Юрчик І.Б., Кардінал Т.Л.

Вінницький торговельно-економічний інститут, КНТЕУ

Управління підприємством, спрямоване на підвищення ефективності виробництва.

Управління являє собою досить багатогранну категорію. Підходи до якого змінюються, розширюються та доповнюються. Це наслідок постійного розвитку науки управління нових здобутків та напрацювань практиків управління.

Проблемами стратегічного управління підприємств на теоретичному і практичному рівнях займались такі вітчизняні науковці, як А.Г. Семенов, Л.Є. Довгань, Ю.В. Каракай, Л.П. Артеменко, В.Г. Герасимчук та інші. Але ця проблематика потребує подальшого вивчення в умовах конкретних українських підприємств, адже ефективний процес розробки, прийняття і реалізації стратегічних управлінських рішень може забезпечити ефективне функціонування підприємства[2]

Система управління – це сукупність елеменітв (структури, функцій, ресурсів (всіх, що забезпечують діяльність організації), потоків інформації, технологій). Ознаками системи є: цілістність та єдність, взаємозв’язок та взаємозалежність елементів, наявність якостей, що притаманій системі в цілому, але не притамані жодному з елементів окремо. При цьому, кожна організація є системою сама по собі, і частиною більш складних систем (галузь, держава, суспільство). І саме наявність та стан елементів системи, та взаємозв‘язків між ними, взаємозв’язки та взаємодія з іншими системами, визначають рівень ефективності чи не ефективності системи управління в цілому. Можна визначити необхідні умови фукнкціонування системи управління: правильно визначана цілі її функціонування; єдність цілі, завдань, елементів системи; цілістність цілі, завдань, елементів системи; узгожденість цілі, завдань, елементів системи; цілістність системи внутрішніх зв’язків та відносин; доцільність затрат на функціонування системи, (ресурси виправдані та дають віддачу); гнучкість (здатність швидко реагувати на зміни); відкритість; керованість; всі компоненти працюють на ціль (оптимізація цілей та структури); позитивний сенергетичний ефект від взаємодії елементів системи; організованість; швидка/оперативна адаптивність; конкурентна; розвиваюча; виживаюча; адаптивність до більш глобальної системи; зв’язок з більшою системою в яку входить. Дотримуючись таких умов можна визначити, що система є «правельною», тобто ефектвною, і тоді, ефективність фукнкціонування системи упраління, це не безлад, що дає результат, а порядок, що створює додану вартість від функціонування кожного елемента окремо, та системи як єдиного цілого та при взаємодії з іншими системами.[1]

Можна визначити наступні показники ефективності системи упраління, це:

- оптимальність набору елементів системи упраління, їх взаємодії та віддачі від них;

- функціонуваня кожного елемента та системи в цілому при якому створюються (додаються) цінності, а не збільшуються затрати;

- відсутністі або мінімальний вплив того, що обмежує систему, тобто, слабких, вузьких місць;

- відсутність того, що викликає дефекти, відхилення від заданого напрямку.

Ефективне упраління можливе коли не тільки система управління є ефективною, а і процеси управління, що призврдять її в дію та реалізують. Процес - це послідовність взаємопов’язаних та взаємодіючих дій (робіт, оперцій), цілю яких є претворення ресурсів на «вході» процесу в результати на «виході». Процеси поділяються на основні, допоміжні, унікальні (не можуть бути змінені чи замінені), ключові (відіграють вирішалюну роль). Виділяють 5 основних видів процесів (проектування продукції, виробничі, технологічні, бізнес-процеси, управлінські процеси) оскільки, мова йде саме про упралінські процеси, то варто зазаначити, процессне упраління, дає можливість бачити причини, сильні та слабкі сторони, що призводіть до отриманого чи бажаного результату.[5] Умовами необхідними для функціонування «правильного» процесу є наступні: доцільність - вирішення поставлених цілей; цілістність; швидкість проходження; відсутність збоїв; простота; прозорість; локанічність; відсутність негативного впливу на інші процеси; мобільність та гнучкість до змін; задоволенність як внутрішніх так і зовнішніх кліентів; постійна удосконалюванність. Показниками ефективності процесу при дотримані вище згаданих умов будуть:

- відсутність затримок, помилок при виконанні процесу, та при взаємодії з іншими процесами;

- створення доданої вартості від функціонування самого процесу, чи від впливу та взаємодії з іншими процесами.[4]

В данному контексті ефективність рішення будуть визначати наступні показинки:

- мінімальність негативних наслідків – тобто не бажаних відхилинь, а бо тих , що не прогнозовані (як фінансових так і від взаємодії персоналу);

- позитивний вплив на сітуацію в перспективі, тобто не тільки вирішення її, а створення умов чи передумов для отримання позитивних результатів в середньо-строковому та довго-строковому періодах.

Різні підходи до побудови системи стратегічного управління потребують чіткого уявлення про переваги цього явища в діяльності окремих підприємств. Американський фахівець І. Ансофф розглядає такі варіанти побудови стратегічного управління: «управління за допомогою вибору стратегічних позицій», «управління ранжирування стратегічних задач», «управління на основі врахування «слабких сигналів», «управління в умовах стратегічних несподіванок».[3]

Отже, реалізація концепції стратегічного управління підприємством можлива лише тоді, коли підприємство є стратегічно орієнтованим, тобто в якому персонал має стратегічне мислення, застосовується система стратегічного планування, що дає змогу розробляти та використовувати інтегровану систему стратегічних планів, і поточна діяльність підпорядкована досягненню поставлених стратегічних цілей.

Література:

1. Андрійчук В.Г. Теоретико-методологічне обґрунтування ефективності виробництва - Економіка АПК, 2005.-№5.-с.52-63

2. Ж.М. Балабанюк «Механізм управління організацією: сутність поняття та пропозиції щодо оцінки його ефективності» http://mev-hnu.at.ua/load/mizhnarodna_naukovo_praktichna_internet_konferencija/1_formuvannja_ta_ocinka_efektivnosti_funkcionuvannja_mekhanizmiv_upravlinnja_dijalnistju_pidpriemstv/2-1-0-47

3. Семенов А. Г. Стратегічне управління машинобудівними підприємствами: монографія. – Запоріжжя: КПУ, 2009. – 364 с.

4. Юрій Богдан «Стратегічне управління, спрямоване на підвищення ефективності виробництва в умовах українських підприємств» http://mev_hnu.at.ua/load/mizhnarodna_naukovo_praktichna_internet_konferencija/1_formuvannja_ta_ocinka_efektivnosti_funkcionuvannja_mekhanizmiv_upravlinnja_dijalnistju_pidpriemstv/2-1-0-47