Історія /3. ²ñòîð³ÿ íàóêè ³ òåõí³êè

К.і.н. Бородай І.С.

Інститут розведення і генетики тварин, Україна

Теоретико-методологічні та інституціональні чинники становлення зоотехнічної науки в Україні

На сучасному етапі національного відродження в Україні особливої актуальності набуває проблема історичної реконструкції зоотехнічної науки як невід`ємного елемента загальної культури українців. Значний інтерес викликає період її становлення, пов`язаний із ствердженням перших наукових теорій та напрямів, пошуками відповідного методологічного інструментарію, що визначило шляхи розвитку зоотехнії на кілька десятиріч уперед. На жаль, до цього часу комплексного науково-історичного аналізу даної проблеми здійснено ще не було. Певний інтерес представляють наукові праці попередніх дослідників, якими розкрито окремі її аспекти [0, 2, 3, 8, 11, 13, Ошибка! Источник ссылки не найден.].

З огляду на зазначене, автором поставлено мету обґрунтувати вирішальну роль теоретико-методологічних та інституціональних чинників становлення зоотехнії (друга половина XIX – 20-ті роки XX століття), дати комплексну оцінку внеску перших сільськогосподарських, а також галузевих дослідних і учбових інституцій у її розвиток, розкрити роль методологічного апарату у розгортанні наукових пошуків у тваринництві. Дослідження ґрунтується на застосуванні спеціальних історичних (історико-порівняльного, історико-типологічного, історико-генетичного) та загальнонаукових методів.

Предтечею становлення зоотехнічної науки на теренах Російської імперії було запровадження вищої агрономічної освіти, у лоні якої вона розвивалася упритул до 20-х років XX ст., а також розбудова сільськогосподарської дослідної справи [2]. Саме на базі агрономічних вищих освітніх та дослідних закладів зароджуються перші теорії та вчення вітчизняної зоотехнії.

Основи сільськогосподарської освіти закладено в другій половині XIX –на початку XX століття. Після невдалих спроб організації сільськогосподарських шкіл у с. Богоявленському під м. Миколаєвим та с. Чарлеві, розташованому між м. Пушкіним і м. Павловським, викладання агрономії було зосереджене в академіях та університетах на курсах сільськогосподарського домоведення, сільської й домашньої економії [13].

Перший вищий сільськогосподарський учбовий заклад – Маримонтський інститут земельного господарства відкрили в 1816 р. поблизу м. Варшави. Однак, читання зоотехнічних дисциплін у його стінах розпочали лише з 1835 р. У Російській імперії також організовують Гори-Горецьку землеробську школу (Могилевська губернія, 1842), трансформовану згодом на інститут. Розвитку зоотехнії особливо сприяло заснування в 1851 р. кафедри сільського господарства та лісівництва при Університеті Св. Володимира (м. Київ), яка здобула славу одного з авторитетних наукових осередків з проблем тваринництва завдяки майже 40-річній діяльності відомого вченого, професора С.М. Ходецького. Його зусиллями розвинуто вчення про індивідуальний розвиток тварин, розроблено наукову термінологію з вовнознавства [10, 4].

Вбачаючи у вищих учбових закладах вогнище революційно-визвольного руху, царський уряд всіляко перешкоджав розвитку національної культури. Лише після земельної реформи 1861 р. розкрилася уся неспроможність подальшого піднесення сільського господарства без відкриття низки спеціалізованих вузів та підготовки необхідної кількості фахівців. У зв`язку з цим у 1864 р. організовують Петербурзький землеробський інститут, а наступного року – Петровську землеробську і лісову академію (м. Москва), де відкривають перші зоотехнічні кафедри. Їхня діяльність пов`язана з іменами відомих учених, професорів І.М. Чорноп`ятова, М.П. Чирвинського, П.М. Кулєшова, Є.А. Богданова, М.І. Придорогіна та ін., які обґрунтували основні положення науки про розведення сільськогосподарських тварин. У 1882 р. кафедри загального та спеціального тваринництва сформували при Ново-Олександрійському інституті сільського господарства і лісівництва. Їхніми завідувачами, професорами І.І. Калугіним та І.О. Широких проведено дослідження з вивчення закономірностей онтогенезу та годівлі тварин [10, Ошибка! Источник ссылки не найден.].

Викладання окремих зоотехнічних дисциплін запроваджено у заснованій в 1878 р. на базі рільничої школи Академії рільництва (м. Дубляни) та Львівському ветеринарному інституті. Тваринництву також відводили певне місце у навчальній програмі Новоросійського університету (м. Одеса). На той час на українських землях вже функціонують три землеробських середніх училища (Харківське, Херсонське, Уманське), де зоотехнію читають як обов`язкову дисципліну [13].

До революції суттєвий внесок у становлення засад зоотехнії здійснили вчені відкритого в 1898 р. Київського політехнічного інституту. У структурі його сільськогосподарського відділення сформували кафедри загального та спеціального скотарства, очолювані професорами М.П. Чирвинським, С.О. Івановим, В.П. Устьянцевим. Так, здобутком М.П. Чирвинського була розробка наукових основ годівлі, основана на глибоких знаннях фізіолого-біохімічних закономірностей травлення, онтогенетичне вчення та основи стаціонарного вивчення вітчизняного вівчарства. С.О. Івановим запропоновано систему протиепізоотичних заходів у тваринництві, вивчено вплив факторів зовнішнього середовища на здоров`я та формування високої продуктивності сільськогосподарських тварин. В.П. Устьянцевим удосконалено фізіологічні основи годівлі у тваринництві, експедиційний метод обстеження [5, 6, 7].

Вузькогалузеву вищу освітню підготовку започатковано в 1919 р. відкриттям Московського зоотехнічного інституту, до роботи якого залучено плеяду відомих учених у цій галузі, зокрема П.М. Кулєшова, О.С. Серебровського, М.Ф. Іванова, О.В. Гаркаві, Є.А. Богданова та ін. В Україні початок вищій зоотехнічній освіті покладено в 1921-1922 роках заснуванням на базі сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту сільськогосподарського та ветеринарно-зоотехнічного інститутів. До читання зоотехнічних дисциплін запрошено відомих учених, професорів А.К. Скороходька (основи зоогігієни), В.П. Устьянцева (годівля сільськогосподарських тварин), С.О. Іванова (молочне господарство), С.П. Амітрова (конярство), І.І. Клодницького (генетика), П.Т. Лавренюка (молокознавство), В.В. Букрабу (птахівництво та кролівництво), В.Ю. Чаговця (фізіологія сільськогосподарських тварин) та ін. У 1930 р. на базі Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту заснували зоотехнічний інститут [8].

Іншим осередком становлення наукових основ тваринництва був відкритий у 1920 р. на базі Харківської середньої землеробської школи – зоотехнікум, який у 1930 р. перетворено на молочно-зоотехнічний інститут. Заклад здобув високий авторитет зусиллями корифеїв зоотехнічної науки М.Д. Потьомкіна, І.В. Бельговського та ін. Зоотехнію також читали у Львівській політехніці, Одеському, Херсонському, Харківському та Кам`янець-Подільському сільськогосподарських інститутах. На базі останнього в 1930 р. організовано вищий учбовий заклад – Інститут птахівництва. Підготовку спеціалістів здійснювали професори М.Т. Геращенко, О.С. Мельник, П.М. Бучинський, М.Л. Бернацький, С.А. Плюйко та ін. У жовтні 1920 р. розпочинає свою історію утворений на базі класичної гімназії Білоцерківський сільськогосподарський технікум, який в 1929 р. трансформували на інститут, а в 1930 р. – на зоотехнічний технікум [1, 3].

Запровадження сільськогосподарської освіти за часом співпало зі становленням дослідної справи у галузях тваринництва. В Україні перші спеціалізовані зоотехнічні станції відкривають в смт Асканія-Нова. Це зоотехнічна дослідна станція фізіологічного відділення ветеринарної лабораторії Управління ветеринарної служби Міністерства внутрішніх справ Росії (1910), а також відділення дослідної станції з вівчарства Петровської сільськогосподарської академії (1916). Утім, обидві станції функціонували лише до 1917 р. [11]. У Росії на той час активну діяльність розгорнула відкрита в 1913 р. Московська зоотехнічна дослідна станція, де працювали такі відомі вчені, як О.В. Гаркаві, Є.А. Богданов, І.С. Попов та ін.

До революції роль основних осередків дослідництва у зоотехнії відіграли відділи тваринництва агрономічних дослідних станцій. Перший з них відкрили в 1912 р. при Полтавській сільськогосподарській досвідній станції, його очолив видатний учений-селекціонер у галузі свинарства О.П. Бондаренко [12]. З 1915 р. розпочав свою історію відділ тваринництва Катеринославської обласної дослідної станції, який через значну розораність земель та зростання частки рослинництва в загальногосподарському комплексі цього регіону переводять до Харківської крайової сільськогосподарської досвідної станції.

У 1925 р. за ініціативою професора О.О. Браунера в смт Асканія-Нова організовано зоотехнічну дослідну і племінну станцію. Її колективом на чолі з видатним ученим у галузі тваринництва, академіком М.Ф. Івановим проведено фундаментальні дослідження з метизації, селекції та бонітування сільськогосподарських тварин, виведено нові породи свиней та овець [11].

Другою за часом організовано Полтавську зоотехнічну дослідну станцію (1928), завідування якою здійснював професор О.П. Бондаренко. Ученим проведено ґрунтовні дослідження з вивчення відгодівельних якостей місцевих свиней, ефективності їхнього схрещування із зарубіжним породами, що стало основою для виведення нової скороспілої миргородської породи.

У 1929 р. на базі відділу зоотехнії Київської крайової сільськогосподарської дослідної станції організовано зоотехнічну дослідну станцію. У її роботі активну участь взяли А.П. Редькін (перший директор), В.П. Устьянцев, О.А. Соловйов, А.К. Скороходько та інші вчені, зусиллями яких розгорнуто комплекс досліджень у галузі розведення, годівлі та зоогігієни утримання сільськогосподарських тварин [9].

Зоотехнічні дослідні станції також відкривають у мм. Одесі, Чернігові, на Волині та Поліссі. Водночас засновують низку вузькогалузевих дослідних станцій, зокрема з бджільництва, вівчарства, кролівництва, рибництва, конярства та шовківництва, що поклало початок становленню наукових основ спеціальної зоотехнії.

Кінець 20-х років XX ст. ознаменувався організацією науково-дослідних інститутів у галузі тваринництва. Так, в 1929 р. засновано вищий науковий заклад у галузях сільського, водного та лісового господарства – Всесоюзну академію сільськогосподарських наук ім. В.І. Леніна (м. Москва), а також Всесоюзний науково-дослідний інститут тваринництва (поблизу м. Ленінград). В Україні більшість науково-дослідних інститутів було утворено на базі дослідних станцій, які вже мали певну матеріальну базу, наукові кадри. Першим на базі зоотехнічного відділу Харківської крайової сільськогосподарської дослідної станції створено Південний науково-дослідний інститут молочного господарства (1929). Наступного року активну діяльність розгорнули: Всесоюзний науково-дослідний інститут свинарства (м. Полтава), Всеукраїнський науково-дослідний інститут птахівництва (м. Кам`янець-Подільський), Науково-дослідний інститут ставкового і озерно-річкового рибного господарства (м. Київ).

Іншим фактором, що забезпечив становлення зоотехнії як науки, було формування власного методологічного апарату, специфіка якого зумовлювалася як предметом дослідження цієї галузі знань, так і її завданнями. Найбільш гнучкими та мобільними у арсеналі методології є наукові методи. Для зоотехнії характерне використання як загальнобіологічних, так і специфічних методів, відпрацьованих власною практикою досліджень. Щодо перших дана галузь ґрунтується на застосуванні спостереження, обстеження та експерименту, становлення яких відбувалося у відповідній послідовності. Так, спостереження широко застосовували ще на етапах зародження тваринництва. Цей метод дослідження відрізнявся від звичайного споглядання активним напрямом пізнання, що, перш за все, позначилося у визначенні мети та завдань дослідження, застосуванні окремих технічних прийомів.

Під обстеженням у зоотехнії розуміють спостереження і опис тварин за допомогою різних приладів та обладнання у природних умовах. Один із його різновидів, який набув першочергового значення, – експедиційний метод. Доцільно згадати масштабні експедиції О.Ф. Міддендорфа з вивчення тваринництва, М.П. Чирвинського – з вівчарства, А.О. Малігонова та Д.А. Кисловського – з конярства. Отримані в них наукові факти визначили основні риси зоотехнії, завершилися теоретичними відкриттями.

У зоотехнічних дослідженнях другої половини XIX – початку XX століття основне місце посів експеримент (науково-господарський, фізіологічний, виробничий). Завдання першого полягає в оцінці технологічної ефективності того чи іншого елемента корму, раціону, фактора утримання чи спадкових особливостей будови і функцій тварин. На основі фізіологічного досліду вивчають показники перетравності корму, обміну речовин і енергії, гематологічні показники секреторної функції шлунково-кишкового тракту тощо. Перевагою виробничого досліду є можливість виявити всі технологічні й економічні параметри і за позитивних результатів рекомендувати їх для широкого запровадження. Особливий різновид зоотехнічного експерименту – селекційний дослід іноді триває десятки років і може завершуватися виведенням нових порід, типів, ліній, родин.

На етапі становлення зоотехнії як теоретико-методологічну основу використано розробки зарубіжних та вітчизняних учених: еволюційну теорію (Ч. Дарвін та ін.), теорію схрещування (Ж.Л. Бюффон), екстер`єрне вчення (К. Буржель, В.І. Всеволодов), теорію константності порід (Веккерлін, Юстинус), теорію індивідуальної потенції (Г. Заттегаст), онтогенетичну теорію (М.П. Чирвинський та ін.), вчення про конституцію (П.М. Кулєшов, М.І. Придорогін та ін.), норми годівлі та наукову оцінку поживності кормів (А. Теєр, Ю. Лібіх, О. Кельнер та ін.) тощо.

Отже, у становленні зоотехнічної науки в Україні (друга половина ХІХ ст. – 20-ті роки ХХ ст.) визначальну роль відіграли теоретико-методологічні та інституціональні чинники. Предтечею її становлення було запровадження вищої агрономічної освіти, у лоні якої вона розвивалася упритул до 20-х років XX ст., а також інтенсивна розбудова сільськогосподарської дослідної справи. На базі вищих сільськогосподарських освітніх та дослідних закладів здійснювалася фундація перших наукових напрямів, теорій та вчень. Іншим чинником становлення зоотехнії було формуванням власного методологічного апарату, що забезпечило активне розгортання пошуків у даній галузі.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Біотехнологічний факультет: історія і сьогодення. До 85-річчя від дня народження та 50-річчя відродження / Упор. М. Г. Повозніков, С. М. Басюк, Н. В. Кравець та ін. – Кам'янець-Подільський: «Аксіома», 2005. – 260 с.

2. Вергунов В. А. Агрономія і становлення науки про тваринництво на теренах України та Франції (друга половина XVIII ст. – 1920 рік) / В. А. Вергунов. – К., 2009. – 278 с.

3. Власенко В.М. Білоцерківський аграрний університет: від витоків до сьогодення / В.М. Власенко, О.В. Стародуб, Є.А. Чернецький. – Біла Церква, 2005. – 223 с.

4. Державний архів м. Києва. – Ф. 16. – Оп. 465. – Спр. 4765. – Арк. 457-486.

5. Державний архів м. Києва. – Ф. 18. – Оп. 2. – Спр. 284. – 240 арк.

6. Державний архів м. Києва. – Ф. 18. – Оп. 2. – Спр. 102. – 101 арк.

7. Державний архів м. Києва. – Ф. 16. – Оп. 465. – Спр. 4820. – 16 арк.

8. Діденко В. В. Нарис історії національного аграрного університету (до сторіччя заснування) / В.В. Діденко. – К.: Аграрна наука, 1998. – 175 с.

9. Киевская опытная станция животноводства «Терезино» /В.М. Дзюбанов, Л.Д. Алексеенко, А.С. Артюх и др. – М: Колос, 1965. – 247 с.

10. Мещерский И. Образованіе сельскохозяйственное / И. Мещерский // Полная энциклопедія русскаго сельскаго хозяиства и соприкасающихся сь нимь наукь. – Т. 6. – С-Птб, 1902. – С. 1-15.

11. Рябко В. М. Аскания-Нова в решении научных проблем / В.М. Рябко. – 2-е изд., доп. – Херсон, 2007. – 504 с.

12. 40 років роботи Полтавської сільськогосподарської досвідної станції. 1884-1924 /В. Сазанів, А. Знаменський, А. Бондаренко та ін. //Праці Полтавської сільськогосподарської досвідної станції. – № 42. – Полтава, 1925. –112 с.

13. Становлення і розвиток аграрної освіти та науки в Україні (з найдавніших часів до сьогодення) / Д.О. Мельничук, М.В. Зубець, Л.Ю. Беренштейн та ін. – К.: НАУ, 2005. – 224 с.

14. Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва. 1816-2006. –Х., 2006. – 367 с.