Стародубець Ж.В.

Одеська національна академія харчових технологій

Шляхи покращення стану виробничого потенціалу

підприємств консервної галузі

Основним напрямком покращення стану виробничого потенціалу підприємства у консервної галузі є зниження показника матеріалоємності продукції, оскільки питома вага даного показника взагалі у харчовій промисловості складає не менше 80 %. Для того, щоб знизити матеріалоємність продукції необхідно:

- знизити вартість сировини, основних і допоміжних матеріалів, тари і пакувальних матеріалів. Для цього по-перше, консервним підприємствам необ­хідно поновлювати та розширювати власну сировинну зону; по-друге, підприємствам потрібно збільшити врожайність культур; по-третє, знизити втрати сировини при збиранні врожаю по всьому технологічному ланцюжку «оброблення - переро­бка», по-четверте, використовувати більш нові технології, які знизять матері­альні витрати, на що потрібно залучати як власні так і кошти інших осіб, підприємств; по-п’яте, потрібно застосовувати новітнє обладнання, оскільки у результаті використання зношеного обладнання для оброблення сировини експлуатаційні витрати збільшились у 1,5 – 2,0 рази, а пе­ревитрати палива – на 15 %;

- знизити транспортні витрати по доставці сировини, оскільки неухильно старіючий парк автотранспорту в сільському господарстві обумовив збіль­шення транспортних витрат. Якщо ґрунтуватися  на віковому складі парку автомашин, то автомашини у віці до 10 років складають лише 5 %, 95 % транспортного обладнання вже з аморти­зувалося та його експлуатація потребує  все зростаючих поточних витрат по утриманню та експлуатації. Збільшення транспортних витрат обумовлено та­кож і постійним зростанням цін на паливо. Держава повинна підтримувати сільськогосподарських виробників, встановлюючи доступні для них тарифи на паливо;

- необхідно використовувати більш якісну сировину як власну так і даваль­ницьку сировину, оскільки якість постачаємої сировини на під­приємствах у більшості визначає не тільки якість виробляємої продукції, але і, у більшій частині, економіку підприємства. Тверді правила ведення технологічного процесу визначають необхідність вибракування, що приводить, як до зменшення маси поставленої сировини, так і до росту ви­трат праці і енерговитрат. Установлено функціональну залежність собіварто­сті продукції від якості поставленого на переробку сировини, тому підприєм­ства повинні стежити за якістю власної сировини та сировини, яку постачають;

- необхідно знизити втрати сировини при транспортуванні, які визначаються відсутністю спеціалізованого автотранспорту. Потрібно використовувати лише спеціалізований автотранспорт, який володіє високою технологічністю і дозволяє мінімізувати втрати при транспортуванні і повисить рівень механі­зації ПРТС робіт. До розвалу економіки постачальники сировини, здійсню­вали, як правило, і його доставку на переробні підприємства, у складі парку транспортних засобів мали спеціалізований транспорт. Після знищення сиро­винних зон і реорганізації сільського господарства парк транспортних засобів прийшов у занепад і в цей час майже не використовується. Сировину поста­чають у транспортних засобах звичайного призначення, що приводить до її втрат і до погіршення її якості при транспортуванні Тому підприємства повинні застосовувати лише спеціалізовані транспортні засоби для перевезення сировини.

- знизити енергоємність продукції, оскільки вона постійно збільшується в пе­ршу чергу за рахунок підвищення цін на електроенергію та паливо, а також за рахунок деіндустріалізації виробництва. Так, на консервних підприємст­вах, де не відбувалося технічне переоснащення виробництва, енергоємність продукції збільшилась, і, навпаки, там де виведені машини і механізми замі­нені ручною працею відбувалося зниження споживання електроенергії. К втратам можна відне­сти також і втрати вторинних енергоресурсів, які взагалі в харчовій промис­ловості складають біля 10 % усіх паливно-енергетичних ресурсів, тому ба­жано ці втрати також зменшувати;

- мати глибоку технологічну переробку відходів, оскільки у консервній га­лузі значну долю складають відходи від маси переробляємої сировини. На відміну від інших галузей промисловості відходи харчової промисловості уявляють собою «вторинну сировину» і в технологічному відношенні любе харчове виробництво може бути безвідходним;

- потрібно знизити втрати готової продукції. Для цього потрібно застосовувати більш сучасні технології та обладнання, оскільки застарілі технології дозволяють узяти з сировини при її переробці лише 25-50 % корисних речо­вин, все інше залишається у відходах.

Для того, щоб підвищити економічну ефективність виробництва по­трібно знизити показники фондомісткості і трудомісткості.

Найважливішим фактором підвищення ефективності виробництва, за­безпечення високої його ефективності був і залишається науково-технічний прогрес. До останнього часу науково-технічний прогрес протікав по суті ево­люційно. Перевага віддавалася вдосконалюванню діючих технологій, частко­вої модернізації машин й устаткування. Такі міри давали певну, але незначну віддачу.

Недостатні були стимули розробки й впровадження заходів щодо нової техніки. У сучасних умовах формування ринкових відносин потрібні рево­люційні, якісні зміни, перехід до принципово нових технологій, до техніки наступних поколінь - корінне переозброєння всіх галузей народного госпо­дарства на основі новітніх досягнень науки й техніки.

В умовах переходу до ринкової економіки, її початкового етапу дуже важливі заходи науково-технічного характеру. Колективи підприємств, їхні керівники головну увагу приділяють матеріальному стимулюванню праці. Більша частина прибутку після сплати податків направляється у фонд спожи­вання. Таке положення ненормально. Очевидно, у міру розвитку ринкових відносин підприємства почнуть приділяти належну увагу розвитку виробни­цтва на перспективу й будуть направляти необхідні засоби на нову техніку, відновлення виробництва, на освоєння й випуск нової продукції.

Потрібно забезпечити впровадження новітньої техніки й технології, широко застосовувати на виробництві прогресивні форми наукової організа­ції праці, удосконалювати його нормування, домагатися росту культури ви­робництва, зміцнення порядку й дисципліни, стабільності трудових колекти­вів.

Одним з важливих факторів інтенсифікації й підвищення ефективності виробництва є режим економії. Ресурсозбереження повинне перетворитися у вирішальне джерело задоволення зростаючих потреб у паливі, енергії, сиро­вині й матеріалах. Потрібно оснастити господарство машинами, устаткуван­ням, що забезпечує високу ефективність використання конструкційних й ін­ших матеріалів, сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, створення й застосування високоефективних безвідхідних технологічних процесів.

Необхідно інтенсивніше використовувати створений виробничий поте­нціал, домагатися ритмічності виробництва, максимального завантаження встаткування, істотно підвищувати змінність його роботи й на цій основі збі­льшувати знімання продукції з кожної одиниці встаткування, з кожного ква­дратного метра виробничої площі.

Важливе місце в підвищенні ефективності виробництва займають орга­нізаційно-економічні фактори, включаючи керування. Особливо зростає їхня роль із ростом масштабів суспільного виробництва й ускладненням госпо­дарських зв'язків. Насамперед цей розвиток й удосконалювання раціональних форм організації виробництва - концентрації, спеціалізації, кооперування й комбінування.

В умовах ринкової економіки значення підвищення економічної  ефек­тивності виробництва дуже велике. Найважливіші показники економічної ефективності виробництва - трудомісткість, матеріалоємність, фондомісткість продукції.

Таким чином, найважливішими факторами й напрямками покращення стану виробничого потенціалу підприємства є: науково-технічний прогрес, режим економії, підвищення рівня використання основних виробничих фондів, удосконалювання структури економіки, оптимальна інвестиційна політика й ін.