К.пед.н. Собко Р.М.
м.Стрий, Україна
ЧИ ДОПОМОЖЕ ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА ШКОЛІ, УЧИЛИЩУ, КОЛЕДЖУ?
Сучасний світ позначений багатьма проблемами, пов’язаними з
життєдіяльністю людини. Розвиток технологій не завжди йде на користь
суспільству, а іноді й навпаки. Результатом бурхливої техногенної діяльності
людини є погіршення умов навколишнього середовища, що відповідно зумовлює
погіршення здоров’я людини. А найбільшого впливу зовнішнього середовища
зазвичай зазнає підростаюче покоління, молодь. На підтвердження цього
спостерігаємо як останнім часом в Україні щорічно оголошуються карантини, в
закладах освіти тимчасово припиняється навчання, а потім відбувається вимушене
ущільнення матеріалу щоб “наздогнати” упущений період часу.
В таких умовах у багатьох дослідників постає питання: як вийти з цієї
ситуації, як забезпечити неперервність навчання навіть в період карантину щоб
потім не “наздоганяти”, чи це можливо?
На перший погляд, і так вважають деякі дослідники, відповідь проста:
неперервність навчання навіть у випадку вимушеного тимчасового закриття
навчального закладу на карантин, забезпечить впровадження дистанційного
навчання у всіх типах навчальних закладів – від шкіл до університетів. Але на
наш погляд це не так.
Технологію
дистанційної освіти вважають однією з новітніх педагогічних технологій, яка
сформувалась з розвитком інформатизації. В той же час поняття дистанційної
освіти навіть для української науки не є на стільки новим. В наказі
Міністерства освіти України від 02.06.1993 р. № 161 “Про затвердження Положення
про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах” вказано, що
“Навчання у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами: денна (стаціонарна); вечірня; заочна
(дистанційна); екстернат. Можливе поєднання різних форм навчання.” [2]
Передумовою реалізації дистанційного
навчання є в першу чергу наявність комп’ютера, який підключений до мережі. Як
показують дослідження, більшість сімей, де проживають учні або студенти, мають
принаймні один персональний комп’ютер, але не всі. Ще менший відсоток мають
можливість користуватись мережами через недоступність підключення або його
високу вартість.
Наступною передумовою до впровадження
дистанційного навчання на всіх етапах освіти є високий рівень мотивації до
навчання учня чи студента. На практиці маємо зовсім протилежну ситуацію.
Потребу вчитись людина як правило усвідомлює лише з досягненням певного віку,
який для кожної особистості коливається в досить широких межах. Сучасні батьки
стали порівняно менше займатись вихованням дітей і тому формувати мотивацію до
навчання доводиться в більшості випадків педагогам самостійно.
Розглядаючи
питання дистанційного навчання головним принципом його організації визначають
індивідуалізацію навчання, яка забезпечується використанням
інформаційно-телекомунікаційних технологій та створення особливого
педагогічного інформаційного середовища. За [1] основними принципами
дистанційного навчання є: гуманістичність
навчання; пріоритетність педагогічного підходу під час проектування навчального
процесу в системі дистанційного навчання; педагогічна доцільність застосування нових
інформаційних технологій; вибір змісту навчання; стартовий рівень освіти;
відповідність технології навчання; забезпечення безпеки інформації, яка
циркулює у системі дистанційного навчання; розвиток навчання; наочність навчання;
систематичність і послідовність навчання; науковість навчання; доступність
навчання; комунікаційність навчання; мобільність навчання.
Зважаючи на перелічені принципи бачимо,
що дистанційне навчання – це цілісний процес, а не складова якогось більшого
процесу. Циркуляція інформації здійснюється постійно від учня до вчителя і
назад з метою свідомого усунення учнем допущених помилок. Застосування нових
інформаційних технологій потребує певного підгрунтя, певних знань з
використання інформаційно-комунікаційної техніки, а отже певної попередньої
підготовки, і водночас дотримання певних санітарних вимог та вікових обмежень
на час роботи з комп’ютером.
Крім того,
сам процес підготовки дистанційного курсу, використання програмних середовищ
для його підготовки теж потребує особливої підготовки педагогав галузі
інформаційних технологій, чого бракує вчителям-предметникам не лише шкіл, а й
училищ або коледжів.
Таким чином,
на наш погляд дистанційне навчання можна трактувати як метод реалізації лише
професійної підготовки або перепідготовки фахівців. Не зважаючи на
індивідуалізацію навчання, можливість регулювання темпу навчання самим учнем,
принципи дистанційного навчання не можуть бути застосовні до тимчасових потреб
організації неперервного навчання у школі, училищі або коледжі через
відсутність безпосереднього контакту особистості вчителя з тим, хто навчається,
що надзвичайно важливо для вікової групи учнів шкіл, училищ та коледжів. Дистанційне
навчання ми можемо розглядати як новий метод, або в більш загальному вигляді –
нова технологія навчання, яка сформувалась в умовах розвитку інформаційного
суспільства. Однак принципи дистанційного навчання найбільш наочно реалізуються
в умовах лише заочної форми навчання у вищому навчальному закладі будь-якого
рівня акредитації.
Література:
1. Кравченко А.О. Дистанційне навчання: Перспективи розвитку мовної освіти. –
Інформаційні технології і засоби навчання – Вип.2., 2008. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em6/emg.html (20
січня 2009 року).
2. Наказ
Міністерства освіти України від 02.06.1993 р. № 161. Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0173-93
(10 січня 2009 р.)