О. І. Шпилька, О. М. Сорокіна

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

РОЛЬ ФОНДІВ СУВЕРЕННОГО БАГАТСТВА В СИСТЕМІ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ

 

У сучасній глобальній фінансовій системі з'явився новий активний компонент, який демонструє наростаючі можливості у сфері інвестування окремих країн, – фонди суверенного багатства. Поява даної катего­рії інвесторів відобразила широкий комплекс намірів в економічній політиці в ре­аліях, коли створю­ються фундаментальні передумови для небажаності чи немож­ливості поточного спожи­вання або інвестування значних коштів, які є результатом надлишку бюджету та профі­циту платіжного балансу [1. 15].

Фонди суверенного багатства впису­ються в процес розкручу­вання спіралі глобальних дисбалансів, а це робить такі дослідження актуальними і затре­буваними сучасною теорією та практикою глобальних фінансів. Слід зазначити, що в бі­льшості своїй витоки ідеї відкладання на майбутнє значних поточних заощаджень пов'я­зані з пристосуванням країн – експортерів первинних ресурсів до макроекономічних ви­кликів, зумовлених знач­ними зовнішніми надходженнями [2. 34].

Аналізувались роботи В.Савчука, А.Гальчинського, В.Дзюблюка, І.Балабанова, Л. Кузнецовой.

В умовах глоба­лізації зростання кількості та обсягів активів фондів суверенного багатства відоб­разило появу значних профіцитів одразу як у країнах – експортерах первинних ресурсів, так і в країнах - їх імпортерах, що проводять політику агресивного за­безпечення глобальних конкурен­тних переваг з допомогою занижених валютних курсів. Як наслідок, фонди суверенного багатства перестали бути однорідними фі­нансовими структурами, і сьогодні можна виді­лити п'ять їх типів:

– стабілізаційні фонди, покликані ізолювати бюджет та економіку в цілому від ко­ливання цін на первинні ресурси. Здебільшого це актуально для країн – експортерів ене­ргоресурсів;

– ощадні фонди, які забезпечують перерозподіл значних поточних заощад­жень на користь майбутніх поколінь. Важливим функціональним призначенням даних фондів є трансформація обмежених активів у більш диверсифікований порт­фель, що дозволяє за­побігти проявам "голландської хвороби";

– резервні інвестиційні корпорації, покликані підвищити прибутковість ви­корис­тання валютних резервів;

– фонди розвитку, які заохочують реалізацію соціально-економічних проек­тів, спрямованих на поліпшення потенціалу економічного зростання;

– умовні пенсійні резервні фонди, покликані забезпечити покриття нестан­дартних пенсійних зобов'язань.

Активне дослідження таких фондів розпочалося відносно недавно. Традицій­но су­веренний попит на активи пов'язується з політикою центральних банків що­до валютних резервів, яка кардинально змінилася в умовах прогресу фінансової глобалізації. І тільки перетворення фондів суверенного багатства на джерело глобальних зрушень у сфері ін­вестицій та потоків капіталу спонукає до перегляду концепції суверенного попиту на ак­тиви як такого, що обмежується функціональ­ною компетенцією центральних банків.

Прогресуюче значення діяльності фондів суве­ренного багатства спону­кало МВФ створити спеціальну робочу групу з її аналізу, результати якого підкреслюють вагомий трансформаційний вплив даних структур на глобальну фінансову систему і мо­нетарні процеси.

Ряд дестабілізуючих моментів у глобальній економіці: за­нижені глобальні процентні ста­вки, тиск на євро і погіршення європейської конкурентоспроможності, збереження при­в'язки азійських валют до падаючого дола­ра, обмежена гнучкість руху вгору валютного курсу багатьох країн тощо.

Можна констатувати, що їх масштабна активність дозволяє виокремити прин­ципово важливі сфери, де відбуваються суттєві перекручення та породжується невизна­ченість: глобальна фінансова стабільність; підміна ролі в економіці централь­ного банку та забезпечення фінансового підґрунтя для підтримання занижених ва­лютних курсів; спотворення глобальних інфляційних процесів і тенденцій у сфері дисбалансів.

Проблема глобальної фінансової стабільності:

– недостатня транспарентність та легітимність міжнародної підзвітності;

–       фінансова інтерференція;

–       нестабільність глобальних фінансових процесів;

–       концентрація суверенного попиту на активи.

Підміна ролі центрального банку. З огляду на те, що час найбільшого зростан­ня кількості та обсягів активів фондів суверенного багатства припадає на період загост­рення проблеми фінансових дисбалансів, дані фонди в умовах "перегрітої" економіки починають перебирати на себе функції контролю за внутрішньою ін­фляцією, які зазви­чай виконують центральні банки, що викликано заниженим ва­лютним курсом і конкуре­нтним нагромадженням валютних резервів. Ця пробле­ма особливо чітко простежується в економіках нафтодобувних країн.

Масштаби активності фондів суверенного багатства є опосе­редко­ваним виміром занижених валютних курсів провідних світових експортерів.

Спотворення глобальних інфляційних процесів і тенденцій у сфері дисбалансів.

Погіршення економічної ситуації в Європі та зниження в умовах іпотеч­ної кризи можливостей США позичати за кордоном не виключають того, що сповільнення глоба­льного економічного зростання призведе до зниження тем­пів підвищення цін на нафту. Якщо це позначиться на масштабах платіжних профіцитів нафто-експортерів, то поточні рахунки в азійських країнах тільки покращаться.

Експансія фондів суверенно­го ба­гатства є відображенням поєднання глобальних фінансових дисбалансів, гло­бальної фі­нансової інтеграції та нових можливостей у сфері глобального інвестуван­ня.

Їх діяльність модифікує протікання глобальних макрофінансових процесів, заохо­чуючи завищення попиту на активи і заниження глобальних процент­них ставок відпові­дно до оптимального рівня, з поправкою на інфляцію цін на пер­винні ресурси. У сфері глобальної фінансової стабільності функціонування фондів несуть такі наслідки: вони можуть створювати й нові можливості, й нові загрози, тобто бути і фактором стабілізації ситуації з ліквідністю на ринку. Однак у сфері глобальних монетарних процесів фонди суверенного багатства виконують все-таки негативну місію: руйнується система коригу­вання платіжних дисбалансів, ва­лютний курс дедалі більше прив'язується до стану ринку активів, а не до стану екс­портно-імпортних процесів, формується відкладання внутрі­шньої інфляції шляхом її перенесення на глобальний рівень, де вона набуває форми зрос­тання вартості пер­винних ресурсів.

 

Список літератури:

 

1.     Балабанов И.Т. Основы финансового механизма: Как управлять капиталом. К.: Финансы и статистика, 2005. – С 12-20.

2.     Международные валютно-кредитные и финансовые отношения. / Под ред. Л.Н. Кузнецовой. – М.: Финансы и статистика, 2006. С 34-37.