Брушнівська І.П

 

Буковинська державна фінансова академія

 

Проблеми винахідництва в Україні

 

Нові технологічні рішення — це джерело для оновлення життєвих сил суспільства. Як­що немає такого джерела, суспільство не роз­вивається. Рушійною силою цього процесу є творча особистість та сприятлива інфраструк­тура, яка створюється навколо неї. Якщо це не забезпечується в суспільстві, то маємо спотво­рені форми сучасного життя у всіх сферах: ос­віті, культурі, медицині, науці тощо. Творчій людині дуже непросто. Все нове завжди суперечить  за­гально прий­нятному і традиційному, тому винахід­нику нелегко знайти втілен­ня своєму тво­рінню. Крім того,  часто творчі (і не тільки) здобутки винахідника викликають у людей заздрість, яка консолі­дує їх разом перед незрозумілим креативом, і перемога над винахідником, за таких умов, стає справою часу. У цивілізованих державах допомогу і підтримку творчій людині надають важелі у вигляді пільг на кредити, на сплату податку і, взагалі, творча праця достойно оці­нюється суспільством. У наших же умовах без підтримки він перетворюється на ізгоя з озна­ками невдахи.

У чому проблеми українського винахідни­ка? Чому йому так важко знайти інвестора? Це проблеми не тільки винахідника, а й нашої держави в цілому, яка весь час декларує про своє прагнення стати передовою, спираючись на сучасні новітні технології. Такі проблеми дійсно існують і саме причини їхньої невирішеності перебувають у площині взаємовідно­син між винахідниками, підприємцями та державою.

 Дослідженнями проблемних питань у сфері винахідництва займається багато науковців, зокрема О. Слободянюк, В. Соловйов, П. Цибульов, І. Абдуліна,В. Березанська, Л. Работягова В. Будянський.

Перш за все нашим винахідникам бракує елементарних знань сучасних законів. Раніше винахідник самостійно викону­вав тільки опис винаходу. Все інше (пошук аналогів і прототипу, складання формули винаходу, збір і оформлення супровідних документів, дотримання строків відповідей на запити експертизи тощо) винахідникові допомагали робити або робили за нього патентознавці, які працювали на всіх підпри­ємствах. Допомога, зазвичай, була безкош­товною та сприймалася винахідниками як належне. У радянські часи винахідникові в принципі не потрібно було знати ніяких пра­вил, інструкцій і законів. Про нього піклува­лася держава, в особі Госкомизобретений, од­ним із основних завдань якого був розвиток винахідництва як одного з «найважливіших факторів, що сприяють прискоренню науко­во-технічного прогресу, створенню принци­пово нової техніки, що перевершує за своїми параметрами кращі світові досягнення».

Друга проблема – це відсутність організа­цій, які сприяють винахідницькій діяльності. У світі дуже мало компаній, які займалися б пошуком та збиранням усіх перспективних винаходів, що з'являються, і впроваджували б їх у виробництво. Можна навіть сказати — їх майже немає. Звичайно, у багатьох компані­ях, особливо великих, є спеціальні підрозді­ли, що займаються пошуками тих або інших нововведень. Але їхня сфера пошуку дуже вузька і не виходить за рамки їхньої виробни­чої сфери. Тому єдиний шанс винахідника — знайти собі інвестора для реалізації проекту, тобто їз­дити на виставки, рекламуватися, бігати на заводи і фабрики і переконувати в перспек­тивності свого винаходу, або використовува­ти фірми-посередники.

Третя проблема — це страх винахідника, що в нього ідею вкрадуть. Загалом, цей страх обгрунтований, боятися потрібно, коли твої ідеї не захищені охоронним документом.

Також винахідники в нашій країні й країнах колишнього Союзу мають унікальний менталітет, що докорінно відріз­няється від менталітету їхніх колег на Заході. Цей радянський менталітет дуже заважає біль­шості винахідників впроваджувати свої ідеї.

Винахідництво — це особиста справа ви­нахідника, суспільство та держава із своїми важелями — можуть бути тільки помічника­ми, тому він всі проблеми повинен вирішува­ти самостійно або спільно із своїми колегами — винахідниками, об'єднавшись у громад­ську організацію. Україні потрібна дієва та впливова громадська організація. Перш за все така організація має зібрати людей творчих, ініціативних та небайдужих, які б створили у ній атмосферу доброзичливості, завдяки чому така організація стала б своєрідним реабіліта­ційним центром для винахідників. Останнім часом у державі відбувається багато обговорень щодо переходу нашого суспільства на інноваційну модель розвитку. Якщо у нашій державі відбудуться такі пе­ретворення, то винахідницька діяльність займе ключові позиції. З огляду на це і гро­мадська організація винахідників і раціона­лізаторів якісно покращиться у нових еконо­мічних умовах. Відійдуть у минуле колишні функціонери, а на їх місцях з'являться моло­ді енергійні люди з відповідною освітою, які дотримуватимуться принципів захисту інте­ресів новатора.

Література

1.      Закон України „Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” // Відомості Верховної Ради. – 1994, № 7. – С. 32.

2.      Л. Работягова Правова охорона винаходів і корисних моделей в Україні та зарубіжних країнах // Інтелектуальна власність. – 2006, № 8. – С.23-28.

3.      В. Березанська Винахідник та інноваційна діяльність // Інтелектуальна власність. – 2007, № 8. – С.38-41.

4.      Л. Глухівський Державна таємниця та охорона прав на винаходи // Інтелектуальна власність. – 2005, № 9. – С.20-22.

5.      В. Будянський, І. Коваль Питання захисту прав на об’єкти промислової власності // Інтелектуальна власність. – 2007, № 9. – С.55-59.

6.      О. Слободянюк, В. Соловйов, П. Цибульов Що думають фахівці про винахідництво та раціоналізацію в Україні? // Інтелектуальна власність. – 2007, № 8. – С.33-37.

7.      І. Абдуліна Місце і роль новатора в суспільстві // Інтелектуальна власність. – 2007, № 8. – С.22-26.