споживачів). Введення цієї методики вплинуло на зміну методів аналізу аграрної політики. Зокрема, аналізується не розподіл державних витрат на сільське господарство, а трансфертні платежі в аграрну сферу за рахунок споживачів продовольства і платників податків. У зв’язку з цим Держава розглядається як посередник між платником податків або споживачем продукції і сільськогосподарським виробником.

Інша складова генеральної мети аграрної політики стосується розвитку сільських територій, що включає рішення низки проблем, які не можуть бути враховані в економічному аспекті. Наприклад, безробіття в сільській місцевості безпосередньо не пов’язане з виробництвом продовольства, оскільки припускає застосування інших підходів до зайнятості - через розвиток сільської промисловості, сфери послуг і т. ін. Крім того, слід враховувати той факт, що за кордоном сільське господарство в своєму соціальному складі зазнало значні зміни.

Що ж до співвідношення понять аграрна, сільськогосподарська, продовольча і агропромислова політика, то найбільш обґрунтованим є наступне їх розділення: сільськогосподарська політика проводиться відносно сільськогосподарських виробників і населення сільської місцевості; продовольча - відносно споживачів продовольства; агропромислова - політика розвитку галузей агропромислового комплексу, обслуговуючих сільське господарство.

Структура поняття „аграрна політика” дозволяє реалізувати системний підхід в аналізі її генеральної мети і визначити основні групи одержувачів державної фінансової підтримки з тим, щоб потім вибрати пріоритетні об’єкти фінансування. Відсутність будь-якої складової аграрної політики в аналізі її стратегії або тактики означає фактично некоректність аналізу внаслідок неповноти підходу до ухвалення державних рішень.

Отже, агропромисловий комплекс країни - це тільки частина об’єктів управління аграрної політики, що відноситься до формування пропозиції на сільськогосподарську продукцію і результати її переробки. Без взаємозв’язку з формуванням попиту на дану продукцію проведення аграрної політики позбавляється всякого сенсу. Системний підхід припускає розробку пріоритетів по кожному з напрямів аграрної політики з подальшим їх розглядом у взаємозв’язку. Таким чином, заходи, що приймаються відносно сільськогосподарських виробників, можуть бути доповнені заходами відносно підприємств торгівлі або населення і не протиставлятимуться один одному.

Список використаних джерел

1. Продовольчий комплекс світу. – К., 1998. – 181 с.

2. Розміщення продуктивних сил. /В.В. Ковалевський, О.Л Михайлюк, В.Ф. Семенова. – К.: Знання, КОО, 1998 – 546 с.

3. Свердлова Л.И., Воронина Н.В. Загрязнение природной среды и экологическая патология человека. – Х.: ООП КРГС, 2001. - 216 с.

4. Гойчук О.І. Агропродовольча стратегія США // Економіка АПК. -2003. - №4- С. 133—137.

5. Семенов В.Ф., Сіваченко І.Ю, Федоряка В.П. Загальний курс агробізнесу - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 301 с.

6. Ткачук Т.І. Глобальні аспекти продовольчої проблеми // Аграрний вісник Причорномор’я. – Одеса:Астропринт, 2003. – Вип. № 22. – С.492-495.