Дмитрєнко Ю.М., член-кор МАНЕБ, доктор філософії, адюнкт-професор, професор Харківського економіко-правового університету, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ПРАВОСВІДОМОСТІ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ  СУСПІЛЬСТВІ|товариство|

 

Радикальне перевлаштування вітчизняного правового буття у вирішальному|ухвальний| ступені|міра| відбилося на стані та розумінні права, законності, правопорядку, правотворчості та  правозастосовувальної практики, юридичної культури, прав та свобод людини і громадянина. У цій ситуації невимірний|незмірний| зростає роль правосвідомості як найважливішого нормативно-організуючого і стабілізуючого чинника|фактор|. Разом з|поряд з,поряд із| іншими юридичними засобами|кошт|, правосвідомість здійснює |робити,виявляти,чинити| могутній вплив на поведінку людей, їх колективів, формує у них необхідні позитивні погляди, орієнтири, цінності, пов'язані з їх правомірною діяльністю. Але й сама правосвідомість потребує|потребувати| вдосконалення, розвитку, наукового аналізу, осмислення.  Її роль за сучасних умов може та повинна бути посилена у багатьох відношеннях, оскільки|тому що| це є|з'являтися,являтися| найважливішою умовою побудови|шикування| правової держави, цивільного|громадянський| суспільства|товариство|. Тим часом сучасна російська правосвідомість не розвинена, аморфна, суперечлива|суперечно|, несе на собі печатку |печатка| колишніх уявлень|вистава,подання,представлення|. Домінує правовий нігілізм, неповага до законів, права, збільшується |зростати| злочинність. В українському суспільстві|товариство| в наявності не тільки|не лише| соціально-економічна і політична криза, але й духовниа, етична, культурна. Останнє, на наш погляд, є набагато більшою небезпекою, ніж наприклад|приміром|, фінансово-економічна криза.

Серед представників історичної  юриспруденції почала|розпочала,зачала| XX сторіччя|століття|, особливо слід виділити Л.І. Петражіцкого, І.О. Ільіна, П.І. Новгородцева, що присвятили багато свої праці дослідженню правового сознания. Певні аспекти правової свідомості в своїх роботах розглядають|розглядувати| Е.В. Аграновськая, А.А. Алексєєв, Н.В. Вітрук, А.В. Грошева, Н.М. Кейзеров, Д.А. Керімов, В.А. Кудрявцев, В.В. Лазарев, О.Е. Лейст, Г.В. Мальцев, Н.И. Матузов, B.C. Нерсесянц, Е.К. Нурпєїсов, А.П. Семітко, В.Н. Синюков, В.А. Туманов, І.В. Щербакова, А.І. Екимов, Л.І. Явич та ін.  За підходами зазначених дослідників існують такі проблеми правосвдомості, які визначають актуальні напрямки та підходи її дослідження: 1) визначення |задача| |становище|суті|сутність,єство|, домінантної соціальної природи правової свідомості як самостійного духовно-культурного феномена; 2) визначити  пріоритетні поняття, характерні |вдача| риси|межа|, істотну специфіку та значення української правосвідомості;  3) обгрунтувати тези про те, що правова свідомість не є|з'являтися,являтися| лише результатом віддзеркалення|відображення,відбиття| права, дійсності та люднни, оскільки є складнішим соціальним утворенням|утворення|. Правосвідомість володіє не тільки|не лише| відбивними, але й творчими властивостями, надає|робити,виявляти,чинити| активний зворотній вплив на соціально-правове буття; 4) показати,  що необхідно вийти за вузько-формальні, позитивні межі розуміння правосвідомості, побачити її духовне, культурно-історичне, релігійно-етичне, національно-етнічне коріння; 5) науковий такий аналіз правосвідомості, який  припускає|передбачати| дослідження правового менталітету суспільства|товариство|, без якого важко|скрутно| зрозуміти внутрішню стійкість, самобутність правосвідомості, її типові психологічні реакції та ін.; 6) з'ясувати  співвіднесення права та правосвідомості (єдність, відмінність, взаємодія, суперечність|протиріччя|); 7) показати, що в межах |у рамках| загальної|спільний| теорії правосвідомості необхідно ретельно та уважно |прямувати| вивчати конституційну правосвідомість, що має свою особливу специфіку (відношення|ставлення| до Основного Закону, його оцінка, дотримання та ін.); 8)  розглянути |розглядуються| відмінні риси правосвідомості в порівнянні з іншими формами суспільної|громадський| свідомості, проаналізувати взаємодію правосвідомості з|із| моральною, політичною, релігійною свідомістю; 9) треба детально схарактеризувати структуру правосвідомості, розкрити зміст|вміст,утримання| правової ідеології та правової психології; проаналізувати її види.

У правосвідомості (індивідуальній, груповій, масовій, суспільній|громадський|, буденній, професійній, науковій) треба дослідити причини та перспективи |обертатися|деформації професійної правосвідомості працівників міліції та запропонувати шляхи|колія,дорога| підвищення професійної правосвідомості та правової культури співробітників правоохоронних органів.

Наукова новизна|новинка| статті визначається викладеними вище положеннями|становище| та теоретичними узагальненнями, спробою по-новому, з ширших позицій підійти до розуміння правової свідомості як духовно-культурного і юридичного феномена суспільства|товариство|.  На основі нашого дослідження можна внести   відповідні пропозиції|речення| і рекомендації, націлені |спрямований| на подальше|дальший| вдосконалення вітчизняної правосвідомості, посилення її ролі у виробленні та реалізації державою правової політики, в зміцненні реальної забезпеченості прав та свобод людини і громадянина.

Методологічну основу наукової статті склали діалектичний, історичний, логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи; емпіричну — нормативно-правові акти (Конституція України, Кодекси, закони, інші найбільш важливі|поважний| юридичні документи, а також спеціальна вітчизняна і зарубіжна література.  Правова |громадський| свідомість є певною духовною сферою, галуззю  раціональних, психологічних, логічних, вольових, емоційних|емоціональний|, ірраціональних, інтуїтивних та ін. моментів і умов, утворюючих, врешті-решт, |зрештою|найбільш глибинний лад|стрій,буд| (менталітет) народу, нації, суспільства|товариство|. За А.П. Огірковим ідея "ментальності" виникла серед істориків школи "Анналів", що повернули|обернути| історичну науку від дослідження об'єктивних соціально-економічних відносин до аналізу структур духовного життя, до пошуку фундаментальних стійких структур сознания.  Категорія "менталітет" за суттю, не розроблялася в радянському правознавстві стосовно правосвідомості, права.  Правова свідомість - це духовна система регулятивних уявлень|вистава,подання,представлення|, ідей, поглядів, переконань, концепцій, теорій, відчуттів|почуття|, емоцій, настроїв, психологічних переживань, юридичні цілі, інтереси, мотиви, звички, традиції, ілюзії, інтуїція, ментальні установки, стереотипи, правове виховання, правова культура, реакції, вольові імпульси, правокультурні моделі поведінки |вболівання| та ін., що формуються з приводу правової дійсності, в русі її віддзеркалення|відображення,відбиття|, осмислення, пізнання, відчуття.  Право не входить повністю в зміст|вміст,утримання| правосвідомості, не тотожно йому, як це рахують деякі авторы, але|та| воно генетично споріднене|родинний| йому. Єдність правосвідомості та права полягає в наступному [1]|слідуючий|: 1) Дані юридичні феномени генетично споріднені|родинний|, існують паралельно один одному. Правосвідомість виникає   і   розвивається разом з правом в класовому (корпоративному) суспільстві|товариство|. Поза|зовні| класовим (корпоративним) суспільством|товариство| не існує правосвідомість. 2) Правосвідомість та право є  |з'являтися,являтися| структурними елементами правової системи суспільства|товариство|, за умов відсутності хоча б|хоча би| одного з них дана конструкція втрачає|розгублювати| сенс|зміст,рація|. 3) Право це не тільки|не лише| нормативно-інституційне, але й духовне утворення|утворення|. Тому в праві розміщується |ув'язнений| певний духовний, етичний та емоційний|емоціональний| компонент - правосвідомість.

         Відмінності між ними полягають в тому, що: 1) Правова свідомість є|з'являтися,являтися| ідеологічним джерелом позитивного права. Право повинне ідейно, емоційно|емоціонально|, енергетично "освячуватися" правосвідомістю, бо творення юридичних норм вимагає спочатку їх інтелектуального опрацьовування у нормах правосвідомості. |проробляти|Будь-яке правило поведінки людей (соціальна норма) несе в собі певну інформацію про об'єкт, але|та| саме отримання|здобуття| цієї інформації та її засвоєння суб'єктами припускає|передбачати| діяльність правового розуму, правосвідомості. Оскільки норма права є|з'являтися,являтися| одним з видів соціальних норм, то природно, що діяльність людської свідомості тут актуалізується у формі правового. 2) Правосвідомість складається в процесі віддзеркалення|відображення,відбиття| права, свідомості, дійсності,  юридичній матерії. Соціальне призначення першого полягає в максимально адекватному віддзеркаленні|відображення,відбиття|, осмисленні, пізнанні правової дійсності, що дозволить правосвідомості формувати право, законодавство як гуманні і справедливі нормативні регулятори|регулювальник| суспільних|громадський| відносин. Таким чином, право є об'єкто віддзеркалення|відображення,відбиття| для правосвідомості, тоді як останнє є|з'являтися,являтися| суб'єктивним чинником|фактор| пізнання першого. 3) У змістовному аспекті дані правові феномени різні, бо право складається з норм (правил поведінки), а правова свідомість - духовної системи правових уявлень|вистава,подання,представлення|, ідей, теорій, відчуттів|почуття|, емоцій, переживань |вболівання| настроїв, реакцій, але що теж є регулятивнми. Правосвідомість є ідеальною формою правобуття, де через інтелектуально-психологічні механізми віддзеркалюються всі вияви|вияв| правової сфери життя суспільства|товариство|. Позитивне право є нормативною системою, що закріплює в чіткій, письмовій формі розпорядження|припис|, імперати, дозволами, заборони. 4) За механізмом впливу на суспільні|громадський| відносини право відрізняється від правосвідомості тим, що воно регулює поведінку суб'єктів правовідносин з погляду уявлення|вистава,подання,представлення| ними прав та свобод, покаладає  на них певні юридичні обов'язкки, застосування|вживання| примусових заходів покарання|наказання| та ін. Право через правосвідомість формує мотиви, цілі, стимули, обмеження діяльності індивідів, тоді як іманентно властива суб'єктові праву правосвідомість найбезпосереднішим чином задає характер|вдача| правового ритму його поведінки. Простіше кажучи, правосвідомість - це правова ідея, думка|гадка|, емоція, а позитивне право є об'єктивування першого, що відбулося. 5) У функціональному сенсі|зміст,рація| правосвідомість виконує низку |лава,низка| функцій, які не властиві праву, а саме: пізнавальна, оцінна. Позитивне право покликане регулювати та охороняти суспільні|громадський| відносини, що власне кажучи, властиво й правосвідомості, але|та| механізм дії останнього декілька інший. 6)  Правова свідомість суспільства|товариство| відрізняється плюралізмом, поліваріантністью. Існує не тільки|не лише| пануюча, офіційна правосвідомість, але й безліч інших різновидів даної форми суспільної|громадський| свідомості. Навпаки, законодавство у|в,біля| держави одне, та тут не може бути ніякого|жоден| юридичного плюралізму. Це не залежить від того, чи є|з'являтися,являтися| держава федеральною або унітарною, бо наявність у суб'єктів України   законодавства не позначає, що є декілька конкуруючих систем законодавства. Нормативно-правові акти, що приймаються державою, державними органами, її суб'єктами складають одну, систему законодавства, що офіційно визнається в суспільстві|товариство|.

  Взаємодія права та правосвідомості підкоряється діалектичним законам. Це взаємопозв'язані та взаємодоповнювані категорії юридичного світу|світ|. Правові норми, з одного боку, є|з'являтися,являтися| продуктом духовної діяльності правосвідомості, а з іншої - вони є структурними елементами системи права. Право і правова свідомість настільки органічно взаємозв'язані між собою, що на практиці їх порою важко|скрутно| розділити, провести між ними демаркаційну лінію. К.Т. Вельській відзначає, що говорити про право поза|зовні| правосвідомістю безглуздо, так само й як міркувати про правосвідомість ззовні права. За проведеними дослідження етична свідомість і правосвідомість як дві самостійні форми суспільної|громадський| свідомості оперують різними категоріями, які тісно взаємодіють і навіть доповнюють один одного, але|та| далеко неоднакові за своїм  емоційно-психологічним значенням, змістом, |вміст,утримання| механізмом дії. Під політичною свідомістю розуміється багатообразні|різноманітний| вияви|вияв| людської духовності, що відображають|відбивати| діяльність механізмів політичної влади та що націлюють |спрямовувати,скеровувати| поведінку людей у сфері політичних відносин. На відміну етичної, взаємозв'язок між правосвідомістю і політичною свідомістю достатньо|досить| тісний, окремі змістовні елементи цих форм суспільної|громадський| свідомості взаємно "перетікають" один в одного, взаємодіючи функціонально, психологічно та ідеологічно. Для релігійної свідомості та правосвідомості характерний|вдача| специфічний спосіб духовного та правового переживання|вболівання|, пов'язаний з особливим типом світосприймання|світосприйняття|, світовідчування|світовідчуття|, мирочувствования, якому властиво зсув|зміщення| центру тяжіння з інтелектуально-розумової діяльності у бік ірраціональних, інтуїтивних елементів пізнання навколишньої|довколишній| реальності. Правосвідомість є|з'являтися,являтися| одним з найважливіших компонентів правової культури, за переходного правостановлення – функціональною правовою культурою.

        Індивідуальна, групова і масова свідомість, будучи|з'являючись,являючись| важливими|поважний| видами правової свідомості, співвідносяться між собою як одиничне|поодинокий|, особливе і загальне. Дане діалектичне співвідношення не випадково, а закономірно, бо їх правове буття припускає|передбачати| взаємне проникнення в тканину їх внутрішнього змісту|вміст,утримання|. Масова та групова правосвідомість знаходять|находити| свого конкретного носія в індивідуумові, у свою чергу|своєю чергою| індивідуальна свідомість наповнюється|виповнятися| духовною суттю|сутність,єство| перших двох видів правосвідомості. Онтологічний статус української індивідуальної та масової свідомості вимагає самоідентифікації, акцентованої уваги на відповідальності, правах і обов'язках, бо характерною|вдача| межею даних типів правової свідомості є|з'являтися,являтися| постійне прагнення перекласти відповідальність за свою діяльність на суспільство|товариство|. Тому алгоритм української особистої|особовий|, групової, масової правосвідомості часто|частенько| непередбачуваний, відрізняється ірраціональним характером|вдача|, схильний|підвладний| юридичним абберациям. Якщо домінанта індивідуальної правосвідомості більше націлена на задоволення власних юридичних інтересів особи|особистість|, то пануючою ідеєю масової свідомості є|з'являтися,являтися| реалізація загальнозначущих цілей і завдань|задача|. Масова правосвідомість на відміну від індивідуальної є духовною і психологічною системою уявлень|вистава,подання,представлення|, ідей, відчуттів|почуття|, емоцій, настроїв, переживань|вболівання|, реакцій, ірраціональних імпульсів, що мають массовидно-типовий характер|вдача| для даного суспільства|товариство| конкретної історичної епохи. У буденній правосвідомості людей закладені правові архетипы інваріантності і мінливості юридичних рефлексів. Не можна однозначно сказати, що буденна правосвідомість відображає|відбивати| тільки|лише| явище права, а доктринальне - суть|сутність,єство|. Загальновизнаним|загальнопризнаний| в літературі є|з'являтися,являтися| виділення професійної свідомості юристів. Цій правосвідомості властивий вищий рівень юридичної письменності, правового мислення, професіоналізму. За Г.С. Остроумовим наукова правова свідомість на відміну від буденного не виникає безпосередньо з|із| практики, а є результатом цілеспрямованої правоусвідмленої діяльності. Доктринальна (теоретичне) правосвідомість характеризується найбільш глибоким науковим осмисленням державно-правових явищ, формулюванням абстрактних (узагальнених) юридичних конструкцій, схем, концепцій, теорій, закономірностей, принципів. Професійній правосвідомості властивий нерозривний зв'язок з|із| юридичною практикою, бо воно є уявленнями|вистава,подання,представлення|, досвідом|дослід|, традиціями, звичками, що складаються в ході практичної діяльності юристів. Буденна правосвідомість складається з|із| емоцій, відчуттів|почуття|, відчуттів, умонастроїв, уявлень|вистава,подання,представлення|, пов'язаних з повсякденним, життєвим сприйняттям правової реальності (право, правопорядок, законність та ін..). Професійна деформація особи|особистість| співробітника міліції в основі своєї має недолік|нестача| юридичної освіти, низький рівень правосвідомості, загальної|спільний| і правової культури, вихованості, слабкість етичних орієнтирів поведінки.

       Одним з найважливіших шляхів|колія,дорога| підвищення правосвідомості і правової культури є|з'являтися,являтися| систематична виховна робота, метою|ціль| якої буде формування в свідомості кожного |річ| позитивного відношення|ставлення| до загальнолюдських етичних і правових цінностей.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1. Дмитрієнко Ю.М. Якісне становлення віддзеркаленої української реальності // Форум права. – 2007. – N 1. – С. 54-56 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // www.nbuv.gov.ua/e-jourls/FP/2007-1/06dumrco.pdf