|
Л.М.Михайлова, Луганський обласний інститут
післядипломної педагогічної освіти |
Структурно-функціональний аналіз
ціннісних орієнтацій особистості
Глибокі соціальні зрушення в
нашій країні зумовили серйозні зміни в духовному житті і світогляді людей.
Відбувається становлення нової системи цінностей і світоглядних установок, що
ускладнюється відсутністю загальносуспільної моралі, тенденцією до пріоритету
матеріальних благ. Сучасна світоглядна аморфність, розпливчастість внутрішніх
ціннісних орієнтацій – причина багатьох негараздів суспільства.
Очевидним є те, що дослідження формування ціннісних орієнтацій в
особистості в перехідному суспільстві
набуває особливої гостроти та
складності. Структурно таке дослідження має включати аналіз теоретичних
основ аксіології - науки про цінності, їх сутність, структуру та функції, зміст
і характеристики фундаментальних цінностей; дослідження їх деформацій у
тоталітарному суспільстві, а також вплив цінностей на формування духовного
світу сучасної молодої людини.
Визначення
сутності поняття “цінність” пов’язано з історією філософії, однак й до сьогодні
воно використовується в різних, іноді взаємовиключних смислах.
Останнім
часом проблематика цінностей активно розроблялась у філософії діалектичного
матеріалізму на засадах принципу діяльності, соціальної обумовленості поведінки
індивіда. Значний внесок у розробку її філософсько-методологічного підґрунтя
зробили такі вчені, як В.Брожик, В.Василенко, В.Тугаринов,
О.Дробницький та ін. У їхніх працях категорія “цінності” розглядається на рівні
“сутнісних сил” людини як важлива ознака особистості, що визначає регулятивну
функцію її поведінки.
На думку представників сучасної соціологічної науки (О.Здравомислов, В.Ольшанський, В.Ядов та ін.), цінності породжуються життєдіяльністю конкретного соціуму і відтворюють основні його риси. У “розуміючій соціології” М.Вебера (ХІХст.) цінність стосовно до поводження індивіда розглядається як норма. Майже найпростіші норми поводження уособлюють собою те, що ціниться групою або суспільством.
Спроба осмислити й знайти точки перетинання різних підходів дає змогу усвідомити цінність як багатоаспектне явище, що характеризується складністю структури, об’єктивними й об’єктивними ознаками, змінністю ієрархічної побудови, зовнішніми і внутрішніми зв’язками.
Сучасна аксіологія виокремлює дві групи
цінностей: першу складають цінності,
пов’язані з вітальними потребами людей, до другої належать фундаментальні
цінності Добра, Краси, Справедливості, Свободи, які В.Шинкарук і О.Яценко
вважають надвітальними утвореннями, ствердженням всезагального в індивіді [3].
У структурі
особистості, за диспозиційною теорією В.Ядова, фундаментальні цінності
відносяться до вищого, найбільш сталого, рівня і, активно впливаючи на
диспозиції нижчих рівнів, регулюють загальну спрямованість її соціальної
поведінки [4, 89-105].
Місце та
роль фундаментальних цінностей у суспільстві характеризується перш за все їх
положенням у ціннісній системі та обсягом відповідних соціальних функцій, які
вони виконують. За В.Нестеренко, цінності виступають як: форми утримання й
закріплення споріднених смислів; “поля взаємності”, ґрунт для поєднання
індивідуальних людських світів; підвалини, засади для розгортання певного
світу; “мотиви мотивів”, смислове обґрунтування цілей діяльності; життєві та
історичні орієнтири; певні зразки, канони смислоутворення [ 1]. Проаналізуємо
ці функції.
Без
звернення до цінностей людина втрачає зв’язок із людським світом. На
небезпечність для неї такого становища вказує Е. Фромм: “Відсутність зв’язків з
якими-небудь цінностями, символами, підвалинами переживається як моральна
самотність: вона так само нестерпна, як і фізична самотність”[2, 26]. У такому
контексті фундаментальні цінності виступають підґрунтям для інтеграції
індивідуальних інтересів і прагнень, сполучення індивідуальних світів,
виконують функцію життєвих орієнтирів.
Тільки
при включенні людини в систему соціальних відносин відбувається засвоєння
фундаментальних цінностей, які, утворюючи ціннісне ядро особистості,
“забезпечують цілісність і наступність індивідуального розвитку, особистісну
самототожність” (О.Леонтьєв), формують здатність людини співвідносити сталі
взірці з динамізмом та протиріччями реального життя, керують її поведінкою.
Виступаючи
як “мотив мотивів” людської діяльності, цінності надають їй певної смислової
сталості, визначають спрямованість і спосіб дії.
Отже, розуміння сутності цінностей, їх структури та функцій належить не тільки до фундаментальних та
“вічно актуальних” проблем, але й до найбільш складних різнопланових та багатофакторних
досліджень, адже, з одного боку, цінності мають конкретно-історичний характер,
утворюють специфічну систему з відповідною ієрархією її структурних елементів
для кожного окремого суспільства, стають підґрунтям для визначення
індивідуальних ціннісних орієнтацій, з другого - вони є інтегруючою основою
існування людства загалом.
1. Нестеренко В.Г.
Вступ до філософії: онтологія людини.- К.: Абрис, 1995.-336с.
2. Фромм Э. Бегство от
свободы.- М.: Прогресс, 1990.- 272с.
3. Шинкарук В.И.,
Яценко А.И. Гуманизм диалектико-материалистического мировоззрения.- К.:
Политиздат Украины, 1984.-255с.
4. Ядов
В.А. О
диспозиционной регуляции социального поведения личности/ В сб.:
Методологические проблемы социальной психологии.- М.: Наука, 1975.- 295с.