Мелент’єва О.В., Малигон Ю.О.
Донецький національний університет економіки
і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського
ОЦІНКА І УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕНТНИМ РИЗИКОМ
Вступ. Банківська діяльність
завжди була пов'язана з ризиками, які виникають за різними обставинами.
Виявлення цих ризиків, правильна їх оцінка й управління ними дає змогу уникнути
або значно зменшити неминучі втрати, які виникають у банківській діяльності.
Ризик означає невизначеність, пов'язану з настанням будь-якої події або її
наслідками. Невизначеність — це результат неочікуваних змін. Для банку
невизначеність — це результат неочікуваних змін процентної ставки, потоків
депозитів, платоспроможності позичальників, валютних курсів тощо. Відсутність
точної інформації або прогнозу про них породжує різні ризики (процентний,
валютний, ризик ліквідності, кредитний). Отже, ризик — це результат
невизначеності майбутнього.
Аналіз джерел і публікацій. Методологічною основою дослідження проблеми
управління процентним ризиком є наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених,
таких, як Р.І. Шевченко, І.М.
Парасій-Вергуненко та ін.
Метою статті є визначення
методів оцінки процентних ризиків та управління ними.
Зміст. Процентний ризик — це ризик зниження
вартості власного капіталу, викликаний зміною ринкових процентних ставок.
Критичний рівень ризику зміни процентних ставок визначається ймовірністю того,
що середня ставка за залученими коштами банку впродовж періоду своєї дії може
перевищити середню процентну ставку за активами, що призведе до збитків банку.
Процентний ризик виявляється в двох аспектах:
1) зниження чистої процентної маржі внаслідок більш швидкого зростання
процентних витрат порівняно з доходами;
2) зниження ринкової вартості активів банку при зміні ринкової
процентної ставки.
Обидва ці аспекти впливають на капітал банку опосередковано (через
прибуток) чи безпосередньо [1].
Банк
визначає процентні ризики на основі зовнішніх даних (макроекономічних
індикаторів фінансового ринку: рівня процентних ставок, показників волатильності
тощо), а також внутрішніх даних про розмір невідповідностей між активами та
пасивами, чутливими до змін процентних ставок (на різних часових інтервалах та
в розрізі різних валют), показники дюрації, криву дохідності, показники спреду,
чисту процентну маржу та чистий процентний дохід.
Здійснення оцінки та розміру процентного ризику
визначається у такій послідовності:
¾
здійснюється розрахунок активів та пасивів, чутливих до
змін процентних ставок, у розрізі валют для визначення розміру невідповідностей
(на різних часових інтервалах) та показників чутливості балансу до зміни
процентних ставок;
¾
здійснюється побудова кривої дохідності окремо за
активними та пасивними операціями;
¾
здійснюється розрахунок показників спреду, чистої
відсоткової маржі та чистого процентного доходу [2].
Управління процентним ризиком може здійснюватися за допомогою методів
структурного балансування, геп-менеджменту, дюрації (натуральне хеджування) та
проведення операцій з деривативами (штучне хеджування).
Структурне балансування портфелів активів і
зобов’язань — це один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і
нейтралізує ризик зміни процентної ставки. При цьому допускається, що всі
процентні ставки як за активними, так і за пасивними операціями змінюються
однаково та в одному напрямі.
Основними параметрами управління процентним ризиком за допомогою
балансування структури активів і зобов’язань є строки та суми.
Сутність прийому полягає у встановленні
співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.
Збалансована за строками стратегія передбачає
встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів.
Така стратегія не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи процентний
ризик.
Незбалансована за строками стратегія є
альтернативним підходом, що надає потенційні можливості одержання підвищених
прибутків за рахунок зміни процентних ставок. Використання зазначеної стратегії
будується на прогнозі зміни швидкості, напрямку та величини процентних ставок
на ринку. Згідно з незбалансованою стратегією управління строки залучення
коштів мають бути коротшими за строки їхнього розміщення, якщо прогноз свідчить
про майбутнє зниження процентних ставок, і навпаки. Строки виконання
зобов’язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується
зростання ставок. Такий підхід дає можливість максимізувати прибуток, але
супроводжується підвищеним ризиком, пов’язаним зі зміною процентних ставок.
Метод структурного балансування використовується паралельно з іншими
способами управління процентним ризиком, оскільки на практиці збалансувати всі
позиції за строками та сумами майже не можливо.
Управління процентним ризиком на стратегічному рівні
здійснює Спостережна рада та Правління Банку шляхом встановлення прийнятного
рівня маржі, яка визначається як різниця у процентних пунктах між
середньозваженими ставками залучених та розміщених процентних грошових
ресурсів; на тактичному рівні – шляхом встановлення базових процентних ставок
по кредитах та депозитах; та на оперативному рівні – шляхом встановлення
надбавки за ризик до базової ставки по кредитах. Поточне управління процентним
ризиком здійснює Комітет Банку з питань управління активами та пасивами. Рівень
процентного ризику контролюється щоденно за даними звітності в розрізі
середньозважених процентних ставок для процентних активів та пасивів за кожною
валютою [3].
Геп-менеджмент використовується
для управління обсягами активів і зобов'язань банку, чутливих до зміни
процентних ставок, за допомогою показника гепу. Геп – це індикатор чутливості
балансу банку до зміни процентних ставок, є мірою процентного ризику, на який
наряджається банк протягом фіксованого часового інтервалу. Для визначення показника гепу всі активи і
зобов'язання банку поділяють на дві групи: чутливі і нечутливі до зміни
процентних ставок у межах конкретного фіксованого тимчасового інтервалу
(переважно 90 днів). У межах цього інтервалу структура балансу вважається
фіксованою, що дозволяє виключити вплив фактора часу.
Метод управління дюрацією заснований на властивості цього показника відображати
чутливість поточної вартості фінансового інструмента до зміни відсоткових
ставок: чим більше дюрація фінансового інструмента, тим більше чутлива його
поточна вартість до зміни ставки (за інших однакових умов). Різниця між
дюрацією процентних активів і зобов`язань
на кожному тимчасовому інтервалі характеризує позицію, яку займає банк
стосовно відсоткового ризику на цьому інтервалі, і відповідний рівень
відсоткового ризику.
Головною метою управління процентним ризиком є
мінімізація негативного впливу коливань процентних ставок на рентабельність, що
досягається ефективним управлінням розривами між процентними активами та
пасивами з однаковим строком перегляду відсоткових ставок.
Висновки. Таким чином, для ефективної роботи банків необхідно виявляти процентні
ризики, проводити їх оцінку та управляти ними.
Література:
1.
Шевченко Р. І., Кредитування і контроль: [навч.-метод.
посіб. для самост. вивч. дисц.] —
К.: КНЕУ, 2002. — 183 с.