Ящук О. О.

Науковий керівник: Банар В.Ф.

Буковинська державна фінансова академія

Принципи формування політики зовнішньої торгівлі України

Переважаючий вплив ринкової економіки зумовив суттєві зміни в світовій економіці. Ці зміни набули найбільшого вираження в сфері міжнародного співробітництва. Бурхливий розвиток економіки змушує посилити міжнародні зв’язки, сприяючи поглибленню процесів взаємозалежності різних національних економік та активізували їх діяльність уже в складі світової кооперації.

З утвердженням ринкової економіки відкривається широкий спектр можливостей для інтеграційного розвитку України, її участі в міжнародному поділі праці та міжнародних процесах. Варто відзначити актуальність питань креативності та реалізації ефективної зовнішньоторговельної політики. Саме дана сфера в останній час вимагає найбільшої акцентуації, оскільки відіграє значну роль у міжнародних відносинах, адже саме вона здатна комбінувати всі форми міжнародного співробітництва.

Появу зовнішньої торгівлі слід розглядати крізь призму економічних та історичних детермінантів. Аналіз такого виду міжнародного співробітництва вимагає досконалого перегляду та вивчення таких двох факторів: економічні ресурси різного виду та наявність необхідних технологій. Властиву роль відіграють історичні чинників. Їх суть проявляється, в першу чергу, у створенні фінансових відносин, а разом з тим, і задоволення потреб, які держава не може представити через кліматичні, економічні чи інші чинники, а також розширенні економічного кругозору усіх прошарків населення, що стосується кооперації та взаємодії з іншими економічними системами.

Значення зовнішньої торгівлі очевидне, але важливість розробки правильної стратегії ведення зовнішньої торгівлі включає не лише її економічний аспект. Безумовно, він важливий, але потрібно враховувати й інший фактор – положення на світовому ринку, яке безпосереднім чином залежить від правильно орієнтованої зовнішньоторговельної політики. В основу цього поняття входить сукупність державних заходів, направлених на досягнення переваг на міжнародному ринку і в той же час дій, що забезпечують захист внутрішнього ринку від іноземних товарів. Тому зовнішньоторговельна політика повинна обов’язково включати постійний аналіз товарів іноземних конкурентів, виявлення недоліків існуючої зовнішньоторговельної політики, а також створення достатніх умов для успішного функціонуванні у сфері зовнішньої торгівлі, завданням яких стає формування сприятливих умов для досягнення свободи руху товарів, капіталів, послуг, робочої сили з метою вирівнювання рівнів економічного розвитку окремих країн на основі спеціалізації і науково-технічної кооперації. Вирішення цих завдань тісно пов'язане з проблемами формування цивілізованої зовнішньоекономічної політики, які стосуються вирішення проблем товарообороту, підвищення та збереження високого рівня конкурентоздатності українських товарів, а отже і позитивного сальдо зовнішньої торгівлі.

Незалежно від того, яку саме стратегію буде включати політика зовнішньої торгівлі - політика протекціонізму чи вільної торгівлі, вона повинна включати принцип комплексного підходу, суть якого полягає у визначенні та розвитку перспективних галузей, а також у виявленні та подолання дисбалансів у профілюючих галузях шляхом програми раціонального використання ресурсів, покращення законодавства та урахування світових тенденцій.

Сутність іншого принципу полягає у підтримці та захисті національної економіки в цілому, а не лише її окремих товаровиробників, а також у стимулюванні закордонного інвестуванні, що в свою чергу викличе збільшення темпів економічного зростання. Тому варто зробити акцент на найбільш оптимальній моделі - політиці помірного протекціонізму, за якою країна бере рух у напрямі вільної торгівлі з використанням інструментів протекціонізму.

Розвиток зовнішньоторговельних операцій України є важливим елементом структурних зрушень в її економіці, оскільки має вплив на задоволення потреб суспільства та підвищення рівня валового внутрішнього продукту за умови правильного вибору політики зовнішньої торгівлі, яка комбінує в собі поєднання принципів вільної торгівлі і протекціонізму. Світовий досвід показує, що зовнішньоекономічний порядок, заснований на такому принципі, є найбільш ефективною формою організації і управління зовнішньоекономічними зв'язками у країнах з перехідною ринковою економікою. Стосовно основного завданням вдосконалення механізму політики зовнішньої торгівлі на сучасному етапі, то він заключається у створенні умов для розвитку експортно-орієнтованої структури національної економіки, що вимагає визнання і підтримання пріоритетних галузей народного господарства. Принципово науковою основою має стати розроблення державної програми розвитку експортного потенціалу України. Варто брати до уваги також науковий та інформаційний фактор. Вихід України на зовнішні ринки потребує постійного наукового пошуку створення нових товарів і послуг, а також повне забезпечення інформаційними ресурсами. Тому вкрай необхідно здійснити радикальні заходи щодо вдосконалення інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Для реалізації цієї мети необхідно створити розгалужену багаторівневу комп'ютеризовану систему збору і обробки інформації для здійснення зовнішньоекономічних зв'язків.

Література:

1. Бліхар М.М.Основні принципи формування сучасної зовнішньоторгівельної політики України/ М.М. Бліхар//Інвестиції: практика та досвід. – 2008. – №14. – С.31 – 34.

2. Колосова Ю.В. Зовнішня торгівля України: механізми розвитку і управління в трансформаційній економіці: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук: спеціальність 08.05.01 «Cвітове господарство і міжнародні економічні відносини»/Колосова Юлія Володимирівна; Донецьк.нац. ун-т Міністерства освіти і науки України. – Донецьк, 2005. – 170с.: іл., табл. – Бібліогр.: с. 21 – 23.

3. Крупін В.Є. Механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності промислових підприємств / В.Є. Крупін // Регіональна економіка. – 2009. – Вип. 1. – С.114 – 120.

4. Редькіна В.А. Зовнішньо-торговельна політика держави та теорія міжнародної торгівлі/ В.А. Редькіна// Економіка держави. – 2009. – № 1. – С. 53 - 55.