Педагогические науки/

2. Проблемы подготовки специалистов

Воробйов О.О.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Пропозиції та зауваження щодо Плану заходів, запропонованого Держгірпромнаглядом, відносно вирішення проблемних питань навчання з охорони праці та цивільного захисту у вищих навчальних закладах

Наслідки надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру в Україні за останні роки безпосередньо пов’язані з недосконалістю основних законів з питань надзвичайних ситуацій та недостатнім рівнем підготовки студентів вищих навчальних закладів з дисциплін «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці», «Охорона праці в галузі», «Цивільний захист».

Тому вважаємо, що обговорення Плану заходів, запропонованого Держгірпромнаглядом (лист від 27.02.2010 р. № 1/02 – 11.2 – 1/3.3/1243), відносно вирішення цих проблемних питань є своєчасним, доцільним і актуальним.

Повністю погоджуємось з необхідністю вжиття заходів «щодо подолання зниження рівня і обсягів навчання з питань охорони праці та цивільного захисту, недопущення об’єднання з іншими нормативними дисциплінами».

Звертаємо увагу на одну принципову неточність. Якщо назва дисциплін «Основи охорони праці» та «Охорона праці в галузі» вірні, то такої назви як «Цивільний захист в галузі» не існує. Вважаємо недоцільним введення «Цивільний захист в галузі» (замість дисципліни «Цивільна оборона» - пункт 2 Плану заходів).

Пропонуємо:

1. У понятті «Цивільний захист в галузі» замінити слово «в галузі» і чітко визначитись з тим, що «Цивільний захист» має включати два напрями - «Безпеку життєдіяльності» (читається бакалаврам) та «Цивільну оборону» (читається спеціалістам і магістрам).

Безпека життєдіяльності розглядає комплекс питань перебування людини в оточуючому середовищі у повсякденних умовах та в умовах надзвичайних ситуацій мирного часу. Цивільна оборона розглядає питання надзвичайних ситуацій особливого періоду і складається (як це і було раніше) із загального розділу, обов’язкового для всіх, та Цивільної оборони за профілями.

Дисципліни «Охорона праці в галузі» та «Цивільна оборона» за профілями повинні викладатися на відповідних факультетах. Такі дисципліни як «Основи охорони праці», «Безпека життєдіяльності», «Цивільна оборона» викладаються фахівцями кафедри безпеки життєдіяльності.

2. За кредитно-модульною системою навчання такий вид підсумкового контролю як «диференційований залік» не існує, тому доцільним буде або просто «залік», або «екзамен».

3. З метою підвищення якості розробки навчальних програм вищезазначених нормативних дисциплін пропонуємо залучати фахівців інших вищих навчальних закладів.

4. Напрямок заходів, визначений в п. 4 та у п. 7 «привести у відповідність до чинного законодавства та нормативно-правових актів» не може бути реалізований, оскільки Закон України «Про правові засади цивільного захисту» від 2004 року є недосконалим та потребує переробки.

Почнемо з Розділу І. Стаття 1.

В останньому абзаці лівої колонки дається визначення служби цивільного захисту: „Служба цивільного захисту – державна служба особливого (курсив наш) характеру, пов’язана із забезпеченням пожежної безпеки…” Складається враження що укладачі Закону не зовсім розуміють організаційну структуру системи цивільного захисту. Не існує і не може існувати однієї служби. Їх існує багато. На базі різних міністерств, відомств та підпорядкованих їм об’єктах залежно від характеру діяльності створюються служби: оповіщення і зв’язку; медична; радіаційного і хімічного захисту; охорони громадського порядку; сховищ і укриттів; транспортна; матеріально-технічного постачання тощо. Тільки у взаємодії, у злагодженій роботі всіх служб можна вирішувати задачі, які виникають у надзвичайних ситуаціях.

Другий абзац правої колонки: „сили і засоби цивільного захисту … призначені для гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварій, повеней, землетрусів та інших катастроф…” Аварії, повені, землетруси і катастрофа - це не синоніми. Катастрофа – це наслідок або техногенної аварії, або стихійного лиха, або соціальних катаклізмів, яка супроводжується значною кількістю загиблих і постраждалих людей. А якою кількістю - визначається «Положенням про встановлення критеріїв віднесення небезпечної події до надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру та критеріїв і порядку її класифікації за рівнями» від 01.03.2002 року.

У статті 2. „Правова основа цивільного захисту” не згадується надзвичайно важливий документ за №555 - ХІV від 24 березня 1999 року – доповнення до Закону України „Про цивільну оборону України”. Можливо це і стало причиною недосконалого ІІІ Розділу („Єдина система цивільного захисту”). У статях 18, 19, 20 може йти мова тільки про перші чотири з восьми структурних підрозділів, які і складають систему, і існують на практиці та висвітлені попереднім Законом (Розділ І, стаття 1).

Стаття 4. „Принципи цивільного захисту”. Виходячи з того що слово „принцип” ототожнюється зі словом „ідея”, „думка”, „основне положення”, ми схиляємось до того, що цивільний захист не може базуватись на декількох ідеях, декількох думках або декількох основних положеннях, не кажучи вже про абсолютно незрозумілий принцип „функціонування”(?). Тому, пропонуємо повернутись до випробуваного часом „територіально-виробничого” принципу (Розділ І Закону України „Про цивільну оборону від 1999 року” стаття 2) – „Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і за відповідальністю щодо їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом” .

Відносно статті 5 („Завдання цивільного захисту”) зрозуміло, що завдання в нашій системі із часом можуть і повинні змінюватись. Але ж не в такій мірі. Збільшення кількості завдань рівно у два рази (з 7 до 14) ще не означає покращення якості. Кидається в очі безсистемність, відрив від мети, заплутаність, тавтологія, звуженість деяких завдань цілої системи цивільного захисту до завдань, які покладаються на окремі служби. В десятому пункті йдеться про „проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організацію життєзабезпечення постраждалого населення”. У даному випадку, з одного боку, поєднані два самостійних завдання – „життєзабезпечення” і „проведення невідкладних робіт”, з іншого взагалі не згадуються рятувальні роботи, що є неприпустимим. В цій же статті слова „запобіжні” та „запобігання” зустрічаються у п’яти різних завданнях. З якою метою перероблено перше завдання другої статті першого розділу попереднього Закону 1999 року („Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій …”) є незрозумілим.

Всі статті Розділу ІІ („Основні заходи у сфері цивільного захисту”) мають однаковий істотний недолік – немає відповіді на питання, хто повинен здійснювати заходи статей 7, 8, 9, 10, 11 .. і т.д. аж до статті 17? У цьому розділі Закону і випливає такий суттєвий недолік як відсутність найважливішого структурного підрозділу - „служби”.

Розділ ІІІ. Єдина система цивільного захисту логічно починається із структури (статті 18, 19, 20) і зовсім не логічно переривається статтями 21, 22, 23, 24, 25, 26 („Режими функціонування єдиної системи цивільного захисту”) для того, щоб в наступних знову повернутись до структури. Останні, на наш погляд, краще розглядати окремим розділом.

Розділ ІV має загальну назву „Управління єдиною системою цивільного захисту”. Ми вважаємо, що необхідно розділ як такий ліквідувати, оскільки стаття 27 „Система органів управління цивільним захистом – є продовженням статей 18, 19, 20 ІІІ Розділу („Структура ЦЗ”) і розкрита правильно. Якщо „спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту” (читай МНС) здійснює „безпосереднє керівництво” (п.2, ст.27), то логіка потребує продовження. Необхідно визначити тих, хто буде здійснювати повсякденне управління (курсив наш) процесами захисту населення у складі міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування і які були присутні в минулих законах. Необхідно повернутись до визначення що „органи управління у справах цивільного захисту, які входять до складу місцевих державних адміністрацій є підрозділами подвійного підпорядкування”. Стаття 34 («Органи управління та сили цивільного захисту, що виконують завдання цивільного захисту») та стаття 35 Розділу ІV («Регіональні і місцеві органи управління та сили цивільного захисту»), які містять фрази: „До сил (курсив наш) цивільного захисту належать: оперативно-рятувальна служба, … спеціальні служби… технічні служби… спеціалізовані аварійно-рятувальні служби” (курсив наш) є повним абсурдом. Сили – це люди. А до складу людей аж ніяк не можуть входити установи (служби).

5. Повернути в навчальний процес вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації дисципліну «Основи медичних знань» у повному обсязі для студентів всіх спеціальностей педагогічного спрямування.

6. Для закріплення знань і навичок студентів питання з «Безпеки життєдіяльності» можуть включатися до курсових і бакалаврських робіт.

7. У дипломні проекти, магістерські роботи, змістом яких є проектування об’єктів народного господарства або їх елементів, будівель, споруд, машин, механізмів, приладів, розробка технологічних процесів та ін., рекомендуємо включати завдання з «Цивільної оборони» окремим питанням або розділом.

Нажаль запропонований проект Кодексу України про Цивільний захист від 09.11.2009 року не досягає своєї мети, повторюючи ті ж самі помилки.