Секція: «Педагогічні науки»

Підсекція №6 «Соціальна педагогіка»

Коленіченко  Т.І., аспірантка Київського національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова

Проблема старіння в історичній ретроспекції

Процес старіння є невід'ємною складовою розвитку суспільства в цілому і особистості зокрема. Протягом життя людина проходить всі стадії онтогенезу: дитинство, юність, зрілість та старість. Науковці досліджуючи проблему старіння використовують поняття календарного і біологічного віку. Зазначимо, що календарний вік – це хронологічний, астрологічний вік, який визначається документальним підтвердженням дати народження. Але цей вік не використовують при дослідженні проблем динаміки та характеру старіння. Біологічний вік – це ступінь старіння організму, його здоров'я, тривалість життя. Тобто це функціональний вік, який залежить від особистісних якостей та умов в яких проходило життя даної людини. Визначення біологічного віку є важливим для розрізнення фізіологічного та передчасного старіння, розробці профілактичних заходів, соціального захисту людини.

Мета нашої статті полягає у розгляді проблеми старіння в історичному ракурсі. Завдання, які ми ставили перед написанням роботи проаналізувати погляди науковців різних часів на проблему старіння.

Отже, феномен старіння цікавив людей з давніх часів. Можна стверджувати, що вчення про старість бере початок з моменту виникнення медицини. Вже в працях Гіппократа та прихильників його школи існує опис ознаків старіння та хвороб у літніх людей. Давньоримський лікар Гален вивчав старіння з точки зору існуючої на той час концепції рівноваги між теплом, холодом, вологістю та сухістю. Саме він вперше досліджував поняття хворобливого та нормального старіння. Його робота була зосереджена на профілактиці старості та можливості підтримувати гармонійну рівновагу здоров'я людини. Гален вперше звернув увагу на феномен самотності як однієї з причин старіння. Вагомий внесок у розвиток поняття старіння зробила Салермська школа. Вони стверджували, що біологічне старіння не може бути подолане ніякими лікувальними засобами, але його можна за допомогою їх продовжити. Саме вони стверджували, що довголіття може настати тоді, коли в активному віці вести правильний спосіб життя. До думки італійської школи приєднався Ф. Бекон, він вважає, що великий вплив на передчасне старіння мають шкідливі звички.

Таким чином перші згадки про особливості життєдіяльності людей похилого віку з точки зору стану їх здоров'я ми можемо знайти у відомих вчених медицини. Саме вони досліджували хвороби літніх людей, причини їх виникнення, шукали взаємозв’язок хвороби з будовою тіла, з темпераметром, тобто вони намагалися пов'язати існуючу хворобу з індивідуальними особливостями людини.

Інша точка зору існувала у американських дослідників, які вважали, що старість це хвороба, перед котрою людина безсильна. У 1912 році під керівництвом І. Нашера було створене наукове об'єднання геріатрів. Саме це слугувало поштовхом до розвитку науки геріатрії та створенню клінік та центрів в яких досліджувалися проблеми геронтології.

В середині ХVІІ ст. В Росії виходить праця І. Фішера "Про старість, її стадії та хвороби". Основні положення при визначені понять здоров'я стосувалися конституційних факторів та психіки в їх залежності з екологією. В кінці ХІХ ст. великий вплив на розвиток вчення про старість зробили ідеї С. Боткіна. Саме за результатами його дослідження були зроблені висновки про старіння як нормальне явище і як патологічне. Було встановлено, що у кожної людини процес старіння наступає індивідуально та з різною динамікою. Важливий вклад в розвиток науки про старіння зробив І. Мечніков він досліджував проблему профілактики старіння. У 1938 році під керівництвом О. Богомольца була проведена перша конференція присвячена проблемам старіння. Свій вклад в дослідження проблеми старіння внесли З. Френзель, В. Нікітін, І. Варшавський, І. Давидовський, А. Нагоний, М. Мильман та ін. Почали створюватися школи та напрямки, які досліджували проблему старіння. В 1958 році був створений Інститут геронтології. З цього часу новий етап розвитку геронтології був пов'язаний з Д. Чеботарьовим, В. Фролькисом, Н. Сачком, В. Безрукавим, О. Коркушком, А. Токарем та ін. Даний інститут спеціалізувався на вивчені проблем старіння, були розроблені три основні напрямки в геронтології: експериментально-біологічний, клініко-фізіологічний та соціально-гігієнічний.

На сучасному етапі проблема старіння людей стала предметом активного вивчення науковців з різних галузей науки, зокрема філософії (Карсаєвська Т.В.), психології (Д. Бромлей, Б. Ананьєв, Л. Анциферова, Т. Марцинковська, О. Лідерс, О. Краснова), соціології (А. Кашкін, Н. Шахматов, В. Козирьков, В. Анурин, З. Маралиєва, С. Балабанов, Л. Шилова), істориків (А. Тащева, Є. Якимова, С. Ольман, І. Лихницька, Р. Бахтияров) та ін. Багатогранність наукових досліджень з даної теми дає можливість цілісно поглянути на проблему старіння індивіда і розробити програми, рекомендації, щодо безболісного прийняття процесу старіння та більш успішної адаптації до нового соціального стану.

Таким чином, увага до проблеми людей похилого віку на сьогоднішній день не втратила своєї актуальності і вимагає розробки більш конструктивного підходу до її розв’язання і створення на цій основі науково обґрунтованих програм допомоги особам літнього віку.