Економічні науки / 10. Економіка підприємства

К.е.н. Галгаш Р.А.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ

Стратегічний характер координаційного управління діяльністю підприємства

Періодичність виникнення кризи в економіці вимушує учених і практиків шукати нові форми управління підприємствами. В процесі дослідження різноманітних проблем управління процесом функціонування і розвитку підприємств в Україні було встановлено, що у своїй більшості вони пов’язані з відсутністю ефективних методів, прийомів та інструментів координації діяльності (виробничої, управлінської, фінансової, інноваційної та ін.).

Питання забезпечення конкурентоспроможності, стійкості, безпеки, розвитку підприємства насамперед пов’язані з координацією діяльності у відповідності до деякої цільової області. Розробка та впровадження заходів відносно будь-яких змін на підприємстві пов’язано з реалізацією наступних основних функцій управління: спрямовуючої – обґрунтування цілей і вибір шляхів їх досягнення; балансуючої – балансування найважливіших ресурсних обмежень і узгодження суперечливих інтересів груп власності, управління та контролю; стимулюючої – формування стимулів до розвитку. Виконання ж цих функцій є можливим лише на основі координації діяльності всіх підсистем підприємства. Крім того, одним з найбільш важких завдань в процесі будь-яких змін є узгодження суперечливих інтересів. Для його вирішення аналітик повинен мати чітке уявлення про склад і структуру економічних і політичних інтересів, знати і постійно враховувати інтереси не тільки загальні для всього підприємства, але і специфічні. Без такого знання не можуть бути сформульовані цільові орієнтири діяльності підприємства, не може діяти і внутрішній механізм управління, механізм стимулювання і мотивації праці. Узгодження суперечливих інтересів також можливе лише на основі координації діяльності всіх підсистем підприємства.

Проблеми координації різних елементів системи управління розглядалися в роботах вчених в межах різних теорій: теорії ієрархічних ігор; теорії багатокритеріального вибору; теорії активних систем; теорії контрактів; теорії групового вибору і рівноваги; теорії управління вартістю капіталу; теорії управління фінансами. Деякі окремі аспекти координації вирішуються щодо таких елементів економічної системи як: внутрішньокорпоративна структура і інтереси; управління проектами. Серед вітчизняних вчених слід відзначити роботи Т.С. Клебанової, Є.В. Молдавської, В.А. Забродського, Н.А. Кизима, які досліджували моделі і методи координації у великомаштабних економічних системах.

Проте, у зв’язку з виникненням принципово складніших умов функціонування та розвитку об’єктів, існуючі моделі, методи і механізми координації недостатньо придатні для практичного застосування, оскільки, по-перше, не дозволяють врахувати весь комплекс критеріїв ефективності і обмежень; по-друге, ґрунтуючись на ряду суб’єктивних передумов, не дозволяють сформувати об’єктивно обґрунтовані механізми координації; по-третє, допускаючи безліч результатів, не визначають практично застосовний варіант функціонування та розвитку економічних систем. Проблеми практичної значущості координації взаємодій в складних системах і теоретичної недосконалості моделей, методів і механізмів координації при цих взаємодіях роблять тему дослідження стратегічної координації як виду управлінської діяльності на підприємстві актуальною та достатньо своєчасною.

Слід зазначити, що координація в теорії менеджменту розглядається як функція (поряд з плануванням, організацією, мотивацією, контролем та ін). Проте, питанням координації дій як функції управління у наукових дослідженнях приділяється значно менша увага. Крім того, на наш погляд, координацію в сучасних умовах слід розглядати значно ширше ніж функція управління. Це пояснюється наступним. Проведене дослідження показує, що в сучасних умовах розуміння координації лише як функції управління дещо обмежує область її використання. Функція може існувати лише у деякій системі відносин, що виникає між різними елементами, якщо бути більш точним – між елементами різних підсистем. Функція є лише призначенням деякого об’єкту, реалізація ж функції (функціонування), яка пов’язана з взаємодією елементів, витратами енергії, управлінням взаємодією представляє собою „діяльність”. Тому, розуміння координації лише як функції управління є дещо статичним (можливим або потенційним).

За умов планової економіки координація була пов’язана з реалізацією центром управління, що знаходиться вище в ієрархії системи централізованого управління, розпорядницько-контрольної функції, що перетворювало всю економіку і кожне підприємство лише у „внутрішнє середовище”, структура якого мала вертикальний характер. Тому для централізованої системи господарювання механізм координації носив переважно директивний і довгостроковий характер. Для ринкової економіки (де цілі та дії визначаються інститутом приватної власності та конкуренції, а не суспільним або державним інтересом) координація пов’язана з дією складного координаційного комплексу, який поєднує елементи різних підсистем як внутрішнього та і зовнішнього середовища підприємства.

Таким чином, для економіки ринкового типу координація по-перше, набуває характер окремого спеціального виду управлінської діяльності, що ширше ніж просто функція управління, оскільки управлінська діяльність пов’язана з реалізацією різних груп одноманітних дій (функцій). Сьогодні можна навіть говорити про особливий вид управління – координаційне управління. По-друге, координація набуває стратегічного характеру, адже виникає необхідність досягнення збалансованості у комплексі „цілі-внутрішнє середовище-зовнішнє оточення”, тобто у сукупності атрибутивних ознак стратегічного управління.