Экономика / Учет и аудит

 

Федоришина Л. І., Глазко Н.Д., Мельник М.Л.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

 

Ліцензуваня та патентування в Україні

Податкове законодавство - майже завжди приховує небезпеку, ніби не відоме явище.І навіть колишньому “морському вовку” бухгалтерському обліку буде не просто без втрат пройти серед його айсбергів, коралових рифів і підводних течій, та ще й за умов обмеженої видимості. У цьому океані немає спокійних вод, і море “Патентування” тут не є винятком [4].

Патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися певними видами підприємницької діяльності.

Патентуванню підлягають такі види діяльності, які є об’єктом патентування:

1)торгова діяльність за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків і кредитних карток на території України;

2)діяльність щодо обміну готівкових валютних цінностей;

3)діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу;

4)діяльність з надання побутових послуг.

Для країн з перехідною економікою характерним є поєднання в одному державному органі методологічного керівництва процедурами реєстрації суб’єктів підприємництва і ліцензування видів господарської діяльності. Це випливає в першу чергу з того, що як для реєстрації, так і для отримання ліцензій потрібні одні й ті ж документи (статут, установчий договір, довідки тощо), а забезпечення процесів реєстрування і видачі ліцензій здійснюють одні й ті ж само посадові особи (майже 80% ліцензій видаються місцевими органами влади – райдержадміністраціями та райвиконкомами Рад народних депутатів; доречно зазначити, що в Україні майже 80% суб’єктів підприємницької діяльності зареєстровано в майже 50% органах реєстрації, тобто решта структур працює вкрай повільно).

В Україні склалися кілька систем ліцензування, які можна класифікувати таким способом:

·   ліцензування певних видів господарської діяльності відповідно до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”;

·   ліцензування окремих видів господарської діяльності (ліцензування банківської діяльності, ліцензування діяльності з надання банківських послуг, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування виробництва й торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами) згідно із спеціальними законами, що регулюють відносини в цих сферах;

·   ліцензування зовнішньоекономічної діяльності;

·   ліцензування у сфері інтелектуальної власності.

Впродовж тривалого часу об’єктом ліцензування в Україні був вид підприємницької діяльності. За таких обставин юридичні особи, які не були суб’єктами підприємницької діяльності, не одержували ліцензії, а отже, не витрачали великих коштів та часу на ліцензування, на доведення своєї спроможності провадити підприємницьку діяльність певного виду, на спілкування з контрольними органами.

У Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” об’єктом ліцензування став вид господарської діяльності. Господарська діяльність - це будь-яка діяльність (зокрема підприємницька) юридичних осіб чи фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, яка пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Саме тому, тепер ліцензуванню піддягають не лише певні види діяльності суб’єктів підприємницької діяльності - юридичних чи фізичних осіб, а й певні види господарської діяльності юридичних осіб, причому навіть тих, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Ліцензування певних видів господарської діяльності складається з таких основних елементів: видача ліцензій; переоформлення ліцензій; ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів; контроль за дотриманням ліцензійних умов з боку тих суб'єктів підприємницької діяльності, які одержали ліцензії; видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов; видача розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування; анулювання ліцензій [2.с.27].

Ліцензування здійснюють органи ліцензування. До органів ліцензування, що їх визначає Кабінет Міністрів України, належать центральні органи виконавчої влади або урядові органи державного управління, що діють у складі цих органів, а також Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації. Спеціальним уповноваженим органом з питань ліцензування, який провадить нагляд за дотриманням законодавства у сфері ліцензування з боку органів ліцензування, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництв.

Серед важливих переваг нової системи ліцензування господарської діяльності потрібно виділити таку: усі процедурні питання щодо видачі ліцензій, їх переоформлення, видачі дублікатів ліцензій, застосування санкцій чітко регулює закон. Завдяки цій обставині процедури ліцензування стають більше прозорими, а чиновники втрачають можливість встановлювати додаткові вимоги до підприємців.

Ліцензування може бути застосовано як:

репресивна санкція;

джерело наповнення бюджетів різних рівнів (щоправда, в переважній більшості європейських країн плата за отримання ліцензій чисто символічна);

захід для захисту ринку від нечесної конкурентної боротьби (скажімо, деінде іноземцям не забороняється займатися якимись видами підприємницької діяльності, однак за цього до них висувають більш жорсткі ліцензійні умови, приміром, складання іспитів у певних визначених навчальних закладах);

джерело корупції (це характерно для країн з перехідною економікою в зв'язку з правовою неврегульованістю декотрих питань, а також невизначеністю міри відповідальності);

засіб для забезпечення високого рівня якості робіт і послуг;

спосіб ведення діалогу між державою, місцевими органами влади і підприємцями (спілками, об’єднаннями та ін.), навчальними закладами, науковими організаціями тощо [1.с.15].

В залежності від виду запиту та кількості знайденої по запиту інформації запитувачу протягом 30-ти діб готується та надсилається супровідним листом Рахунок-фактура.

Щомісяця до Єдиного ліцензійного реєстру надходять відомості про понад 20 тисяч суб’єктів господарської діяльності, які отримали ліцензії, а також відомості про анульовані або визнані недійсними ліцензії.

Застосування ліцензування має бути обгрунтованим та послідовним, оскільки доцільність обмежень зумовлюється в основному соціально-економічними чинниками. Відповідно і ліцензійні умови повинні бути жорсткими і водночас простими, чіткими та прозорими для підприємців.

Отже, від того, чи будуть визначені державою оптимальні правила ліцензування господарської діяльності, значною мірою залежать як стабільність економічної системи країни, так і розвиток власне підприємництва (в першу чергу малого), скорочення тіньового сектора, ефективність боротьби з корупцією, а в остаточному підсумку – вирішення соціальних проблем.

Список використаних джерел:

1.     М. Ковенко „Облік патентів у підприємця на загальній системі”//Податки та бухгалтерський облік.-2009.-№27 (1211).-С.34-36.

2.     Н. Дзюба „Патенти: податковий та бухгалтерський облік” // Податки та бухгалтерський облік.- 2009.-№27.- С.26-33.

3.     С. Третьяков „Державна система ліцензування видів господарської діяльності в Україні” // Економічні реформи сьогодення.- 2007.- №38.

4. http://www.dtkt.com.ua/show/3cid0109.html.