Філологічні науки/4. Синтаксис: структура, семантика, функція

К.ф.н., доцент Кузан Г. С., викладач Кравець Б. Д.

Львівський державний університет внутрішніх справ, Україна

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНЕ І ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНЕ ЯВИЩЕ МЕТОНІМІЇ

Явище зміщення (перенесення) означень, яке в літературі називається також гіпалагою [3, c.98, 358], привернуло до себе увагу дослідників при вивченні, з одного боку, синтаксичних відношень у реченні та їх різноманітних модифікацій, а з другого боку, художніх означень, тобто епітетів. Це явище полягає в переміщенні означення в межах атрибутивного словосполучення від одного означуваного іменника, з яким воно перебуває в прямій, логічно вмотивованій лексико-синтаксичній сполучуваності, до іншого іменника, де така мотивованість сполучуваності є похідною від попередньої, а нерідко й зрозуміла лише на фоні існування попереднього типу словосполучення, тобто

«в сполученні прикметника-означення (епітета) не з тим іменником, до якого він безпосередньо відноситься за значенням» [3, с.98].
При метонімічних зміщеннях означення в рамках атрибутивних словосполучень нерідко відбувається скорочення, конденсація цих синтаксичних структур з опущенням іменника, який був означуваним для певного означення раніше, до його зміщення (наприклад: дати чесне слово,тобто слово чесної людини; попередня розмова назва однієї з відомих лікарень м. Києва, яка й тепер ще вживається: Жовтнева лікарня – на основі повної назви «лікарня ім. Жовтневої революції»). Тому прикметники, що виступають у функції таких означень, називаються не тільки перенесеними, а й конденсованими [3, c. 358], а самі словосполучення – компресованими [2, c. 92]. Характерними у цьому відношенні є, наприклад, такі міркування: «…метонімія прикметників – складніше явище, ніж метонімія іменників…Можна сказати, що метонімія у прикметників виникає ніби внаслідок спрощення, «скорочення» деяких словосполучень, причому сама можливість такого скорочення залежить від суміжності предметів, ознаки яких одержують одну назву; «Художню функцію метонімічного епітета визначає, зокрема, здатність до «згущення» ( термін Л. А. Булаховського), до опуклого і яскравого виділення як характерної однієї з ознак, що співіснують у предметі» [7, c.73].

Звичайно, конденсація структури словосполучення при незмінності його номінативного значення є одним з наслідків гіпалаги. Але вважати, що такий наслідок є обов'язковим у всіх випадках дії лексико-синтаксичної метонімії в атрибутивних словосполученнях, що конденсація неминуче супроводжує гіпалагу, все-таки немає підстав. По-перше, в багатьох випадках наявність, попереднє існування синтаксичних структур з логічно «правильною» сполучуваністю відповідних прикметника і іменника можна припустити лише на рівні мовної свідомості. Такі структури не обов'язково в кожному конкретному випадку мають одержувати пряме вираження в самій мові. Так, для утворення атрибутивного словосполучення зі зміщеним означенням на зразок кучерявий юнак не обов'язково має існувати попередня стадія у вигляді словосполучення юнак з кучерявим волоссям (суміжність самих об'єктів, означуваним цим прикметником, тобто волосся відповідної форми, голови, покритої таким волоссям, і юнака з таким волоссям, такою головою дає підстави для відзначеного зміщення означення). Тим більше важко припустити наявність такої попередньої стадії для утворення, наприклад, номінативного словосполучення м'який знак, тобто щось на зразок словосполучення «знак для позначення м'якого звука». По-друге, такий ніби конденсований прикметник може бути результатом не тільки лексико-синтаксичного процесу, тобто гіпалаги, а й суто словотвірного акту. Існування таких «повних», «неконденсованих» атрибутивних словосполучень є передумовою як для подальшого зміщення означення, так і для конденсації структури словосполучення переважно у випадках еналаги.

Подібно до явища лексико-синтаксичних зміщень означення в атрибутивних словосполученнях існують переходи вираження ознаки між атрибутивними словосполученнями, де в такій функції виступають прикметникові означення, і обставинними словосполученнями, де у функції вираження ознаки дії фігурують прислівникові обставини, тобто зміщення між позначеннями ознаки предмета і ознаки дії. У таких процесах виступають переважно якісні прикметники і похідні від них або взагалі словотвірно співвідносні з ними якісно-означальні прислівники (рідше – прикметники і прислівники, що належать до деяких інших лексико-граматичних розрядів цих частин мови: див., наприклад, випадки на зразок «невідомі озера – невідомо горіли озера, недалеко йти – недалека дорога» та деякі ін. ). Це явище в слов’янських мовах – саме як лексико-граматичний процес – привернуло до себе увагу ще О.О. Потебні [5, c.390-394]. У курсах граматик української мови трапляються випадки, коли прислівник може заступати прикметник і навпаки. Наприклад, у реченні «Мертво пада вбивця лютий при шовковім знамені» (А.Малишко) прислівник мертво можна легко заступити на прикметник мертвий, а в реченні «самотні ідуть, ідуть» (Б.Кравців), навпаки, прикметник самотні можна легко заступити на прислівник самотньо» [8, c. 334]. Але в основному такі перенесення досліджуються як лексико-семантичне і лексико-стилістичне явище – як один з різновидів епітетів – у поетиці та лінгвостилістиці.

Щодо семантико-граматичної природи таких явищ дослідники також відзначають: «Зміщення означення тут пов’язане з перекатегоризацією, або транспозицією: многозначительный [у прикладі: «Ольга поднимает многозначительный палец» ] семантично стосується дієслова, пор.: «Ольга многозначительно поднимает палец». Таке зміщення означення стає можливим завдяки близькості прикметника і прислівника в категоріальному семантичному просторі. Прислівник, як і прикметник, призначений для позначення ознаки, з тією, однак, відмінністю, що прикметник виражає ознаку предмета, а прислівник – ознаку процесу, дії та ознаку ознаки. Таким чином, прислівник як ознакове найменування в певному розумінні вторинне щодо прикметника, який сам є вторинним щодо іменника ».

Дослідники відзначають зростання в слов’янських мовах кількості таких лексико-синтаксичних зміщень від прикметника (у функції означення до іменника) до прислівника (у функції означення до дієслова). Дослідники художнього стилю української літературної мови також відзначають: «У сучасній поезії спостерігаємо, зокрема, надзвичайну активність творення прислівників, форми яких не відзначені в нормативних словниках, але цілком можуть бути пояснені системними можливостями мови, закономірністю сполучення прислівників з дієсловами та прикметниками, наприклад: «Двадцятий вік… А я не звик, не звик До логіки, коли мені казково» (І. Муратов)» [4, c. 24-25]. Характеризуючи стилістику Шевченкової поезії, дослідниця, зокрема, відзначає, що «колір Шевченко передає традиційно – прикметником. А прислівникових епітетів на зразок синьо, сизо,червоно, малиново та ін., таких популярних у поезії ХХ століття, у нього не знаходимо» [6, c. 47].

Метонімічні зрушення в структурі дієслівних значень, як і в значеннях слів атрибутивних частин мови, переважно зумовлюються наявністю певних асоціацій за суміжністю на семантичному рівні не безпосередньо самого дієслова, а пов’язаних з ним іменників.

Семантична природа цього комплексу метонімічних процесів є неоднорідною й неоднозначною, зумовлюючи наявність неоднакових позицій дослідників у питанні про визначення семантичної основи, рівня таких змін. Одні дослідники вбачають у таких зміщеннях різні значення відповідного дієслова. Наприклад, щодо зміщень у позиції об’єкта: «… ці два ряди уживань (маючи на увазі випадки рос. брить клиента і брить бороду, стричь волосы і стричь голову, курить трубку і курить табак і т. ін. ) розглядаються як такі, що становлять різні значення дієслова » [1, c.111]. Інші дослідники заперечують зміну в таких трансформаціях лексичного значення дієслова, вбачаючи тут тільки відмінність у сполучуваності слова [9, c.226,229].

Як можна зробити висновок на основі наявного в нашому розпорядженні фактичного матеріалу, різні метонімічні зрушення в значеннях дієслова можна розділити в цьому відношенні на два основні розряди:

1) при одних типах зміщень справді відбувається розщеплення лексичного значення дієслова на різні відтінки значення або й окремі самостійні значення, наприклад: відчиняти (двері, ворота, вікно і т. ін., тобто «відводити, відхиляти вбік стулки дверей, вікон тощо, роблячи вільним вхід, доступ до чогось або вихід назовні», - хату, двір і т. ін., тобто «робити вільним вхід, доступ до чогось або вихід назовні» [СУМ, І, с. 660]; я шию костюм (сам, особисто працюю над пошиттям костюма – замовляю це пошиття кому-небудь, де-небудь);

2) при інших типах зміщень відбувається зміна тільки певного логічного акценту в позначенні відповідної ситуації, певне зрушення сигніфікативного аспекту лексичного значення дієслова при незмінності його денотативного аспекту, тобто співвіднесеності з відповідною ситуацією, наприклад: розбивати (шибку – вікно), доїти (корову – молоко), мести (сміття – двір), буксувати ( про колеса – про машину), дивитися (він кудись дивиться – його очі кудись дивляться) і т. ін.

Таким чином, у сучасному мовознавстві простежується помітне зацікавлення дією метонімії на різних рівнях мовної структури і в межах різних частин мови (не тільки в лексичній семантиці іменників, як це традиційно було і все ще лишається характерним для дослідження цього виду семантичних процесів у мові). Особливий інтерес при цьому можна констатувати щодо охоплення різних виявів дії метонімії в межах лексико-граматичних розрядів ознакових слів (прикметників, прислівників, дієслів), стосовно яких існує вже визначення «вторинна метонімізація» (порівняно з «первинною метонімізацією» в межах предметної лексики).

Література:

1. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика (Синонимические средства языка): Монография. – М.: Наука, 174. – 368с.

2. Арнольд І. В. Стилистика современного английского языка: Учеб. пособ. – М.: Просвещение, 1990. – 301с.

3. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Советская энциклопедия, 1966. – 606с.

4. Єрмоленко С.Я. Слово, оновлене часом // Культура слова. – 1976. – Вип.11. –С. 18-34.

5. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике: Монография: В 4-х т. – Т.3. – М.: Просвещение, 1968. – ХIV, 551c.

6. Сидяченко Н.Г. До проблем лінгвостилістичного визначення епітета // Семасіологія і словотвір. – К., Наук. думка, 1989. – С. 107-111.

7. Сиротина В.А. Метонимия и метонимический эпитет в художественной речи // Русский язык в школе. – 1980. – №6. – С.72-77.

8. Шерех (Шевельов) Ю. Нарис сучасної української літературної мови: Монографія. – Мюнхен: Молоде життя, 1951. – 402с.

9. Шмелев Д.М. Проблемы семантического анализа лексики: Монография. –М.: Наука, 1973.-280с.