Педагогические науки/2.Проблемы подготовки специалистов

К.ф.-м.н. Скрипник С.В., Саркіс’янц О.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі, Україна

Проблеми адаптації вищої освіти в умовах

кредитно-модульної системи

Багаторівнева модель підготовки фахівців, на перший погляд, більш адекватно відповідає тим змінам, які відбуваються в сучасному світі. В глобалізованому світі економіки і науки англосаксонська система вищої освіти розповсюдилася не тільки в англомовних країнах, а, практично, у всій Азії, Південній Америці, а також в державах колишнього східного блоку.

Система вищої освіти в Європі зараз знаходиться у стадії реформування. В ході реалізації Болонської декларації запущений в життя достатньо складний процес, що передбачає адаптацію національних систем освіти до єдиних норм що приймаються Європейським співтовариством: введення ступеня бакалавра і магістра, підвищення академічної мобільності і скорочення термінів навчання.

Підводячи проміжні підсумки реалізації ідей Болонського процесу через вісім років після підписання Болонської декларації, перш за все відзначимо наступні моменти.

Найбільшою і явною зміною є перехід в підготовці фахівців на систему «бакалавр/магістр». Для досягнення цієї мети була прийнята загальна система оцінки якості навчання – Європейська система перевідних кредитних балів, яка дозволила зіставляти і вираховувати успішність студентів в різних Європейських вузах.

Не дивлячись на велику кількість учасників Болонський процес здійснюється, можна сказати, в ініціативному порядку. Його направляє політична воля, а не який-небудь єдиний або розподілений організаційний механізм. Таким чином, Болонський процес не має під собою інституційної основи, а просувається на проміжних конференціях Європейських міністрів освіти.

Сьогодні акцент ставиться на самостійній, педагогічно нерегульованій роботі студентів, а зміни живого спілкування з викладачем роботою з комп’ютером. Функції викладача вищої педагогічної школи зводяться,часом, до моніторингу діяльності студентів, протоколювання результатів виконання завдань і виставлення балів. Усе більше під освітнім процесом розуміють схему: «навчання – тест – іспит» у комп’ютеризованому варіанті. Ніхто не заперечує, що інтерактивна модель дистанційного навчання сприяє розвитку творчої уяви, фантазії, мислення. Однак без живого спілкування, педагогічної взаємодії, співпраці та співтворчості викладача й студента неможливо сформувати в майбутнього спеціаліста комунікативну культуру, розвинути організаторські й управлінські здібності.

Болонський процес давно вже перестав бути для вузів чимось екзотичним. Він перетворився на один з провідних напрямів модернізації і реформування системи вищої освіти. Ті, хто глибоко вникнув в задачі, сформульовані в Болонської декларації і в подальших документах, давно вже відмовилися від думки, що участь в Болонському процесі веде до копіювання наших реформ по відношенню до Західної Європи і США. Ні, разом з іншими провідними країнами ми прагнемо створення системи вищої освіти, адекватної викликам ХХІ століття і яка б гарантувала підготовку першокласних фахівців. Така наша мета, для досягнення якої належить ще провести величезну роботу. Одним з найважливіших понять кредитно-модульної системи є поняття модуля. Модуль в освіті – це динамічна, відкрита, само розвивальна система, що забезпечує єдність процесів функціонування, розвитку та управління окремої навчальної виховної структури.

Термін «модульне навчання» семантично пов'язаний з поняттям «модуль», однією з найпоширеніших дефініцій якого є «функціональний вузол, цілісний блок інформації». Отже, наукові підходи до модульної організації змісту освіти, хоч первинно і ґрунтуються на ідеї блочного викладання навчального матеріалу, все ж істотно різняться між собою. Заслуговує на увагу концепція, яка узагальнює різні погляди на шляхи реалізації принципу модульності в освітній практиці. Вона формулює такі базові правила навчання:

1) навчальні матеріали треба структурувати з урахуванням досягнення кожним студентом чітко визначених дидактичних цілей;

2) він має бути організований як цілісний блок інформації, що реалізує комплексну дидактичну мету;

3) відповідно до обсягу і структури освітнього матеріалу доцільно інтегрувати різноманітні види, форми і технології навчання.

Загалом, серед основних дефініцій принципу модульності в зарубіжній і вітчизняній літературі заслуговують наукового аналізу такі:

§ модуль як самостійна група ідей, якими оволодівають студенти за допомогою дидактично доцільних засобів, що відповідають природі цих ідей;

§ модуль – самостійне визначення такої цілісної одиниці навчальної діяльності, яка сприяє досягненню студентами чітко сформульованих цілей і завдань;

§ модульність передбачає застосування різних форм і методів навчання, що підпорядковані загальній темі навчального курсу.

Ідея модульно-розвивального навчання як експериментальної системи освіти впроваджується поаспектне; набір аспектів визначається такими етапами становлення інноваційної системи освіти:

§ від модульної теми і міні-курсу до модульної навчальної програми і модульного програмно-методичного комплексу;

§ від модульного заняття до формального модуля як сукупності 20-ти чи 30-ти хвилинних міні-модулів;

§ від операційного і системно-діяльніського модулів до цілісних дидактичних модулів.

Отже, навчальний модуль – центральний елемент модульно-розвивальної системи. Він є цільовою, відкритою і відносно завершеною сукупністю взаємозалежних циклів навчальної, виховної та освітньої розвивальної взаємодії педагога та студента, яка реалізує змістовий модуль через форму-модуль, і такий спосіб забезпечує оптимізацію розвитку особистості, опонуючи традиційним засобам, формам і методам класичної системи. Теорія модульно-розвивальної системи ґрунтується на науковому розумінні єдиного навчально-виховного освітнього процесу як форми освітньої соціалізації особистості.

Високий динамізм Європейського ринку праці вимагає таких дипломів про вищу освіту, що визначаються у всіх країнах Європи. Це поза сумнівом повинне привести до зближення вузівських систем і створення єдиної системи оцінки якості знань. Дискусії з приводу плюсів і мінусів процесів Європейської інтеграції, глобалізації ринку праці і проблем реорганізації вищої освіти продовжується, але поступово зміщуються від питання «Що робити?» до питання «Як робити?».

Участь в Болонському процесі має на меті зближення нашої вищої школи з Європейською моделлю, входження Українських вузів в загальноєвропейський простір вищої освіти. Але на даному етапі головним є не визнання в Європі наших документів про освіту і навіть не питання академічної мобільності при всій важливості обміну професурою і студентами і вироблення для цього адекватних механізмів.

Все-таки щонайперша мета підвищення якості освіти. А це передбачає освоєння тих методів і шляхів рішення задач поліпшення підготовки кадрів, підвищення рівня всієї діяльності університетів і інших вузів, які реалізуються у тому числі і в рамках Болонського процесу. Євросоюз офіційно і цілком безумовно поставив перед собою мету – створити конкурентоздатну кращу в світі систему вищої освіти.

Якщо в Євросоюзі прагнуть побудувати сильну систему освіти,зокрема вищої, то ми, звичайно, повинні дивитися: що краще можна там узяти, щоб і в Україні забезпечити належний рівень діяльності вузів. Саме це – наш пріоритет.