Педогогічні науки/4.Стратегічні напрямки реформування системи освіти

Власенко В.В, Кравцова Л.В

Автомобільно-дорожній інститут ГВУЗ «ДонНТУ», Україна

Стратегічні напрямки реформування системи освіти

В умовах переходу Україні до ринкових відносин, особливо гостро відчувається проблема недостачі кваліфікованих кадрів, які надалі адаптують сучасні методи ведення економіки в нашій державі і виведуть Україну на якісно новий рівень розвитку економіки.

Розглядаючи досвід розвинених країн, можна спостерігати тенденцію до стабільного зростання економіки при збільшенні висококваліфікованих і високоосвічених працівників. Звідси витікає, що стабільною може бути економіка, яка заснована на знаннях, а означати є необхідність розвитку і вдосконалення освітньої сфери.

Актуальність проблеми зумовлює пильна увага до неї авторитетних учених сучасності. Серед них варто відзначити роботи: Лук'янчено н.Д., Рібникова а.М.[1], Чекана І.А., Штанько т.М., Джонстоуна Д., Штофф-Мета П.[2].

Проте, згадані наукові праці не розглядають проблемні питання у сфері освіти з системних позицій. Тому метою роботи є визначення стратегічних напрямів реформування системи освіти.

Тому вузи повинні визнати своє положення як «суб'єкта ринку» і, отже, що і на ринку освітніх послуг діють закономірності ринкової економіки: закономірності боротьби за зростання і виживання. Тому необхідно, по-перше, вирішити проблему якості навчання, яка включає завдання контролю і оцінки і завдання управління якістю навчання. Для вирішення даної проблеми автором була розроблена схема (рис.1).

По-друге, необхідно скоротити розрив між попитом і пропозицією в області освіти, за допомогою побудови тісніших іституціоналізованних зв'язків між вузами і їх клієнтами, споживачами і іншими соціальними партнерами.

Досвід розвинених країн показує, що при плануванні функціонування освітньої сфери необхідно орієнтуватися на споживи держави, підприємства і навчаного населення. Держава і суспільство як споживачі вимагають і чекають на розвиток економіки країни, зростання добробуту громадян, підвищення рівня культури, утвореної, політичної і соціальної письменності. Підпріємства чекають професійно компетентних, комунікативних фахівців, що мають позитивне відношення до своєї професії. Навчаній прагне підвищити свій рівень освідченості інтелектуальний рівень, бути затребуваним на ринку праці, підвищити свій соціальний статус[3, с.1179].

Рис. 1 Контроль, оцінка і управління якістю навчання

Таким чином, простежується взаємозв'язок трьох «акторів», задоволення потреб яких залежить від їх взаємодії. Враховуючи це, автором розроблена схема (рис.2). Слід зазначити, що необхідно створити таку систему освіти, яка була б орієнтована на задоволення потреб даних «акторів».

Як відзначає Э. Шерідан, необхідно підвищувати інвестиційну привабливість системи освіти і, найголовніше, «...создавать умови для продуктивної взаємодії підприємств і освітніх установ» [4, с.9].

Як приклад приведемо досвід проекту Делфі II, реалізованого в Росії і направленого на підвищення рівня соціального діалогу між постачальниками освітніх послуг і «клієнтами», а також кінцевими користувачами їх послуг. Віділимо важливі для нас рекомендації проекту [4, с.13].

1. Соціальній діалог в освіті повинний характеризуватися наступними ознаками:

- бути структурованим і формалізованим, тобто припускати наявність офіційного статусу і офіційних структур;

- бути взаємовигідним, всі сторони повинні розуміти і уміти визначати, які переваги дає діалог їх організаціям і установам;

- бути ініціативним, припускаючи креативність і активність учасників;

- бути релевантним (орієнтованим на потреби). Необхідно, щоб вузи могли чітко донести до партнерів основний сенс такої взаємодії, продемонструвати для них його актуальність.

Рис. 2 Взаємодія держави, підприємства і суспільства

2. Такі структури, як галузеві ради є ефективним, орієнтованим на ринок праці механізмом, який дозволяє широкому кругу соціальних партнерів, що представляють різні галузі і різні регіони, виразити свої конкретні потреби до освітнього співтовариства.

По-третє, необхідно приділяти належну увагу підбору викладацького складу. Конкретну чисельність і структуру професорсько-викладацького складу повинен визначати сам вуз. При відборі майбутнього викладача або розгляду питання підвищення його рангу необхідно оцінювати як професійну наукову підготовку, що змістовно виражається в наукових працях, і лекторські здібності, так і індивідуальну роботу із студентами.

При виборі деканів факультетів і завідуючих кафедрами, необхідно враховувати їх управлінські здібності і навички. Наприклад, в багатьох університетах Великобританії існує практика твердження на посаді деканів факультетів за рік до того, як вони приступають до роботи. Протягом цього року відібрані кандидати повинні щомісячно відвідувати трьох-, п'ятиденні курси для вдосконалення своїх управлінських навиків [1, с.1119].

Оскільки наука розвивається, необхідно стимулювати прагнення професорсько-викладацького складу до постійного підвищення кваліфікації шляхом грошового заохочення у вигляді надбавок до заробітної плати або за допомогою інших методів. Значно поліпшити ефективність викладання можна за допомогою участі вузів в міжнародних програмах, що дають можливість викладачам підвищувати свою кваліфікацію в інших країнах. Також для підвищення якості викладання можна проводити політику залучення на роботу іноземних професорів.

Таким чином, стратегічними напрямами реформування системи освіти є створення тісніших інституційних зв'язків між вузами і їх клієнтами, а також підвищення якості освіти. Це обумовить необхідність розвороту держави і підприємств в соціальну сферу і високий рівень інвестиційної підтримки реформ у сфері вищої освіти. Розуміння цього є передумовою підвищення якості освітніх послуг, постійного притоку в економіку України інтелектуального капіталу.

Література:

1. Лукъянчено Н.Д., Рыбников А.М. Трансформация высшего образования в его взаимодействии рынком труда: зарубежный опыт // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – Сборник научных трудов.Донецк: ДонНУ, 2007. – С.1115 – 1122.

2. Джонстоун Д., Штофф-Мета П.Финансирование и доступность высшего образования: международное сравнительное исследование оплаты обучения и мер финансовой поддержки // Университетское управление.- 2001.-№2(17)–С.17-32.

3. Цуркану Г.И., Цуркану И.Г.Использование инструментов менеджмента в вузах // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – Сборник научных трудов.Донецк: ДонНУ, 2007. – С.1176 – 1182.

4. Шеридан Э.Содействие построению общего образовательного пространства между ЕС и Российской Федерацией: развитие образовательных связей и институционализированного социального партнёрства в сфере профессионального и высшего образования // Университетское управление.- 2005.-№6.-С.8-16.

5. Важинская В.В. Система ненрерывного повышения квалификации кадров в развитых странах и возможности её использования в Украине // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – Сборник научных трудов.Донецк: ДонНУ, 2007. – С.1046 – 1052.

6. Савельєв Є.В., Україна в системі міжнародних наукомомістських послуг// Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – Сборник научных трудов.Донецк: ДонНУ, 2007. – С.1110 – 1114.