Мачуський Володимир Володимирович
страший викладач кафедри теорії та історії держави і права Київського
національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана
т. 8-(044)-402-18-04
Секція “Право”, №10 “Господарське право”
У науковій літературі страховий захист інтересів фізичних
та юридичних осіб розглядається виключно через поняття “страхування”. Разом з
тим, значно ширше поняття “страхова діяльність” практично залишається поза
дослідженням вітчизняних вчених.
Водночас, окремими науковцями страхування якраз і визначається як
“діяльність” [1], різновид господарської
діяльності [2] або особливий вид економічної
діяльності [3], що призводить до не зовсім
коректного, на наш погляд, ототожнення страхування як відносин і страхової
діяльності як діяльності страховиків. Крім того, економічна сутність страхової
діяльності іноді розкривається через
суто правові поняття, такі як захист і
страховий захист [4], що видається не зовсім коректним і обумовлює необхідність уточнення поняття
страхової діяльності з правової точки зору. В свою чергу, певну суперечливість,
у контексті визначення страхової діяльності, виявляє і законодавець. Широко
застосовуючи термін “страхова діяльність”, законодавець в жодному нормативному
акті не наводить визначення страхової діяльності.
З метою з’ясування правової природи страхової діяльності
видається доцільним здійснити аналіз відповідних положень таких основоположних
нормативно-правових актів, які безпосередньо регулюють страхову діяльність:
Закон, ГК, Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг (далі Закон “Про фінансові послуги”) від 12.07.2001 р.
Аналіз положень відповідних статей Закону дозволяє
зробити такі висновки: 1) Закон містить
значну кількість положень, спрямованих на правову регламентацію саме страхової
діяльності, не визначаючи проте поняття страхової діяльності; 2) Невизначеність
поняття “страхова діяльність” призводить до некоректного застосування
законодавцем понять “страхова діяльність” і “страхування”; 3) По суті Закон є
не Законом про страхування, а Законом про страхову діяльність.
В ГК, положення, спрямовані на регламентації страхування
містяться у главі 35, яка має назву “Особливості правового регулювання фінансової
діяльності”. Безпосередньо визначенню страхуванню присвячені ст. 333 ГК і ст.
352 ГК, зазначеної глави.
Виходячи із змісту ст. 333 ГК і ч.1 ст.
352 ГК, видається можливим зробити такі висновки: 1) страхування є фінансовою
діяльністю; 2) страхування – це діяльність, спрямована на покриття
довготермінових та короткотермінових ризиків; 3) страхування це діяльність
спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання
(страховиків).
Така позиція законодавця стосовно місця і поняття
страхування видається не зовсім коректною. Фінансові і страхові відносини є
різними видами економічних відносин. Страхування, у даному контексті, є
самостійним видом діяльності. Передача або покриття ризику у страхування є
засобом, але не метою. Страхування може існувати і без ризику (страхування
життя). Страхування не може бути діяльністю. Страхування – це відносини, як і
вказано в ст. 1 Закону.
Здійснюючи регламентацію страхової діяльності,
законодавець, нарівні з термінами “страхування”, “страхова діяльність”,
використовує, як синонім, термін “послуги у сфері страхування”. Зазначені
послуги законодавець визначає як фінансові послуги. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст.
1 Закону “Про фінансові послуги” фінансова послуга – це операції з фінансовими
активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за
рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок
залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або
збереження реальної вартості фінансових активів.
Очевидно, що єдиним фінансовим активом, який страхувальник передає страховій компанії є кошти. Проте зазначені кошти мають відмінну природу від коштів, як фінансових активів. Згідно із ст. 10 Закону страхувальник сплачує страховій компанії страхові платежі. Страхові платежі не є фінансовими активами у контексті надання фінансової послуги, а є платою за страхування. Водночас, законодавець визначає фінансову послугу як операцію, яка здійснюється в інтересах третіх осіб. Наведене визначення є не зовсім логічним, не тільки у контексті страхування, а і у контексті надання фінансових послуг. У випадку прямого залучення фінансових активів фінансова установа є першою особою, а споживач фінансової послуги є другою особою. Залишається не визначеними треті особи, в інтересах яких і повинна здійснюватись фінансова послуга.
Отже, аналіз наукової літератури і наведених положень основоположних нормативно-правових актів, які безпосередньо регулюють страхову діяльність дозволяє, на наш погляд, дійти таких висновків: 1) у науковій літературі і у чинному законодавстві спостерігається тенденція до ототожнення різних за своєю природою страхування як відносин і страхової діяльності як діяльності страховиків; 2) у науковій літературі фактично відсутні комплексні дослідження, спрямовані на з’ясування правової природи страхової діяльності у сучасних умовах; 3) невизначеність поняття страхування призводить до дещо хаотичного і не зовсім коректного застосування законодавцем термінів-синонімів страхової діяльності, які не завжди відбивають правову природу страхової діяльності, що не сприяє ефективному правовому регулювання страхової діяльності; 4) Закон, не зважаючи на свою назву “Про страхування”, містить значну кількість положень, спрямованих на правову регламентацію саме страхової діяльності, не визначаючи проте поняття страхової діяльності; 5) Невизначеність поняття “страхова діяльність” призводить до некоректного застосування законодавцем понять “страхова діяльність” і “страхування”; 6) Визначення законодавцем у ГК страхування фінансовою діяльністю, або діяльністю, яка спрямована на покриття довготермінових або короткотермінових ризиків, або діяльністю спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків) видається не зовсім коректним; 7) визначення законодавцем послуг у сфері страхування фінансовими послугами є не зовсім коректним; 8) ототожнення страхування і страхової діяльності, відсутність комплексних досліджень, спрямованих на з’ясування правової природи страхової діяльності, не зовсім коректне використання законодавцем термінів-синонімів страхової діяльності, обумовлюють на наш погляд, необхідність з’ясування правової природи страхової діяльності з метою вдосконалення правового регулювання страхової діяльності.
Література:
1.
Хавтур О.В. Концептуальні засади страхування // Фінанси
України, № 2 за 2004 р., с. 147
2. Мних М.В. Страхування в
Україні: сучасна теорія і практика. Підручник. К., “Знання України”, 2006, с.
18
3. Теория и практика страхования. Учебное пособие под
общей редакцией Турбиной К.Е.. М., Анкил, 2003, с. 24
4. Кондратенко Діана Володимирівна
Організаційно-економічний механізм регулювання страхової діяльності в Україні,
авторефер., канд. економ. Наук, Харьків, 2006, с. 6