Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Пілігрім А.С., студентка гр. ОА-05-В Назаренко О.В.

Правова природа державного бюджету

З моменту здобуття незалежності в Україні постійно відбуваються радикальні еко­номічні та політичні трансформації, зокрема перетворення моделі управління державним)! фінансами з авторитарної на демократичну. Конституція проголосила народ України єди­ним джерелом влади і значно розширила по­вноваження представницького органу у сфері бюджетних прав. Творення бюджетної політи­ки стало загальносуспільним процесом, а бюд­жет — результатом взаємодії індивідуальних, групових, регіональних інтересів. Вплив суспільних інтересів під час прийняття закону про державний бюджет поряд із позитивом по­родив ряд негативних ефектів: надмірну політизованість, конфліктність, недостатню стабільність, єдність і раціональність.

Проаналізуємо правову природу держав­ного бюджету. Стаття 85 Конституції України розмежо­вує повноваження Верховної Ради України щодо прийняття законів та затвердження Держав­ного бюджету України. Тобто зазначена кон­ституційна норма виокремлює повноваження Верховної Ради України щодо затвердження Державного бюджету України від повноважень з прийняття інших законів. На нашу думку, не обумовлено правовою природою закону про Державний бюджет України, яка полягає в то­му, що більшість його положень встановлює показники надходжень до Державного бюдже­ту України та видатків і не має ознак нормативності, оскільки ними не встановлюються пра­вила поведінки, а визначаються державні (фінансові) гарантії реалізації правил по­ведінки, встановлених іншими законами.

Зокрема, законом про Державний бюджет України визначаються: загальна сума доходів і загальна сума ви­датків (з розподілом на загальний та спеціаль­ний фонди, а також з розподілом видатків на поточні і капітальні); граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Державного бюджету України в наступному бюджетному періоді і державного боргу на кінець наступного бюджетного пе­ріоду, повноваження щодо надання державних гарантій, а також обсягу цих гарантій відпо­відно до статті 17 цього Кодексу; бюджетні призначення головним розпо­рядникам коштів Державного бюджету Ук­раїні за бюджетною класифікацією; доходи бюджету за бюджетною кла­сифікацією; бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів; розмір оборотної касової готівки Дер­жавного бюджету України; розмір мінімальної заробітної плати на плановий бюджетний період; рівень забезпечення прожиткового міні­муму на плановий бюджетний період; додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

Таким чином, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які мо­жуть бути врегульовані тільки цим законом. Так, відповідно до частини другої ст. 95 Консти­туції України виключно Законом про Держав­ний бюджет України визначаються будь-які ви­датки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Будь-який бюджет стає таким тільки після затвердження його відповідним представ­ницьким органом влади, в даному разі — Вер­ховною Радою України. Конституцією України в ст. 92 визначено, що Державний бюджет Ук­раїни затверджується Верховною Радою Ук­раїни. Світова практика свідчить, що бюджет кожної держави затверджується на один бюд­жетний рік. З початком нового бюджетного ро­ку починає діяти новий бюджет, затверджений відповідним органом представницької влади. Відповідно до Конституції України Закон про Державний бюджет України діє з 1 січня по .'31 грудня календарного року.

За своєю природою бюджет — це план фор­мування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдані» і функцій, які здійсню­ються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, і який є невід'ємною частиною закону про державний бюджет.

Бюджет виступає як головний фінансовий план держави і являє собою кошторис доходів і видатків держави, котрий затверджується зако­нодавчою владою у вигляді закону і відображає економічну, соціальну, оборонну, міжнародну, екологічну та боргову політику країни.

Державний бюджет України складається зі статей, якими затверджено загальний обсяг до­ходів та видатків державного бюджету, дефіцит державного бюджету, граничний обсяг держав­ного боргу, розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, а також з таблиць, якими визначено доходи державного бюджету, роз­поділ видатків державного бюджету між орга­нами державної влади та розподіл міжбюджет­них трансфертів між місцевими бюджетами.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 143 Кон­ституції України обласні та районні ради затверд­жують районні і обласні бюджети, які (|формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними гро­мадами. Тобто відповідні ради при затвердженні місцевих бюджетів повинні врахувати обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, що були затверджені Верховною Радою України при прийнятті закону про Державний бюджет.

Таким чином, неприйняття Верховною Ра­дою України закону про Державний бюджет унеможливлює прийняття обласних та район­них бюджетів, а також бюджетів територіаль­них громад, які відповідно до норм Конституції затверджуються лише після прийняття Вер­ховною Радою України Державного бюджету України.

Дана конституційна норма знайшла свій розвиток, зокрема, у ст. 67 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до якої держава фінансує у повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади. Кошти, необхідні для здійснення органами місцевого самоврядуван­ня цих повноважень, щороку передбачаються в законі про державний бюджет.

Здійснення органами місцевого самовря­дування окремих державних повноважень є важливим фактором взаємодії органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування. Така взаємодія сприяє ефективнішому вирі­шенню питань місцевого значення, поліпшен­ню обслуговування населення, демократизує процес здійснення державних функцій, а також забезпечує максимально можливе наближення надання суспільних послуг до їх безпосеред­нього споживача.

Несвоєчасне прийняття Закону про Дер­жавний бюджет України фактично блокує діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування всіх рівнів і призво­дить до порушення принципів, встановлених: ст. 5 Конституції України, згідно з яким народ здійснює владу, зокрема через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; ст. 7 Конституції України, згідно з яким її Україні виз­нається і гарантується місцеве самоврядування. Крім того, відсутність Державного бюдже­ту України призводить до порушення частини другої ст. З Конституції України, оскільки за­значене унеможливить реалізацію державою прав і свобод людини та їх гарантій, які визна­чають зміст і спрямованість діяльності держа­ви, внаслідок відсутності фінансування.

Враховуючі викладене вище, а також не­обхідність безперервної взаємодії різних гілок влади, спрямованої на забезпечення ефектив­ної реалізації державної політики та функціонування громадянського суспільства в цілому, на нашу думку, невчасний початок дії Державного бюджету України може призвести до порушення встановленого Конституцією України порядку організації і здійснення вла­ди, а відповідно — і до її недієздатності.

Згідно з Конституцією державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на за­конодавчу, виконавчу та судову.

Держава забезпечує фінансування та на­лежні умови для функціонування судів і діяль­ності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Отже, функціонування судової влади прямо залежить від наявності затвердженого Верховною Радою України Державного бюдже­ту України на відповідний рік.

Відсутність Державного бюджету України унеможливить фінансування судів, що матиме своїм наслідком їх незадовільне функціонуван­ня. У свою чергу, це спричинить невиконання положень Конституції України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина, а також щодо гарантії! незалежності судової системи (статті 55 та 126 Конституції України).

Слід звернути увагу на те, що фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України "Про Державний бюджет України", які забезпечують належне виконання завдань оборони (частина шоста ст. 2 Закону України "Про оборону України"). Тобто наслідком відсутності Державного бюджету України може бути виникнення загрози національній безпеці та обороноздатності держави.

Водночас, несвоєчасне прийняття закону про державний бюджет може призвести до невиконання або неналежного виконання Україною міжнародних зобов'язань, у тому числі за зовнішніми запозиченнями, що несе в собі загрозу втрати довіри до України як надійного партнера та оголошення їй дефолту. З огляду на вище сказане Закон про Державний бюджет України є особливим нормативно-правовим актом, оскільки Конституція України: розмежовує повноваження Верховної Ради України щодо затвердження Державного бюджету України та її повноваження з прий­няття законів (пункти 3 та 4 ст. 85); визначає спеціального суб'єкта законо­давчої ініціативи щодо проекту Державного бюджету України, яким є лише Кабінет Міністрів України (частина друга ст. 96 та пункт 6 ст. 116); встановлює особливий порядок подання Кабінетом Міністрів України до Верховної Ра­ди України проекту Закону про Державний бюджет України (частина друга ст. 96).

Таким чином, аналіз зазначених положень Конституції України дає підстави уробити вис­новок, що закон про державний бюджет за своєю природою є фінансовим документом, ЯКИЙ встановлює розподіл державних фінансо­вих ресурсів і який може розглядатися як закон з особливою правовою природою.

Література:

1.     Гунель М. Введение в право. -  К., 2006 г. -  274 с.

2.     Карасева М. Финансовое правоотношение. – К. 2007 г. – 301 с.