ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ПОПРАВНОГО КОЕФІЦІЄНТА ПРИ НАРАХУВАННІ АМОРТИЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Філіпова Л.Д.

Соціально-економічна криза останніх років негативно вплинула на інноваційні процеси в усіх галузях економіки України, тому, умовами ефективної роботи підприємств є постійне оновлення основних виробничих фондів  на   базі     нового технічного оснащення    і   прогресивних  технологій, досягнення цього неможливе без ефективної амортизаційної політики.

Амортизаційна політика підприємства відображає політику держави і базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань, які повинні забезпечувати повне відтворення основних засобів. Амортизаційна політика повинна бути часкою облікової політики підприємств, за допомогою якої підприємства мають право:

- визначати строк корисного використання основних засобів;

- вибирати метод нарахування амортизації;

- обирати форми і напрямки оновлення основних засобів;

- використовувати одночасно різні методи нарахування амортизації;

- визначати стратегію накопичення і використання амортизаційних відрахувань.

Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відтворення основних фондів народного господарства СРСР № 1072 від 22.10.90р. передбачали типові норми: на  ЕОМ -12,5%, автомобілі – 11,1- 20%. Сучасні норми амортизації для оподаткування в Україні -  2 – 15% на квартал є усередненими до балансової вартості груп основних фондів і передбачають максимальний строк експлуатації машин і обладнання більший за 20 років, значно обмежують інвестиційні можливості підприємства і призводить до відсутністі у багатьох підприємств коштів, необхідних для відтворення основних засобів. В бухгалтерському обліку сума амортизації залежить від обраного підприємством методу нарахування амортизації, головним чинником вибору якого є  строк корисного використання основних засобів.

Амортизаційні кошти накопичуються підприємствами поступово і використовуються для вкладень в основні засоби не відразу, а в міру накопичення. Сума амортизаційних відшкодувань основних засобів має  відбивати їх реальний знос. Саме виходячи з цього повинна бути побудована система нарахування амортизації. Проте за чинною методологією здійснення бухгалтерського і податкового обліку на підприємствах України система нарахування амортизації побудована за різними принципами і залежить від різних облікових процедур [1]. 

Амортизація відображає рух зношеної частини вартості основних фондів на товарній та грошовій стадіях.  «Деякі з економістів з’єднують зношення і амортизацію в одну стадію.  Амортизація не завжди співпадає з фактичним зношенням, але ці відхилення не суттєві. Заниження норми амортизації призводить до того, що амортизаційний фонд не забезпечує простого відтворення основних фондів. Якщо ж норма амортизації вище за реальну величину зношення основних фондів, це викликає економічно не оправданий ріст собівартості та зниження  прибутку» [2].

Недосконалість амортизаційної політики призвела до виникнення проблеми достовірності оцінки вартості основного капіталу, яка полягає у тому, що відновна вартість (вартість відтворення за сучасних умов) значно відхиляється від ії первісної вартості під впливом цінових чинників та науково-технічного прогресу, який спричиняє прискорення морального зношування основних фондів порівняно із реальним зношуванням. На практиці відновна вартість основних фондів визначається у процесі іх переоцінки. Останні процедури переоцінки відбулись централізовано по карїні за станом на 01.01.1972 року. Індексація вартості основних фондів у 1992-1995 роках проводився на основі застосування індексів цін до укрупнених груп основних фондів, однак ринкові ціни га той момент,за якими відбувався процес оновлення зношених основних фондів були суттєво вищими і мали більш глибоку видову структуру. Внаслідок цього на балансі підприємств за станом на 01.01.1997 року основний капітал мав оцінку, що не відповідала сучасним ринковим цінам

Недосконалість амортизаційної політики держави, яка є інструментом управління формуванням реноваційних ресурсів підприємства виявляється у відсутності диференційованого підходу до нарахування амортизації окремо по кожному об’єкту. В Україні спостерігається   невідповідність відновлювальної вартості вибувших основних фондів до моменту закінчення строку корисного використання накопиченим реноваційним ресурсам, тому для визначення реальної вартості амортизаційних відрахувань потрібна система розрахунку амортизації основних фондів з урахуванням поправного коефіцієнту, який би реально оцінював вартість конкретного об’єкту основних фондів. 

Поправний коефіцієнт розраховується за формулою:

                                                                               (1)

де  ,  первісна вартість діючого і нового аналогу об’єкту основних фондів, грн;

    , – строк корисного використання діючого і нового аналогу   об’єкту основних фондів, років.

Якщо значення коефіцієнта більше за одиницю, об’єкт  основних фондів треба дооцінити, якщо менше – уцінити.

За величиною поправного коефіцієнту аналізується стан конкретного об’єкту основних фондів та вирішуються наступні питання:

- придбання нового аналогу основних фондів чи його ремонт;

- визначення реального строку корисного використання;

- визначення відтворювальної вартості об’єкту основних фондів.

Література:

1. Гуляєва Н.М. Інвестування фінансування кредитування / Київський державний торговельно-економічний університет, 1997р.