Економічна теорія / 14

Фукс Є. А.

Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана

Стратегії інноваційного розвитку: вибір України

Відставання України з модернізації своєї технологічної бази від провідних країн може призвести до перетворення вітчизняної економіки в їх сировинний додаток і втрати конкурентоспроможності на освоєних ринках. Така загроза зростає в умовах переходу розвинених країн до найсучаснішого – 6-го технологічного укладу. Тому сьогодні єдиним виходом для України є започаткування інноваційної стратегії технологічного прориву, що має бути предметом особливої турботи уряду.

В Законі України «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» передбачено збільшити у період до 2013 р. обсяги виробництва п’ятого технологічного укладу з 5 до 12 % та 6-го технологічного укладу – з 1 до 3 %, а також довести частку високотехнологічної продукції в структурі експорту України до 20 %. Але реальна економічна ситуація в України така, що необхідні конкретні шляхи, які забезпечать перехід від екстенсивної моделі економічного зростання до інтенсивного нарощування інтелектуального і технологічного потенціалу національної економіки.

У цьому контексті доцільно нагадати, що у світовій практиці відомі три такі стратегії інноваційного розвитку: перенесення, запозичення і нарощування. Перенесення – це впровадження досягнень зарубіжного науково-технологічного потенціалу у власній економіці. Запозичення – це освоєння виробництва іноземної високотехнологічної продукції з використанням власної дешевої робочої сили та науково-технічного потенціалу. А нарощування – це створення нової високотехнологічної продукції на основі досягнень власного науково-технічного потенціалу та залучення іноземних фахівців.

В Україні домінують стратегії перенесення та запозичення, тоді як дійсно інноваційна продукція створюється стратегією нарощування. За даними Харківської філії НІСД така продукція становить лише 4 % усіх наших інновацій, а всього в Україні працює близько 200 інноваційних промислових підприємств [1, с. 103]. З кожним роком скорочується частка інноваційно активних підприємств. В 2006 р. інновації здійснювали тільки 10 % підприємств від їх загальної кількості. Тобто 90 % продукції, що виробляється в Україні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення, а на світовому ринку високотехнологічної продукції частка української наукоємної продукції становить лише 0,1 % [2, с. 68].

Зрозуміло, що без активного втручання держави у цей процес, особливо у формування прогресивного технологічного укладу та розширення конкурентних переваг національної економіки, реалізувати стратегію нарощування майже неможливо. І це сьогодні вже добре зрозуміли як економісти, так і політики.

Роль держави має значно зрости як у створенні законодавчих, так і інституційних умов для позитивних зрушень в інноваційній сфері. Саме держава повинна взяти на себе зобов’язання створити організаційні та фінансові умови, які б забезпечили успішний інноваційний розвиток. Зрозуміло, що для цього потрібні чималі інвестиційні ресурси.

За оцінками Міністерства фінансів України, і з цим погоджуються міжнародні спеціалісти, технологічне оновлення економіки України потребує капіталовкладень на рівні 500 млрд. дол. А за всі роки незалежності Україна отримала лише 21 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій.

За результатами 2006 р., в основний капітал нашої країни інвестовано більше 125 млрд. грн. Однак аналіз показує, що ці інвестиційні вкладення масово були направлені в низькі технологічні уклади – 3-й та 4-й. За даними Інституту економіки та прогнозування НАН України, сьогодні в Україні 75 % інвестицій спрямовується в підприємства 3-го технологічного укладу, до яких належить виробництво будівельних матеріалів, чорна металургія, металообробка. Ще 20 % інвестицій спрямовуються у підприємства 4-го технологічного укладу. Тобто 95 % інвестицій надходить у 3-й і 4-й технологічні уклади, а в 5-й – тільки 4,5 %. Отже, інвестиційна політика спрямовується, по суті, на консервацію наявної структури економіки і, що найгірше, на її погіршення. У технологічній частині капітальних вкладень (технічне переозброєння і модернізація) домінує 3-й технологічний уклад – 83 % і лише 10 % припадає на 4-й уклад.

За експертними оцінками, в Україні на частку 3-го і 4-го укладів припадає 95 % загального обсягу виробництва. Водночас на частку 5-го технологічного укладу припадає до 5 % загального обсягу. Це дозволяє визнати, що вітчизняна економіка залишається на індустріальній стадії і повністю не вичерпала можливостей цієї стадії.

Аналіз показує, що інвестуючи такими темпами і в низькі технології, Україна буде модернізувати економіку без кінця і безрезультатно. Таким чином наздогнати розвинений світ неможливо.

Тому сьогодні єдиним виходом для України є визначення інноваційних пріоритетів економічного зростання і цілеспрямоване інвестування в них. Потрібно повністю змінювати існуючий підхід до підтримки і розвитку науки, освіти, наукових фундаментальних та прикладних досліджень. І це можна реалізувати головним чином на основі національної інноваційної стратегії нарощування. Опанування технологій 5-го і 6-го укладів може дати Україні шанс наближення до рівня розвинутих країн в XXI ст.

Література

1. Власюк О.С. Інноваційна стратегія українських реформ: стан і перспективи // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 1. – С. 102-105.

2. Закружецька І. Форми і методи державного регулювання інноваційної діяльності // Вісник ТДЕУ. – 2006. – № 4. – С. 68-73.